Роджер Желязни - Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Перетнувши стежину, я роззирнувся у пошуках найшвидшого способу, аби піднятися до нападника, і побачив лаз ліворуч. Поквапившись туди, я почав дертися вгору. За мить освітлення і кут зору стали кращими, тож вдалося краще розгледіти чоловіка, який, зігнувшись удвоє, масажував руку. То був Бранд. Його волосся видавалося ще рудішим на тлі кривавого неба.

— Ну ось і все, Бранде, — мовив я. — Шкодую лише, що ніхто інший не зробив цього раніше.

Він випростався і з хвильку дивився, як я піднімаюся. Свого меча Бранд не витягував. Щойно я виліз на вершину й опинився метрів за сім від нього, братик склав руки на грудях та опустив голову.

Я витягнув Ґрейсвандір і підійшов ближче. Визнаю, що був готовий убити його — байдуже, в цій чи в іншій позі. Червоне світло темнішало, аж доки мене не охопило відчуття, ніби ми купаємося в крові. Навколо нас завивав вітер, а з долини лунали удари грому.

Він просто розтанув переді мною. Його обриси стали тьмянішими, а коли я дійшов до місця, де стояв брат, він уже повністю зник.

Лаючись, я з хвильку постояв і пригадав історію про те, що Брандові якось вдалося перетворитися на живий Козир, здатний дуже швидко переноситися будь-куди.

Знизу долинув шум...

Кинувшись до краю кручі, я поглянув униз. Зірка досі дриґалась і спливала кров'ю, а мене наче краяли ножем по серцю. Але то було не єдине сумне видовище.

Унизу стояв Бранд. Він підняв арбалет і почав готувати його до нового пострілу.

Я знову пошукав камінь, але потрібного під рукою не трапилося. Тоді зауважив такий камінець позаду себе, там, звідки я прийшов. Я поквапився до нього, сховав клинок у піхви й підняв камінь — він був як кавун. Повернувся до краю кручі, аби знайти Бранда, — і не побачив його.

Раптом я відчув себе надзвичайно незахищеним. Він же міг перенестися в будь-яку виграшну позицію і цієї-таки миті підстрелити мене. Я упав, приземлившись на власний камінь. За мить почув удар стріли праворуч, А потім — гигикання Бранда.

Я знову підвівся, знаючи, що йому знадобиться принаймні дещиця часу, аби перезарядити зброю. Простеживши за напрямком сміху, я побачив брата на виступі по той бік перевалу — Бранд розташувався на п'ять метрів вище, ніж я, і на двадцять метрів далі.

— Вибач за коня, — гукнув він.— Я ціливсь у тебе. Але ці кляті вітри...

До того часу я вже зауважив нішу й перебіг до неї, прикриваючись каменем, як щитом. З цієї клиноподібної тріщини я спостерігав, як брат припасовує нову стрілу.

— Складний постріл, — закричав він, здіймаючи зброю. — Справжній виклик моєму мистецтву стрільби. Але спробувати, без сумніву, варто. У мене ще багато стріл.

Він гигикнув, прицілився і вистрілив.

Я низько схилився, тримаючи перед собою камінь, але стріла вдарила за два фути праворуч.

— Я мав здогадатися, що таке може трапитись, — сказав Бранд, знову налаштовуючи зброю. — Треба було взяти до уваги опір вітру.

Я роззирнувся в пошуках дрібніших камінців, щоб використати їх як боєприпаси, але поблизу таких не було. Тоді згадав про Камінь. Він мав би рятувати мене у разі безпосередньої загрози. Та я припустив, що такий захист поширювався тільки на близьку відстань, а Бранд був у курсі цієї особливості й користувався нею. Втім, чи не було ще чогось, що можна було зробити з Каменем, аби завадити братові? Бранд надто далеко, щоби спробувати паралізувати його, але ж якось я його здолав, контролюючи погоду. Стало цікаво, чи далеко буря. Я потягнувся до неї і зрозумів, що знадобиться кілька хвилин, яких у мене не було, аби встановити необхідні умови й шваркнути його блискавкою. Але вітри — інша справа. Я доторкнувся до них, відчув їх...

Бранд був практично готовий вистрелити знову, однак на перевалі засвистіли вітри.

Не знаю, куди влучила його наступна стріла. Головне, що не в мене. Брат знову заходився налаштовувати зброю, а я почав ладнати фактори для удару блискавки...

Коли Бранд приготувався і знову підняв зброю, я ще раз здійняв вітри. Я бачив, як він цілиться, глибоко вдихає і затамовує подих. А потім опускає зброю й дивиться на мене.

— Мені щойно спало на думку, — гукнув він, — що вітри у тебе в кишені, правда? Це шахрайство, Корвіне.

Він роззирнувся.

— Отже, треба знайти позицію, де це не матиме значення. Ага!

Я продовжував займатися підлаштуванням грозових факторів, щоби спалити його, але умови все ще не були готові. Я підвів очі до червоного і смугасто-чорного неба: щось схоже на хмару утворювалося над нами... Скоро, але ще ні...

Бранд потьмянів та знову зник. Я божевільно вишукував його повсюди.

А тоді він опинився просто переді мною. Брат зайшов з мого боку перевалу. Стояв на десять метрів південніше за мене, і вітри залишились у нього за спиною, тож я знав, що не встигну зрушити їх вчасно. Обміркував ідею кинути в нього камінь. Але тоді Бранд просто відхилиться, а я позбудусь єдиного щита. З іншого боку...

Він підняв арбалет до плеча.

«Виграй час!» — кричав у голові внутрішній голос, доки я продовжував чаклувати з небесами.

— Перш ніж ти вистрелиш, Бранде, скажи мені дещо. Гаразд?

Він завагався, а тоді опустив зброю на кілька дюймів.

— Що?

— Чи правду ти казав про те, що трапилося, — про тата, Лабіринт, наступ Хаосу?

Він закинув голову назад і коротко, гавкітливо засміявся.

— Корвіне, — мовив Бранд. — Я навіть не можу висловити, наскільки мені приємно бачити, як ти помираєш, не знаючи чогось дуже важливого для себе.

Він знову засміявся і почав здіймати зброю. Я хотів було швиргонути камінь і кинутися на брата. Але ніхто з нас не встиг завершити почате.

Згори пролунав дикий лемент, і шматочок неба відділився, щоб упасти Брандові на голову. Брат закричав і випустив арбалет. Він підняв руки над головою, щоб захиститися від нападника. Це був червоний птах, народжений батьковою рукою з моєї крові, який раніше приніс Камінь, а тепер повернувся, аби захистити мене.

Я жбурнув камінь і метнувся до Бранда, витягуючи меч. Бранд ударив птаха, і той відлетів, набираючи висоту для нового нападу. Брат підняв руки, щоб захистити обличчя й голову, але я встиг помітити, що з його лівої очниці витікає кров.

Коли я кинувся до брата, він знову почав тьмяніти. Але птах опустився, наче бомба,