Іван Карпенко-Карий - Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пузир. А звідкіля б же вона взяла?
Феноген. З базарю... Чого тільки на базарі не плещуть... (Глянув у вікно.) О, пан Золотницький!
Пузир. Петро Петрович! От спасибі йому, це велика честь для мене!
Феноген. А з ним той, як би його... учитель гімназії — Калинович.
Пузир. Із Петром Петровичем в однім екіпажі?
Феноген. Еге.
Пузир. От вже за це я не вхвалив Петра Петровича: колись там ще студентом, каже, Калинович дітей у нього учив, а тепер возиться з ним як приятель! І чого тому Калиновичеві від мене треба? Унадився до нас, як свиня в моркву.
Феноген. Глядіть, чи не до Соні!
Пузир. Отакої! Де ж таки? Рівнялась свиня до коня, та шерсть не така. Вони пройдуть в гостину, там їх Соня прийме, а ти клич економів — нехай ідуть сюди.
Феноген вийшов.
Ява V
Пузир (один). Чи не чули вони... Калинович сьогодня з города, він повинен знать правду про Петра. (Важко переводе дух.) Ху ти, Господи, як мене перетривожила ця звістка — аж в грудях здавило. Погано... погано. Ще, чого доброго, і я вскочу. Згарячу не придумаєш, що його робити. Перше всього треба заспокоїться. Ху ти, Господи...
Входять економи.
Ява VI
Зеленський, Ліхтаренко, Куртц і ще чоловіка три.
Ліхтаренко (з підносом, на которім хліб і вінки з колосся). Поздравляємо з іменинами, з наградою і з обжинками разом.
Пузир (приймає піднос). Спасибі, спасибі. Сідайте.
Сіли. Мовчать.
А ніхто з вас вчора не був у городі?
Економи переглянулись. Мовчать.
Ліхтаренко. Ні.
Пузир. Я думав, може, хто чув які цікаві новинки городські.
Мовчать.
А скілько у нас поставили кіп усього хліба?
Ліхтаренко. В близьких трьох економіях двадцять дві тисячі кіп однієї пшениці; а другий хліб ще не злічили.
Зеленський. Завтра скажемо.
Пузир. Поїду зараз подивлюся копи. Слава Богу, урожай хороший, аж дух радується!
Ліхтаренко. А вчора посадили...
Пузир (схоплюється). Посадили! Хто тобі казав?
Ліхтаренко. Ніхто нічого не казав. Посадили, кажу, у мене двадцять п’ять кабанів у саж для відкорму.
Зеленський. І я двадцять посадив.
Пузир. Ага! (Сміється.) Добре, добре, бо вже скоро і буряки треба копать. Починайте цей рік раніше, а то не управимось: сила буряка.
Ліхтаренко. Я за свої не боюся. Тепер мануйлівці — в наших руках!
Пузир. Хіба вже наділи взяв в оренду?
Ліхтаренко. Аякже, взяв!
Пузир. Митець! Чом же ти не говориш?
Ліхтаренко. Навмисне приберіг приятну звістку на сьогодня. І наділи взяв на десять літ, і казенна оброчна стаття за нами!
Пузир. Оце ти мене повеселив... А що, пане Зеленський?!
Зеленський. Та чи буде з того користь?
Ліхтаренко. Буде!
Зеленський. Побачимо.
Пузир. А почому взяв?
Ліхтаренко. Казенна по вісім карбованців, а наділи двадцять п’ять карбованців десятина в год.
Пузир (цмока губами). Овва! Оце вже на Ліхтаренка не похоже!
Ліхтаренко. Не полохайтесь, бо і я, вибачайте, скажу: це вже на Терентія Гавриловича не похоже. Ми маємо під боком безземельних робочих, — яку ціну дамо, за таку й підуть! Нікуди ж дітись, бо тут і дома, і замужем. От вам в десять літ певного бариша п’ятнадцять тисяч тілько на одних робочих, а земля сама себе окупе!
Пузир. Ні, що не кажи, а таки прорвався! Я думав, що ти візьмеш дешевше!
Ліхтаренко. Не можна було ніяким способом: разів десять мусив напиватись з мужиками, музику наймав, сам танцював, насилу витанцював! Одних розходів на підкуп несогласних та на угощеніє — п’ятсот сорок вісім рублів тридцять дев’ять копійок.
Пузир. Ой-ой-ой! Такі розходи!
Ліхтаренко. Та одступного за казенну землю з другими розходами чотириста п’ятдесят два рублі. Я щот покажу... А розкиньте на десять літ, то й вийде по одній копійці на десятину; коли ж невигодно, можна від наділів одказатись — єсть такий пункт. А як я винен, що не спитав, то розходи верну назад. Що робить?
Пузир. Оце вигадав! Посватав у мужиків землю, танцював на заручинах — і не повінчатись? Вінчаю! Тепер мужики нехай танцюють у нас на роботі по злоту в день! А ти маєш з чистої прибилі п’ять процентів від надільної оренди.
Ліхтаренко. Спасибі... З шкури вилізу, то і мені перепаде чимало!
Пузир. Заробиш — матимеш!.. Оце, бувши на земському собранії, я дізнався, що туди, під Херсон, кругом голод. Кормів нема. Мужики продають по півтора карбованця коняку, по сімдесят п’ять копійок вівцю. У нас же кормів сила, одного сіна триста скирт. Так завтра ти, Карло Карлович, і Феноген візьміть з собою шість чабанів і поїдете на ярмарки і по селах, скуповуйте всіх овець! Вигодно: на руб — два буде баришу!!!
Куртц. Овса — сімдесят п’ять копійок?! Еті — да. Бєдний мушічок.
Пузир. Я не куплю — другі куплять.
Куртц. Еті — да!
Пузир. А що то у вас, Карло Карлович, в руках?
Куртц знімає платок з вещі.
Баранчик?
Куртц. Чушіло! У менья хлєб — нет, у менья — овса! І я поздравляйт хазяїн, баранчик, чушіло! Еті — да... Сосун баранчик! Чушіло моя робота. Парижська виставка — міндаль можна получал. Еті — да! Будіть стоял сто лєт. Еті немножко комфор присипал і мол, еті — нєт, еті — нікогда! Еті — да! Антик чушіло?
Пузир (розглядає). Чудово! Як живе — і очі дивляться! Спасибі!
Ліхтаренко. Карло Карлович не тілько шахмейстер, а ще й чучілмейстер.
Куртц. Еті — да! Куртц — спеціаліста чушіло. Я імейт міндаль за роботу чушілов.
Пузир. Чудово, чудово! Однеси, Феноген, у мою кімнату. Вибачайте, там мене гості ждуть, та й у вас, певно, у кожного діло є. (Пішов.)
Ява VII
Ті ж, без Пузиря.
Феноген несе чучело. Куртц його придержує і показує на шию чучела.
Куртц. Модель моя, міндаль, еті — да!
Ліхтаренко. І у вас мендаль, і у чучела мендаль.
Всі сміються.
Куртц. Ну, еті менья зовсєм не смєшиваєт! У менья мендаль — еті — да, а у чушіло — еті — нєт; у чушіло еті модель.
Ліхтаренко (до Феногена). Краще здійміть, бо хазяїн як побачить, то подумає, що Карло Карлович в насмішку над ним причепив баранчикові на шию орден.
Всі сміються.
Феноген. І справді. (Пішов.)
Куртц. Еті... еті... Ліхтаренкі... Еті... маленькій мальшик! Еті — да. Серіозов еті — нєт, розсудов еті — нікогда, насмєшівал — еті да! Фі! Паскудство... Еті... еті большой мушік, еті зубоскаль! (Вийшов.)
Всі сміються і виходять за Куртцом.
Ява VIII
Феноген і Ліхтаренко.
Ліхтаренко (оглянувшись). Заробив дещо (дає гроші), нате
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий», після закриття браузера.
