Андрій Анатолійович Кокотюха - Вогняна зима

Його напарник старанно, навіть висолопивши кінчик язика, переписував собі номери Котіної машини.

Він бачив, що сніг не танув на шоломах.

Сипати почало ще вчора звечора. Та на ранок уже валило. Павло не боявся зими й узагалі холоду. Він уважав себе загартованим і навіть час від часу пірнав в ополонку. Не через бажання підтримати якісь народні традиції чи захоплення моржуванням. Навпаки, вважав позбавленим здорового глузду купання голим у крижаній воді лише тому, що є певний ритуал на Водохреща.

Особливо бісило, коли політики, худі й товсті, трусять жирком перед телекамерами, демонструючи на публіку свій гарт і відданість церковним звичаям. Ще нічого, коли по телевізору покажуть якусь артистку чи співачку в купальнику. Бажано — максимально відкритому, аби потім було, про що поговорити з хлопцями за пивом. А загалом же Коновал був далекий від ритуалів, особливо — публічних.

Для нього зануритися в холодну воду означало показати кураж після лазні.

Приятель, Саня Жданов, мав можливість будь-коли резервувати для колег невеличкий оздоровчий комплекс у Гостомелі. Будь-який беркутівець при бажанні може нагнути хоч власника сауни, хоч ресторану, хоч нічного клубу. Дуже продуктивно пресувати власника борделю, бо ця діяльність сто відсотків незаконна. Проте Жданов пишався тим, що той чоловік із Гостомеля сам запропонував дружбу, нічого не вимагаючи навзаєм. Хоч Саня та інші беркутівці розуміли, яка з того користь — усе місто знало, що бійці київського «Беркуту» завжди бажані гості в того підприємця. Значить, йому набагато легше розв’язувати всі питання з місцевим начальством, у тому числі — міліцейським. Коновал на власні вуха чув, як той лисуватий товстун хвалився: коли чогось хоче й несе на підпис будь-який папірець, йому ще ніколи не відмовили.

Згадка про затишну сауну, парну, з якої можна вибігти голяка й з розгону, волаючи на всю силу легенів, пірнути в рукотворний ставок у дворі, а потім, повернувшись, укинути в себе грамів сімдесят п’ять холодного віскаря, дивним чином зігрівала. Бо сніг густо сипав, проте мороз затримався, не встигав. А Павло, стійкий до низьких температур, ненавидів сльоту. У сиру погоду його часто хапав нежить, текли соплі, він починав хлюпати носом, що руйнувало в очах передусім порушників громадського порядку образ бійця елітного спецпідрозділу «Беркут». Людини, витесаної з кременю й сталі.

Їх змінили зранку. Перед тим, під час розведення на плацу, командир, якого навіть в очі частіше називали Паличем, аніж на звання, дав розлоге ввідне. Пояснивши бачене вчора в новинах: радикали та націоналісти захопили урядовий квартал, закріпивши свої блокпости по периметру й заблокувавши рух. Усе це шобло можна було зачистити ще до вечора, але керівництво вирішило не рубати з плеча. Треба було все продумати, зважити й прийняти адекватніше рішення, бо віднедавна кожен рух, навіть кожне чихання законної влади контролюється американськими спецслужбами.

Америка далеко, говорив Палич, і знав, про що казав — сам кілька разів був за океаном, у Нью-Йорку та Чикаго, показуючи фотки своїх апартаментів у пентхаусі з виглядом на Гудзон або ще якусь американську річку. Їхній командир узагалі любив фотографуватися на фоні водойм, і таку його слабкість Коновал сприймав цілком нормально. Отже, пояснив на пальцях Палич, америкоси хрін знає де. Але вони накручують європейців. Ті ж, своєю чергою, з будь-якого приводу волають на весь світ про порушення прав громадян на мирні зібрання, яке відбувається останнім часом у Києві. Значить, беркутівцям слід діяти обережно, адекватно, винятково в рамках закону.

Що означає — одним махом змітати галасливу шушеру разом зі снігом із вулиць вниз на Майдан, а потім — узагалі з Майдану, — ранувато.

Такий підхід Коновала не влаштовував. Павлові хотілося, аби все це скінчилося чимшвидше. Аби можна було відсвяткувати всім взводом у гостомельській сауні, напившись до зеленого слизу й навіть проклювавшись у знаменитий рукотворний хазяйський ставок. Потім отримати премію та відгули, їм уже пообіцяли. Нарешті, має прискоритися черга на квартиру, Коновал уже водив жінку з тещею показувати новий будинок. Життя й служба мусять стати на звичні, стабільні рейки. І рухатися не так, як комусь на вулицях та майданах хочеться, а так, як належить. Для того існує влада, щоб визначати оті всі напрямки й вектори, про які говорять у телевізорі та по радіо.

Коновал відчував у собі сили розігнати всю ту строкату казку з прапорами й незрозумілими гаслами негайно. З кожною годиною стояння на Грушевського під мокрим лапатим снігом бажання піти на натовп одному, з кийком та щитом, невмолимо зростало. Проте наказу не надходило. Видно, у кабінетах ще не домовилися, як краще діяти. Поки там радяться, товчуть воду в ступі, майдануті розцінюватимуть цей процес як демонстрацію слабкості й нахабнітимуть чим далі, тим більше.

У тому, що відбувалося довкола не лише тепер, а взагалі, уже третій тиждень, Павла найбільше бісила оця вимушена власна бездіяльність. Він уважав правильним розпорядження розігнати тієї ночі людей з Майдану. Сам завзято молотив кийком навсібіч, із власної ініціативи полюючи передусім на тих нахаб із камерами та фотоапаратами. Дуже переживав, що не його взвод працював наступного вечора на Банковій, бо руки відтоді чухалися — хіба не для таких операцій їх, беркутівців, довго й наполегливо готували, ще й переатестовуючи регулярно. Після вчорашнього, коли майданівці пішли в наступ та розширили свої кордони, Коновал був певен — ось