Андрій Анатолійович Кокотюха - Таємниця козацького скарбу

Розставивши фігури точнісінько так само, як того вимагали умови задачі, Данько повторив ту саму комбінацію, загнавши чорного короля в глухий кут через три ходи. Після цього друзі завмерли, втупившись у фігурку чорного короля.

— Під королем, — повторив Богдан, простягнув руку і підняв фігурку.

Квадратик, у якому він стояв, показував місце майже поряд із берегом річки. В тому місці, де вона завертає. Нижче пагорба, на якому височів старовинний покинутий маєток. Частина річки займала майже третину квадрата, увесь його лівий нижній кут.

— Ми там гуляли колись із татом, — замислено промовив Данило. — І нічого там такого не бачили…

— «Такого» — це якого? Вказівника типу «Копати тут»? Скарб же в землі. І його тепер лишається тільки викопати. Дивись сюди: старий хитрун заховав усе на доволі пристойній відстані від маєтку. Мало хто додумався б колупати землю десь подалі, скажи?

— Скажу, скажу, — Данило замислено потер підборіддя. — Ми знаємо місцевість. А ось конкретного місця можемо й не знайти. Бо це на карті його фігурка закриває. Насправді ж там ходити й ходити. Дня не вистачить, та ще й увагу привернемо до себе. Дядько Семен невідомо ще скільки нас тут виховувати буде. Коротше, Бодю, усе це тільки здається простим. Може, Галко, ти щось більше знаєш?

Але дівчинка так само нічим допомогти не могла. Домовившись, що всім треба подумати, хлопці поспішили провести її та страуса. І саме вчасно: дядько Семен повернувся майже відразу після того, як гості пішли.

Обуренню його не було меж: хлопці навіть третини того, що він їм загадав, не зробили. Звичайно, він негайно посадив їх на канапу рядочком, наче ластівок на дроті, а сам почав походжати перед ними і тарабанити:

— Якщо вашого запалу так не на довго хватає, то в дорослому житті ви нічого не досягнете! Знаю я, про що ви думаєте — річка, рибалка, байдики різні. Сучасна людина, хлопчики, якщо вона хоче бути розумною, повинна щодня над собою працювати. Те, що я вам задаю — дурниці порівняно з екзаменом, який у житті ви будете складати щодня… І пішло-поїхало — хвилин з тридцять у такому дусі.

Потім йому самому набридло. Нагадавши, що сьогодні ніяких гульок більше не буде і що ледарів з дурнями у своїй присутності він не потерпить, дядько Семен тицьнув кожному в руки зошит для виписування розумних думок і з тим вийшов, лишивши їх самих із мудрими серйозними книжками.

Прикро стало друзям, а надто Богданові.

— Мало того, що вдома мозок полоскали, то ще й тут жити вчать! — обурювався він, жбурнувши зошит у куток. — Все, не має він права!

— І що ти зробиш? Додому втечеш? — підсмикнув Данько.

— Ти що! Без золотої булави? Ні, звичайно, навіть не сподівайся!

— Тому доведеться терпіти, — зітхнув Данило.

— Терпіти дурня теж не хочу!

— Тоді треба придумати, як з цієї халепи вийти, — сказав Данько. — А поки що для кращої роботи думки приспимо пильність ворога.

— Зітхнувши, Богдан підняв зошит, і хлопці дві години старанно переписували чужі розумні фрари. Потім дядько Семен загадав їм роботу в саду, але, на диво, не дуже марудну. А під вечір узагалі дав обом спокій. І в них нарешті з’явився час, аби обдумати свої дії на завтрашній, надзвичайно відповідальний, день.

Поки план не був готовий, спати змовники не лягали. А коли все продумали, Богдан обережно вислизнув через вікно у темряву ночі. Данько з ним хотів іти, але змирився: комусь треба було лишитися, щоб у разі чого прикривати тили.

Галка теж не думала ще спати. Ніч стояла задушна, тому вікна були прочинені. І умовний свист дівчинка почула відразу. Побачивши рух за фіранкою, Бодя спритно подолав паркан, підкрався до вікна і коротко розповів про їхню задумку. А потім повернувся назад і вклався спати з почуттям виконаного обов’язку.

Розділ 28

У «кому страус на прізвисько Футбол доводить, що він — не курка

На ранок, як і було домовлено, під вікнами бабусиної хати з’явився страус. Правильно підгадали друзі: вони з дядьком Семеном саме сіли снідати.

— Дивіться! — вигукнув Данько, тицьнувши у вікно пальцем. — Справжній страус!

— Дивина, звичайно, — погодився дядько, пережовуючи котлету. — Тільки це, здається, місцевий птах. Тут недалеко ферма страусяча є, мода тепер такая.

— Він — нічий! — наголосив Данило. — Хто знає, якої зарази цей страус тут устиг набратися. Краще нагнати його звідси, правда, дядьку Семене?

— Не знаю, чи розносять вони якусь заразу, — знизав плечима дядько. — Але те, що тут бродять чужі животні, справді нехарашо.

— Треба його прогнати, — закинув гачок Богдан. — Тільки я страусів боюся.

— А я ними гидую! — вставив Данько.

— Ох це вже мені городське плем’я! — зітхнув дядько Семєн — Зараз подивлюся, що це за птичка така.

Він рішуче вийшов за хвіртку. Футбол зацікавлено подивився на нього і аж прикліпнув. Дядько Семен запхав руки в кишені і теж пильно подивився на страуса.

— Ви його як курку підманіть! — порадив Данько, висунувшись із вікна по пояс.

Сказав — і завмер. Затамував подих і Богдан: невже нічого не вийде?

Вийшло.

Простягти руку вперед і склавши долоню човником, дядько Семен промовив:

— Іди-но сюди, птичко! Ціп-ціп, ці-і-па!

— Вибач, Футбику, — прошепотів Данило. — Ми не хотіли тебе образити.

Почувши ненависне йому «ціп-ціп», гордий страус на прізвисько Футбол, зробивши кілька кроків назад для розгону, войовничо клацнув дзьобом і помчав на кривдника. Дядько Семен ледве встиг відскочити. Страус промчав мимо, збивши куряву. Тоді розвернувся і знову погнав на ворога.

Порятунок був один — заховатися в двір і зачинити хвіртку. Та розумів це не лише дядько Семен. Прорахувати цей варіант стало розуму навіть у невеличкій страусовій голові. Він виявився спритнішим за свою жертву і одним стрибком опинився між утікачем і хвірткою. Наступний стрибок мав уже досягти мети, але дядько Семен рвонув від переслідувача на диво швидко.

Не минуло й півхвилини, як набридливий дядько та його розлючений переслідувач зникли в хмарі сірої куряви. Данько добре знав капосну натуру свого родича: навіть якщо дядькові вдасться втекти від Футбола неушкодженим, він, забувши про все на світі, почне розбиратися, шуміти на все місто, вимагаючи покарати винних. Навіть те, що його підопічні зникли невідомо куди і займаються невідомо чим все одно не переважить образи, нанесеної звичайним птахом такому поважному та розумному чолов’язі, як дядько Семен.

Словом, хлопці могли бути спокійні: найближчим часом, а як пощастить, то й цілий день, занудному дядькові Семенові буде не до них.

Пора і їм вирушати