Рут Веа - У лісі-лісі темному

— Що?

Але несподівано, щоб продовжити розмову, забракло сил. Почуття беззахисності повернулося, я кивнула й відвернулася, намагаючись одягнути шкарпетки.

Перш ніж втратити самоконтроль, я хотіла озвучити те, що насправді мучило весь цей час. Чи знає про це Джеймс? Він також доклав рук до плану?

— Ми можемо поїхати, — Ніна мовила спокійно, застібаючи джинси. Підвелася й випрямилася на повен чудовий зріст. — Поїдемо назустріч світанку, а Клер та Фло нехай скаженіють удвох.

— І Том.

— Ой, точно. І Том.

— Але ми не можемо.

— Чому ні?

— Тому що… — із хвилину намагалася підібрати слова, а потім вони самі злетіли з вуст. — Тому що я не хочу, щоб мою поведінку неправильно витлумачили. Розумієш, про що я? Якщо я поїду зараз, усі думатимуть, мовляв: ой бідака Нора, їй настільки болить через Джеймса, що вона зіпсувала вечірку Клер, бо не здатна просто порадіти за подругу. Я хочу бути сильнішою за це. Ситуація не обмежиться лишень фразою «йди до біса», як з Мелані. Якщо збиралася поїхати, то слід було зробити це ще вчора, одразу, як про все дізналася, проте я зосталася. Тому вибору нема — грати так грати.

Ніна дивилася на мене, довго та суворо, і кивнула.

— Гаразд. Чесно, мені здається, ти полюбляєш знущання. Проте, як скажеш.

— Попереду лише одна ніч, — цього разу я переконувала вже себе. — Ще одну ніч я витримаю.

— Гаразд. Лише одну ніч.

14

Якби. Якби ж я тоді поїхала.

Так хочеться заснути, проте я не можу. Не допомагає навіть ледь чутне клацання та гудіння шприца з морфієм. Я лежу, слухаю голоси з коридору, поліціянт та жінка шепочуться про те, що сталося. І лише одне слово пульсує в моїй голові. Вбивство. Вбивство. Вбивство.

Це правда? Невже це може бути правдою?

Хто мертвий?

Клер? Фло? Ніна?

Серце зупиняється. Ні, не Ніна. Тільки не вродлива, стрімка, сповнена життя Ніна. Будь ласка…

Я мушу пригадати. Я мушу пригадати, що трапилося далі. Я знаю, на світанку вони прийдуть сюди й почнуть ставити запитання. Вони чекають за дверима, поки я прокинуся. Вони чекають, щоб поговорити зі мною.

Що було потім? Події того дня блимають у голові, змішуються, переплітаються, правда і брехня — все розмазано. Залишилось лише декілька годин, щоб розкласти все по своїх поличках.

Крок за кроком. Що було далі?

Моя рука тягнеться до величезного синця на плечі.

15

Коли ми з Ніною спустилися вниз, Фло не заливала більше все слізьми, взяла себе в руки. Сиділа й жувала грінку з джемом, вочевидь намагалася вдавати, ніби нічогісінько не сталося.

— Кава є? — невинно запитала Ніна, хоча з тону відчувалося, що вона кепкує.

Фло мала жалюгідний вигляд, губа знову затрусилася.

— Я-я забула, пригадуєте? Проте обіцяю, сьогодні дістану, коли поїдемо стріляти…

— Що?

Ніну заціпило. Ми обидві вирячилися на Фло, яка невиразно усміхалася.

— Саме так. Хотілося підготувати сюрприз. Поїдемо стріляти по тарілках.

Від шоку в мене вирвався короткий смішок. Ніна завмерла.

— Серйозно?

— Еге ж, серйозно, а що?

— Бо… дівич-вечірка. Стрілянина?

— Гадаю, це весело. Мій кузен ходив із чоловіками перед своїм весіллям.

— Розумію, проте… — Ніні не вдавалося дібрати слів. Я так чітко бачила, які думки рояться в її голові, ніби це було написано в неї на лобі: чому ми не можемо піти до клятого спа, а потім посидіти в клубі з нормальними людьми? Але принаймні вона ж не зможе змусити нас надягти рожеве боа на стрільбище? Могло бути й гірше.

— Ну гаразд, — нарешті відповіла Ніна.

— Це лише тарілки з глини, — щиро вела Фло. — Тому хвилюватися нема про що, навіть, якщо ви проти жорстокого спорту чи вегетаріанці.

— Я не вегетаріанка.

— Я знаю, але якби раптом була…

— Я не вегетаріанка, — Ніна закотила очі й пішла до хлібниці, щоб підсмажити грінки.

— Думала, якщо ми тут швиденько перекусимо, то, може, пограємо. Я підготувала вікторину.

Ніна театрально підморгнула.

— А потім поїдемо, повернемося вже куштувати напої та каррі.

— Каррі? — всі повернулися до Тома, який сповзав зі сходів у піжамі та розстебнутому халаті. Тер очі, штани він зав’язав лиш трохи вище тазу, тому назовні виперлася добряча купа вражаючих м’язів.

— Тіме, вибачай, що кажу, але, друже, здається, ти забув одягнути сорочку, — зауважила Ніна. — Думаю, тобі варто було б її пошукати. Не спокушай Нору, ти ж не хочеш, щоб бідолашна Нора подавилась слиною від такого ласого шматка.

Я кинула в неї грінкою. Ніна ухилилася, й та поцілила у Фло.

— Ой, перепрошую, Фло.

— Гей ви, ану припиніть! — обірвала вона. Том тільки рота розтулив, проте халат таки заправив і підморгнув мені.

— Які у нас плани на сьогодні? — запитав він, пригостившись грінкою з тарілки, що простягла йому Фло.

— Стрілянина, — без жодних емоцій відповіла Ніна. Брови Тома раптом сховалися під чубом.

— Прошу?

— Стрілянина. Саме таке у Фло уявлення про веселощі.

Фло зиркнула на Ніну, чи то з докором, чи ні.

— Узагалі-то, ми збираємося постріляти по глиняних тарілках, — зухвало пояснила Фло. — Це весело!

— Як скажеш, — Том жував грінку й оглядав усіх по колу. — Я останнім прокинувся? Бачу, ні. Я так розумію, Мелані й досі в ліжку?

— Мелані, — почала Фло обурено, проте тієї миті з вітальні зайшла Клер і гучно відповіла, заглушаючи слова Фло.

— Мелані була вимушена поїхати. Сім’я, справи. Не хвилюйся, Томе. Я або Ніна підкинемо тебе до Ньюкасла. Проте тепер одним клопотом менше. Ми якраз поміщаємося в одну машину. Я за кермом, Фло знає куди їхати, отже, навігатор не знадобиться.

— Чудово, — зауважила Ніна. — Просто чудово. Можемо всі гуртом співати «Десять зелених пляшок» і гомоніти на задньому сидінні. Не можу дочекатися.

— Отже. Гадаю, настав час вікторини, — запропонувала Фло. Повернулася до нас і поглянула на мене, Ніну та Тома. Мене увіпхнули посередині, підступала нудота. Томів парфум лише підступно допоміг яскравіше насолодитися неприємним відчуттям. Хоча, можливо, і парфуми Клер відіграли свою роль. Мені хотілося відчинити вікно, проте надворі йшов сніг, пічка працювала на максимумі.

— Отже, дві команди. Одна — Клер. Інша — ви, — вела Фло. — Барабани… Розпочинаємо перший тур.

— Чекай, чекай, — зарепетувала Ніна. — Тема вікторини? Приз?

— Вікторина про Джеймса, звісно ж, — відповіла Клер з водійського сидіння. — Я маю рацію, Флорсі?

— Аякже! — засміялася Фло. Нудота все дужче підступала до горла. — Приз… Не знаю. Слава? Ой ні, знаю! Команда, що програє, муситиме носити це цілісінький день!

Вона полізла в рюкзак