Ешлі Венс - Ілон Маск

практики у Bank of Nova Scotia, і у них склалися справді добрі стосунки. Фрикер, який свого часу отримав стипендію Родса, приніс у X.com потрібні компанії знання про те, як працює фінансовий світ. Пейн був другом Фрикера і також вихідцем з канадських фінансових кіл. Усі четверо стали співзасновниками компанії, тоді як Маск завдяки своїй значній первісній інвестиції опинився у позиції найбільшого акціонера. X.com почалася так само, як і більшість проектів у Кремнієвій долині, — у будинку, де співзасновники зібралися для мозкового штурму, — а потім переїхала до більш формального офісу по Юніверсіті-авеню, 394, у Пало-Альто.

Співзасновники об'єдналися навколо ідеї, що банківська галузь відстала від часу. Йти до філіалу банку для того, щоб поговорити з операціоністом, з огляду на існування інтернету виглядало повною архаїкою. На словах концепція здавалася обґрунтованою, і наших четверо співзасновників були повні ентузіазму. Єдине, що їх зупиняло, — реальність. Масків досвід у банківській сфері був незначним, і йому довелося купити книжку-посібник, щоб зрозуміти її внутрішній устрій. Чим більше співзасновники обмірковували свій план наступу, тим більше усвідомлювали, що регуляторні бар'єри на шляху створення онлайн-банку були нездоланними. «Минуло чотири місяці, потім п'ять, а ми лише знімали з цибулі луску за лускою», — каже №[16].

Від початку у групі відбувалися й особистісні конфлікти. Маск саме засяяв як суперзірка Кремнієвої долини, і преса упадала біля нього. Це не викликало особливого захвату у Фрикера, який переїхав із Канади і вважав X.com своїм шансом залишити слід у світі в ролі майстра банківської справи. Фрикер, за словами багатьох людей, хотів керувати справами X.com до того ж робити це традиційнішим способом. Він вважав Маскові візіонерські заяви у пресі про перевинайдення усієї банківської сфери дурницями, оскільки компанії ніяк не вдавалося побудувати хоч щось. «Ми виходили до преси та обіцяли їм сонце, місяць і зорі, — розповідає Фрикер. — Ілон казав, що нормального бізнес-середовища більше немає і тому треба покинути нормальні способи бізнес-мислення. Він казав: "Там на горі — завод із виробництва звеселювального газу, і він закачує речовини у Долину" ». Фрикер — не остання людина, яка звинуватить Маска у надмірному захвалюванні продуктів і обдурюванні публіки, хоча про те, чи це є вадою, чи одним із великих талантів Маска-бізнесмена, можна сперечатися.

Сварка між Фрикером і Маском закінчилася швидко і негарно. Через якихось п’ять місяців після заснування X.com Фрикер влаштував переворот. «Він сказав, що або він стає генеральним директором, або він забирає усіх із компанії та створює свою власну компанію, — розповідає Маск. — Я погано сприймаю шантаж. Я сказав: "Вперед". І він зробив це». Маск спробував переконати № і декількох інших ключових інженерів залишитися, але вони перейшли на бік Фрикера та пішли з ним. У підсумку Маскові дісталася обгортка від компанії і купка лояльних працівників. «Після того, як це все відбулося, я пам'ятаю, як якось я сиділа з Ілоном у його офісі, — розповідає Джулі Енкенбрендт, одна з ранніх працівників X.com, яка залишилася. — У законодавстві було мільйон законів, які заважали існуванню того, чим збиралася стати X.com, але Ілону було однаковісінько. Він просто подивився на мене і сказав: "Здається, нам треба найняти ще людей" »[17].

Маск намагався знайти для X.com фінансування і був змушений іти до венчурних капіталістів і визнавати, що у нього і компанії особливо не залишилося. Майк Моріц, знаний інвестор з фірми Sequoia Capital, все одно підтримав компанію, зробивши ставку хіба що на Маска, бо більше не було на що. Маск знову вийшов на вулиці Кремнієвої долини і своїми завзятими промовами про майбутнє інтернет-банкінгу зміг привабити деяких інженерів. Молодий фахівець-комп'ютерник Скотт Андерсон вийшов на роботу 1 серпня 1999 року, лише через кілька днів після відходу попередньої команди, і одразу перейнявся візією Маска. «Якщо про це зараз згадати, це було повне божевілля, — каже Андерсон. — У нас був не сайт, а щось на зразок голлівудських декорацій сайту. Цього заледве вистачило, коли ми показали це венчурним капіталістам».

Тиждень за тижнем приходили нові інженери, і візія ставала все реальнішою. Компанія отримала банківську ліцензію та ліцензію пайового фонду і уклала партнерську угоду з Barclays. У листопаді маленька команда програмістів X.com уже створила один із перших онлайн-банків у світі, який навіть мав страховку Федеральної корпорації страхування внесків і три пайові фонди, з яких могли вибирати інвестори. Для тестування функціональності сайту Маск дав інженерам сто тисяч доларів власних грошей. У ніч на День подяки 1999 року сайт X.com було відкрито для відвідувачів. «Я був там до другої ночі, — розповідає Андерсон. — Потім я пішов додому, щоб зготувати вечерю на День подяки. За декілька годин мені подзвонив Ілон і попросив прийти до офісу, щоб можна було відпустити деяких інших інженерів. Сам Ілон був там сорок вісім годин підряд, стежачи за тим, щоб усе спрацювало».

Під керівництвом Маска X.com випробувала доволі радикальні концепції банкінгу. Споживачі отримували картку з двадцятьма доларами на рахунку просто за те, що реєструвалися, а також по десять доларів за кожного нового клієнта, якого вони привели. Маск скасував докучливі комісійні платежі та штрафи за перевищення кредитного ліміту. Дуже сучасною функцією X.com була можливість робити особисті перекази, для яких треба було просто вказати електронну адресу отримувача. Ідея полягала в тому, щоб відійти від традиції повільного виконання операцій, на які у банківських мейнфреймів ішли дні, і створити щось на кшталт гнучкого банківського рахунку, на якому можна було рухати кошти, пару разів клацнувши мишкою або надіславши імейл. Це була революція, і двісті тисяч людей купилися на неї та зареєструвалися на X.com у перші кілька місяців роботи сайту.

Але невдовзі в X.com з'явився серйозний конкурент. Двоє розумників, яких звали Макс Левчин і Пітер Тіл, теж розробляли систему платежів у власному стартапі під назвою Confinity. Ці двоє навіть винаймали свій офіс, який майже нічим не відрізнявся від підсобки, у приміщенні, що належало X.com. Вони працювали над способом надання можливості власникам кишенькових пристроїв Palm Pilot обмінюватися платежами за допомогою інфрачервоних портів на своїх пристроях. Сусідство X.com і Confinity у цьому маленькому офісі на Юніверсіті-авеню перетворило його на бурхливий епіцентр розгортання революції інтернет-фінансів. «Це було багато хлопців, не всі з яких ще вийшли з пубертату, і всі вони працювали на повну, — каже Енкенбрендт. — Там так смерділо! Я ще досі пам'ятаю той сморід: недоїдки піци, запах