Гжендович - Відтепер я – твій меч, Гжендович

Разючим. Так, він добрий мечник, не дарма його залишили наостанок, зробивши "несподіваною" заміною. Так, когось іншого злякав би недоторканний, але не мене. Тільки не мене, — принц посміхався, і посміхався він настільки небезпечно й кровожерливо, що ще більше був схожий на тхора, що заліз у курник. Тільки замість звичних клуш побачив бойового півня, чому лише азарту побільшало в примружених очах.

За знаком судді суперники вийшли на середину поля, змірявши один одного оцінюючим поглядом. В особі недоторканого не було глузування чи зневаги: ​​він розумів, що перед ним гідний ворог, коли зміг дійти до вирішальної сутички, причому дійти без замін і ран. Садар же відверто вивчав супротивника, теж здогадуючись, що бій не буде легким — так просто не приберігають подібні козирі до фіналу: у супернику відчувалася міць, сила та небувалий досвід. І все ж таки принц усміхався, знаючи, що й сам він козирів ще не демонстрував. Колишні поєдинки виявилися хоч і важкими, але все ж таки цілком під силу принцу, який став відмінним мечником ще до зустрічі з Азітом. Командування армією навіть такого малого королівства, як Сидерим, вимагало військової майстерності високого рівня. Не лише керувати, а й бути прикладом для інших воїнів.

Помах клинка одразу ж припав на сталь суперника. Ще помах. Знову дзвін металу. Вони примірялися, промацуючи один одного, пробуючи на смак силу суперника, прицінюючись… починаючи смертельний танець на втіху глядачам. Танець, після якого живим залишиться лише один. Правила не передбачали жодної пощади переможеному, лише смерть. Садар рухався обережно, не демонструючи одразу всієї своєї швидкості низькорослого крутого поєдинника, який бере не силою, а стрімкістю. Потужні удари недоторканного не досягали мети, зіштовхуючись щоразу з мечем принца. У такого важкого могутнього воїна міг бути тільки шлях сили, брати ізмором швидкого супротивника, обрушуючи на нього удар за ударом, не підпускаючи близько, вимотуючи силовими прийомами. Втомиться - втратить швидкість, тоді можна і всерйоз почати боротися. на знищення. Однак принц не поспішав втомлюватися, продовжуючи дрібними вкрапленнями блискавичних випадів дражнити ворога. Свого роду також робота на знос противника. А ще неслабка гра на нервах.

І все ж таки недоторканний здався першим, обрушивши на Садара удар такої сили, що той ледь утримався на ногах. Час ігор та оцінок закінчився. Відскочивши на пару кроків назад, принц спробував віддихатися, немов концентруючись, вдихнув глибоко, заплющив очі, розуміючи, що для другого помаху ворогові знадобиться час, а от стримати його може виявитися не під силу. І… по притихлим з початку поєдинку трибунам прослизнув затуманений розфокусований погляд. Мов принц сп'янів. М'яка лінивість рухів стала настільки помітною, що глядачі несхвально засміялися, припускаючи, що сила одного з поєдинників вичерпалася, і бій закінчиться занадто швидко, не принісши належного задоволення публіці. Однак Садар усміхався, і посміхався так, що програв не виглядав. І втомленим теж. Мляво перетікаючи в невпевнену нову стійку, він раптом зірвався з місця і помчав вихором на супротивника. Той здивувався, квапливо відмахуючись від граду ударів, настільки частих, що встежити за ними не завжди вдавалося, через що на тілі недоторканого зашарілися дрібні порізи від пропущених випадів.

Удар за ударом, поріз за порізом. За лічені секунди недоторканний весь забарвився кров'ю, не маючи змоги перейти від захисту до нападу. Так, рани несерйозні, але їх так багато, що це починало створювати проблеми. І так повільний через величезну масу тіла, воїн ще більше сповільнився. І так само приголомшено намагався зрозуміти, як ця п'яна лялька може рухатися настільки швидко і настільки точно, раз-по-раз потрапляючи в ціль.

Відпустити себе, розслабитися. Відчути єднання зі зброєю, злитися з нею, приймаючи в себе, як частину власного тіла. Дозволити крові побігти швидше, підхльостуючи збудження від сутички. Все так знайомо, стільки разів я це проходив. Як же він сильний... З іншими було простіше, але цей... І все ж таки не маю права відступити, а значить... не слухати ремствування на трибунах... Відсторонитися, розпалюючи в собі вогонь бажання. кров кинути на швидкість. Для того щоб здолати не потрібно мощі, кістки легко ламаються мечем", - думав Садар ще швидше, ніж рухався, підгортаючи супротивника розсипом ударів, шкодуючи постійно. Недоторканний не встигав, вже зовсім не встигав за вколами голки сидеримського клинка. Йому б сконцентруватися, зібратися, припинити думати про туманний п'яний погляд, про розслабленість рухів противника, які аж ніяк не в'язалися з тією швидкістю і точністю, з якою діяв Садар. Йому б, але… черговий помах досяг мети — голова недоторканого покотилася піском арени, обдавши фонтаном крові сидеримця, що м'яко приземлився на ноги після вдалого стрибка.

На якусь мить над ареною зависла тиша. Глядачі не могли зрозуміти, як і коли все закінчилося. Так, вони й раніше бачили маленького юркого сидеримця, але колишні бої ніяк не були схожі на цей, все було ясно і зрозуміло, і простежувалася вся битва між суперниками. А тут сидеримець ніби знущався з свого супротивника, немов грав із ним, як з дитиною, і, ніби походячи, зніс йому голову черговим ударом. І все ж таки глядачі завили, вітаючи переможця, вшановуючи воїна, який виявився кращим. І лише Азіт із Зеліком миттю кинулися до свого принца, підхоплюючи того на руки вже в падінні. Обом відомо, чого варті Садару подібні витівки на полі бою, скільки це забирає сил, і яка плата за подібні перемоги. І все ж таки на відміну від стривоженого погляду Разящего,

— Зеліку, відправ когось швидше до Фрама, нехай передасть листа та гроші. Другу половину розділи надвоє: залишу нам на проживання поки що, а то зовсім гаманець порожній, і відправлю до Сидериму, — розпорядився принц, коли досить відпочив після поєдинків, щоб мислити ясно. А якщо точніше, то відсипався і від'їдався принц три дні, перш ніж знову взявся за справи.

- Буде зроблено. Ще розпорядження? — Зелик виструнчився в струнку перед своїм паном, крадькома розглядаючи принца захопленим поглядом. Так, такий правитель хлопчику до душі. Набагато краще, ніж імператор.

- Так, прийшли до мене Лармініза, - принц розтягнувся на підстилці у своєму наметі, все ще не наважуючись на різкі рухи та переміщення по табору, розбитому за кордоном міста. Все одно на готель грошей не було, коли загін Сідеріан прибув до столиці Рагарда, а значить краще залишатися в польових умовах. Та воно й звичним стало за останні місяці. Усі в невеликому загоні принца надто молоді, щоб помітити незручності або ж не сприймати їх натхненно. Поки що багатьма хлопцями все те, що відбувалося, розцінювалося як захоплююча пригода. Ще не пахло кров'ю, ще не було справжніх битв, які неодмінно випадають на долю королівської гвардії.

— Звали, ваша величність? — поцікавився червоний жрець, просовуючи вилицювате обличчя за ширму.

— Клич, проходь, є справа, — відповів принц, сідаючи на підстилці.

— Так-так, пан завжди в справах,