Максим Іванович Кідрук - Небратнi

23 березня 2012 року під час робочого візиту до Запорізької області Янукович сказав, що «медицина — це та галузь, яка повинна йти попереду, як дим від паровоза»;

у травні 2012 року, виступаючи з нагоди Дня перемоги, Янукович неправильно розставив акценти та сказав: «Ви (ветерани) пройшли крізь пекло війни, — пауза. — З фашизмом до кінця виконували свій обов’язок перед батьківщиною»;

25 травня 2012 року під час засідання РНБО з приводу заходів безпеки перед початком Чемпіонату Європи з футболу 2012 року Янукович обмовився, переплутавши слова: «…ми вважаємо взагалі, що територію нашої держави треба зробити небезпечною для життя наших громадян, а коли до нас поїдуть гості — тим паче»;

29 травня 2012 року під час саміту НАТО в Чикаго Янукович пообіцяв, що «президент України відвідає Україну» і посилить із ним співпрацю;

20 вересня 2012 року під час спільної прес-конференції із президентом Польщі Броніславом Коморовським Янукович, розповідаючи про відкриття меморіалу на честь загиблих поляків і українців у «Биківнянських могилах», не зміг вимовити слово «тоталітаризм»: «…це дуже важливий крок для пам’яті й шани загиблих, встановлення правди злочинів тота… тота… тоталіризму та гідного вшанування жертв… е-е-е… його жертв»;

28 вересня 2012 року під час спілкування з пресою після візиту до США Янукович сказав, що «президент Обама поцікавився, як ідуть поставки обладнання для лабораторій, які ми будуємо у Харкові, які будуть працювати на низькозбагачувальному Ірані»;

20 вересня 2013 року під час форуму «Ялтинська європейська стратегія» Віктор Янукович, представляючи президента Литви Далю Грибаускайте, назвав її Далею Гріскауте;

окрім того, Янукович назвав Антона Чехова «великим українським поетом»[44], обізвав львів’ян «кращим геноцидом країни» (маючи на увазі генофонд), казав «Ісаак Бебель» (маючи на увазі Бабеля) тощо.

Безграмотний кримінальник на посаді голови уряду чи в президентському кріслі — здавалося, що гірше бути не може. А проте більше за неграмотність лякало демонстративно презирливе ставлення Януковича до політичних опонентів, а також до тих українців, хто не мав наміру голосувати за нього на президентських виборах 2004 року. Найбільш виразні вияви цього спостерігали 21 жовтня 2004-го в ході візиту Віктора Януковича до Луганська в рамках передвиборної кампанії 2004 року. Виступаючи перед представниками територіальних громад Луганської області, прем’єр-міністр заявив: «Ми не думаємо, що ми прийшли на один рік, ми думаємо, що прийшли надовго. Усім скептикам не вдасться на цьому шляху поставити нам перепони, — а тоді, після невеликої паузи, підкреслив: — Я вірю, що сильних і здорових людей набагато більше, ніж цих козлів, які заважають нам жити!»[45]

Що вже геть погано — після цих слів представники територіальних громад Луганської області один по одному піднялися зі своїх місць і захоплено зааплодували. Припускаю, що не всі з тих, кого силоміць загнали до зали на зустріч із кандидатом у президенти, хотіли підніматися та плескати в долоні у відповідь на почуте. Принаймні хочу вірити, що навіть у Луганській області, найближчій до Росії, достатньо тверезомислячих людей, які розуміли, що прем’єр-міністр бовкнув дурницю, не гідну виваженого політика і тим більше особи, котра претендує на посаду президента всієї країни. Та після того, як зірвалися на ноги перші півтора-два десятки людей, решта хоч-не-хоч мусила вставати, аби не бути звинуваченою в недостатній лояльності до «великого лідера». Достоту як у радянський час.

У ході президентських виборів 2004 року в Україні стало очевидним те, що «козлів», які заважають їм («донецьким», тобто) жити, все ж більше, й, окрім того, те, що ці «козли» готові відстоювати свій вибір навіть у тому разі, якщо хто-небудь спробує його відібрати.

5

14 травня 1997 року Указом президента № 435/97 Віктора Януковича було призначено головою Донецької обласної державної адміністрації на місце звільненого Сергія Полякова. Цим призначенням, фактично, започатковано формалізацію влади донецького клану у східних регіонах країни, а також поширення такої влади на всю Україну. Улітку 1998-го, анітрохи не переймаючись тим, що обіймає посаду держслужбовця, Віктор Федорович узяв участь у місцевих виборах до Донецької обласної ради[46] та переміг, набравши 78,41 % голосів виборців, а 14 травня 1999-го (рівно через два роки після призначення на пост губернатора області) на шостій сесії Донецької облради депутати обрали Януковича головою, тим самим дозволивши йому суміщати дві найвищі посади в області — керівника обласної виконавчої та керівника обласної представницької влади, що суперечило чинному законодавству України. Янукович залишив крісло голови Донецької облради у травні 2001-го, «передавши» посаду давньому колезі та партнерові Рината Ахметова — Борису Колеснікову.

Наприкінці 90-х донецький клан контролював на Донбасі політику, бізнес, кримінал, а також мав усе необхідне для початку експансії на захід. На цей раз, замість вигадувати нову, «донецькі» вирішили скористатися наявною політичною силою.

26 жовтня 1997 року в Києві було створено Партію регіонального відродження України (ПРВУ). Нікому невідома політична партія з малозрозумілою програмою брала участь у парламентських виборах 1998 року та набрала менше ніж 1 % голосів (прохідний бар’єр за тогочасним законодавством — 3 %). Утім, кілька представників ПРВУ потрапили до Верховної Ради України за мажоритарними округами.

На III позачерговому з’їзді ПРВУ в березні 2001 року делегати вирішили відмовитися від занадто довгої назви партії та перейменували Партію регіонального відродження України на Партію регіонів. Тоді ж партію очолив Микола Азаров[47], на той момент — голова Державної податкової адміністрації України, у майбутньому — маріонетковий прем’єр сформованого Віктором Януковичем 2010-го уряду.

2002 року Партія регіонів увійшла до провладного/пропрезидентського виборчого блоку «За Єдину Україну!», який на чергових парламентських виборах посів третє місце (13 % голосів). Із мажоритарних округів Донецької та Луганської областей до Верховної Ради пройшли переважно висуванці цього блоку, котрі й склали основу парламентської фракції «Регіони України».

Янукович, будучи губернатором Донецької області, тривалий час не вступав до Партії регіонів, хоча не приховував своїх симпатій у заявах про те, що ця політична сила «має велике майбутнє в Донбасі». У листопаді 2002 року президент Кучма відправив у відставку прем’єр-міністра Анатолія Кінаха та запропонував на цю посаду Віктора Януковича. «За» проголосували 234 народні депутати. Відразу по тому декілька осередків партії у Донецькій області офіційно висловили прохання, щоб Янукович очолив Партію регіонів. Віктор Федорович погодився. Його було обрано лідером на 5-му з’їзді партії, який відбувся 19 квітня 2003 року. Микола Азаров став головою політичної ради Партії регіонів.

Таким чином Янукович, Ахметов, Колесніков та інші опинились за крок від того, щоб протягом одного покоління втілити в життя чотириходову схему американських мафіозі: «мій дід — гангстер, батько — бізнесмен,