Марина та Сергій Дяченко - Цифровий, або Brevis est

в зеніті. «Аня» бігала по джунглях, ловила рибу саморобною вудкою, брала участь у загальній балаканині, проте всі репліки, звернені до неї, в основному стосувалися тем «нижче пояса». Арсен відзначав на карті нові відкриті місця.

Наростало неясне роздратування. Страждала його гордість: гра якось не складалася, все, що здавалося елементарним, не піддавалося розв’язанню. Йому починало здаватися, що інші персонажі давно між собою домовилися, давно знюхалися в приватних чатах, глузують з нього, а він не чує. Усі давно знають, що «Аня» — це Арсен. І говорять приблизно так: «Якби цей шмаркач підійшов до тебе, Аню, в реалі — ти б вирішила, що малюк заблукав і просить провести його додому. Не іржіть — є стаття за педофілію… Не іржіть! Пацан, може, намалював собі цю дівку, щоб дрочити за грою…»

Арсен заскреготів зубами. Захотілося кинути все й вийти з гри. Він зусиллям волі змусив себе думати про інше. Ось, ти ба, в джунглях гребля впоперек струмка, і водоспад. Височенний… Краса.

Він привів свою «Аню» під падаючі струмені. Глибоко зітхнув. Затремтіли ніздрі: Арсен відчув запах води, теплої вогкої землі, побачив веселки під опущеними повіками…

А вода дедалі холодніша. І намальоване сонце почало заходити.

— Поговорімо?

Арсен навіть здригнувся. Відкрилося приватне віконце: звертався чорний Джонні, сам на сам.

— Я знаю, що ти Арсен, — цього разу людина, що грає за Джонні, писала без єдиної помилки, з усіма розділовими знаками. — Навіщо ти намалював собі дівку? Чи ти трансвестит, у душі почуваєшся дівчинкою?

Ось воно, почалося. Вони справді змовилися. Джонні транслює їхній діалог у приватні чати іншим.

Моргав курсор, запрошуючи відповісти. Арсен, витримуючи паузу, відійшов до холодильника, взяв собі ще йогурту.

— Дуже сексуальне татуювання, — продовжував у приватному віконці Джонні. — Як ти знаєш, що в цієї дівки на животі? Чи ти бачив її голу?

Арсен, не дивлячись, запустив ложку в білу пластикову баночку. Ні, не так. Джонні не знущатися прийшов, не повтішатися, він чогось хоче від співрозмовника. Чого?

Він зачерпував ложкою рожеву масу з м’якими шматочками фруктів. У роті було дуже солодко. Коли глумляться — намагаються роздратувати прицільно; у цього приціл збитий. У кількох репліках — і «трансвестит», і тут же — ледь чи не статевий гігант, хлопчисько-спокусник. І початок розмови дивний: «Поговорімо?» Якось занадто літературненько. Хто б це міг бути?

«Аня» й далі стояла коло водоспаду, коли гілля навпроти раптом заворушилося. З джунглів виліз Джонні власною віртуальною персоною — чорний, лискучий, з великими вивернутими губами, з налитими кров’ю очима під низьким лобом. Арсенові здалося, що Джонні дивиться на нього з глибини рідкокристалічного монітора, дивиться не на «Аню» — на самого гравця:

— Ти що, образився? — запитав Джонні. — Чи образилася?

— Я граю тим, на кого мені приємно дивитися, — невиразно відгукнувся Арсен.

— Авжеж, дивитися на ці цицьки приємніше, ніж на маскулінного Шрека, — Джонні підстрибнув.

— Ти Аня, — квапливо написав Арсен.

Коротенька пауза.

— Чому?

— Ти написала «маскулінний». Я на це слово натрапляв тільки у феміністок.

— Фігня! Ти маленький шмаркач. Я не феміністка!

І Джонні затанцював на місці. Арсен плюнув, влучив на клавіатуру, терміново почав витирати; він знову впоров дурницю. Може, це справді Аня, а може, Толік. А може, Вадик. Визначити не можу. Максим, мабуть, читає зараз наш приват, точно знає, хто за кого грає, й хихикає в кулачок…

Або не хихикає, а робить виміри й будує графіки?

— Агов, — Джонні стурбовано застрибав на місці, — вони змовилися! Дивись!

У лівому верхньому кутку екрана з’явилася нова «іконка» — імена персонажів, сковані ланцюгом, Пухнастик і Мазай. Поки Арсен міркував, що відповісти Джонні, до новоствореного клану приєднався третій учасник — Шрек.

Формально це означало перемогу трьох, які перші зуміли домовитися. Тепер вони з’являться, щоб за правом сильного забрати дрова, кресала та все інше, встановити новий світовий порядок. Вони переможці… Якщо, звісно, вважати метою гри саме ту, про яку повідомив гравцям Максим.

— Ну й що нам тепер, з тобою, фіфочко, альянс укладати? — запитав Джонні. — Може, я краще здохну, ніж сяду з трансвеститом на одному полі!

З верхівок пальм починало падати жовтіюче листя. Насправді укладення альянсу з Джонні тепер би привело до програшу обох. Шанс лишався тільки в кожного поодинці: втертися в довіру, влізти в провідний клан, виживши відтіля, приміром, Шрека. Або Мазая. Або дочекатися, поки вони самі перелаються.

Я програю по всіх статтях, подумав Арсен. І формально. І фактично. Я нікого не вирахував, навіть Ані. А Джонні вирахував мене. А може, не він один. Може, всі. Я думав, що я в цій компанії найкрутіший — а виявилося, що я лузер. Ні радості від гри, ні задоволення, та ще й жерти весь час хочеться…

До речі, а чого так хочеться жерти?

* * *

Арсен вийняв з холодильника все, що там було. Окремо склав лотки з неторканими бутербродами, пиріжками, млинцями. Окремо — запечатані баночки йогуртів.

Витяг зі сміттєвого кошика порожні, розкриті упаковки. Склав гіркою. Облизав губи.

Захоплений грою, він їв тільки йогурт. Проте в холодильнику залишилося ще шість баночок: білі, без картинок і написів. Зате на всіх порожніх, витягнутих зі сміттєвого кошика, був логотип «Йорг» і зображення полуниці. Арсен кілька секунд сидів, тупо вивчаючи вміст білків і вуглеводів.

Потім розкрив баночку без етикетки. Усередині виявився самий такий йогурт, густий, рожевий, із приємним запахом. Проте їсти його не хотілося. Хоч од голоду смоктало в животі.

Він повернувся до екрана. Віконце чату було заповнене безграмотними матюками — Арсен здивувався, побачивши, що це вправляється Мазай. Секунда — і Мазаєве ім’я відокремилося від клану. Тепер ланцюг сковував тільки імена «Пухнастик» та «Шрек».

— Пухнастик, — написав Арсен у приватному вікні, — що з дідком?

— Набухався, — була лаконічна відповідь.