Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

неймовірно важливі, тому що вода та ліс майже нерозривно пов’язані між собою. Хай це струмки, ставки чи сам ліс, усі екосистеми зацікавлені в тому, щоб забезпечити своїх мешканців якомога стабільнішими умовами. Типовим прикладом організму, що не любить великих змін, є струмковий равлик. Залежно від виду розмір його тіла становить часто менше ніж два міліметри. Равлик любить холодну воду, температура якої не перевищує 8 °C. У певних видів струмкових равликів це можна пояснити минулим: їхні предки жили в розтопленій воді, що утворювалася після відходу льодовиків, які в останній льодовиковий період покривали значні території Європи. Такі умови надають чисті лісові джерела. З них б’є так само прохолодна вода, адже це не що інше, як ґрунтові води, котрі виступають на поверхню. Вони ізольовані в глибоких шарах землі від зовнішніх температур, а тому однаково холодні як узимку, так і влітку. У наш час, коли вже немає льодовиків, це ідеальний еквівалент життєвого простору для струмкових равликів. Одначе для цього вода повинна текти цілий рік, а тому в гру вступає ліс. Його ґрунт діє як великий резервуар, що старанно збирає всі опади. Дерева піклуються про те, щоб дощові краплі не надто сильно розбивали землю, а ніжно скрапували з гілок. Розпушена земля повністю вбирає воду — так, щоб та залишалася в ґрунті, а не стікала до невеличких струмків, що незабаром відпливуть. Якщо ґрунт насичений і резервуар для дерев наповнений, то зайва волога повільно, протягом тривалого часу опускається в усе нижчі шари. Деколи минають десятиліття, поки волога знову виступає на поверхню. Перепади між сухими періодами та тривалими заливними дощами за цей час зникають і зостається тільки джерело, що рівномірно б’є з-під землі. Хоча інколи важко сказати, що воно «б’є». Часто воно має вигляд болотяно-мулкої плями на лісовій землі, що темною масою посувається до наступного струмка. Якщо придивитись уважніше (а для цього треба присісти), ви зможете розпізнати мініатюрні потічки, що вказують на джерело. Чи мова йде про поверхневі води після зливи чи дійсно про ґрунтові води, підкаже термометр. Менше ніж 9 °C? Тоді це справжнє джерело! Утім, хто з нас постійно носить із собою вимірювальні прилади? Альтернативою є прогулянка під час шпаркого морозу. Якщо тоді калюжі та дощова вода замерзають, то з джерел і далі бадьоро точиться вода. Отже, це домівка струмкових равликів, що цілий рік насолоджуються комфортними для них температурами. І річ не тільки в лісовому ґрунті, що забезпечує це. Улітку такий маленький біотоп міг би швидко нагрітися та перегріти равликів. Але листяний дах забезпечує затінок і запобігає потраплянню занадто великої кількості сонячних променів.

Для струмочків ліс пропонує подібний сервіс, що тут є навіть важливішим. Позаяк на відміну від джерела, що має постійний доступ до підживлення, на воду дужче впливають температурні перепади. Одначе, скажімо, личинки саламандр, які чекають тут, подібно до пуголовків, на життя за межами струмка, вважають так само, як і струмкові равлики: потрібна прохолода, щоб з води не виходив кисень. Але якщо все замерзне, то гине й потомство саламандр. Добре, що побіжно дерева розв’язують і цю проблему. Узимку, коли майже не гріє сонце, голе гілля пропускає багато тепла. Рух води понад паліччям та камінням також запобігає швидкому замороженню. А якщо наприкінці весни зі збільшенням висоти Сонця стає значно тепліше, то, випускаючи листя, листяні дерева опускають свої запони й затінюють проточні води. І тільки восени, коли температура знижується, небо над струмком відкривається знову, адже все листя вже скинуто додолу. Струмкам під хвойними деревами ведеться суттєво гірше. Узимку тут дуже холодно, вода іноді повністю замерзає, й оскільки навесні вона також дуже повільно розігрівається, то для багатьох організмів це геть непридатне життєве середовище. Проте такі темні, як ніч, долини струмків зрідка трапляються у природі, бо смереки не люблять мочити ноги, а тому тримаються на відстані. Здебільшого такий конфлікт між хвойним лісом і мешканцями струмків зумовлюють штучні насадження.

Значення дерев для струмків не зменшується й після їхньої смерті. Якщо померлий бук падає на русло потічка, то лежить там упродовж десятиліть. Він діє як невеличка гребля й зумовлює утворення мініатюрних застійних водних зон, у яких оселяються види, що не люблять сильної течії. Наприклад, невидимі личинки саламандр. Вони скидаються на маленьких тритонів: мають пучкуваті лопаті зябер, жовту пляму біля основи кінцівок та зовсім скромно забарвлені в темний колір. У холодній лісовій воді вони підстерігають маленьких раків, яких залюбки поглинають. Якість води для цих істот повинна бути бездоганною і навіть про це дбають мертві дерева. У невеличких новоутворених ставках осідають мул та завислі частки, й через сповільнену швидкість потоку бактерії мають більше часу для розщеплення шкідливих речовин. Між іншим, не варто хвилюватись, якщо після заливних дощів утворюється піна. Те, що має вигляд злочину проти довкілля, насправді є наслідком дії гумінових кислот, що сполучаються з повітрям біля невеличких водоспадів. Ці кислоти виникають унаслідок розкладання листя та мертвої деревини і є дуже цінними для екосистеми.

Щоб утворити невеличкі загати, лісу останнім часом усе більше бракує впалих, мертвих стовбурів. Натомість ліс дістає більше «допомоги» від колись винищеного реемігранта — бобра. Дуже сумнівно, чи дерева з цього справді втішені, бо той гризун, що важить до тридцяти кілограмів, серед тварин вважається лісорубом. За ніч він здатен завалити дерево від восьми до десяти сантиметрів у діаметрі, більші екземпляри падають додолу після кількох його робочих змін. Для харчування бобру потрібні гілки. Він складає їх на зиму у величезних кількостях у норах, що за кілька років досягають багатьох метрів ушир. Вони слугують для маскування входів до його будівельної конструкції. Щоб убезпечитися ще краще, ці входи лежать під водою — а тому хижаки не мають до них жодного доступу. І тільки житлова секція розташована на поверхні, відтак суха. Оскільки водне плесо залежно від пори року хитається, багато тварин будують греблі, обертаючи потічки на великі ставки. Як наслідок, відплив води з лісу загальмовується, а в районі загати утворюються великі вологі зони. Вільхи та верби з цього радіють, натомість буки не люблять вологих ніг і вмирають. Але навіть бенефіціари серед дерев не старіють у зоні впливу бобрів, адже є живими запасами харчів.

Таким чином бобри шкодять лісу в своїй зоні впливу, проте через регуляцію