Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Пильнуй уважніше за нашою вечерею, а то справді доведеться їхати в ресторан.

— Взагалі то, її обіцяла приготувати ти, — відповідає чоловік рятуючи м'ясо від занадто золотавої скоринки. 

— Я відчиню вікно, бо занадто душно, а тепер ще й горілим смердить, — каже Віра, полишаючи теплі руки і йде до вікна. Спершу відслоняє штори. Вони не дають їй дихати. Кілька секунд і в кімнату вривається прохолода літнього вечора. Дихає. Заспокоюється. 

— Вір, з тобою все гаразд, маленька? — чує вона голос хлопця. 

Маленька, дивне слово. Наче повертає її знову назад. Але коли його говорить він їй не страшно, навпаки, затишно. Приємно. 

— Так, коли наша вечеря? 

За розчиненим вікном вже засинає місто. Але в будинку навпроти якийсь чоловік намагається заколисати дитину. Та плаче звивається на його рухах, але той не здається. Колише далі. Віра закриває вікно, трохи роздратувавшись. Її хлопець також мріє про дитину. А про що мріє вона? Віра мріє, щоб з неї вирвали дитину, що німо мовчить за запнутими шторами. 

— Вже все готово, — кличе її до столу Артур, — Поїмо, що будемо робити? – тепер вже він намагається взяти її теплу долоню, але Віра чомусь ігнорує цей жест і замість його рук бере виделку.

— Я спати, а ти як хочеш, – відповідає смакуючи вечерю.

###

Що ж по трохи будем знайомитися з історією Віри). Спеціально писала її так, як історію Артура з "Бути людиною", щоб ви могли їх порівняти.