Адальберт Штіфтер - Вітіко

отця Інокентія. Далі сиділи на стільцях Оттон, єпископ Празький, Даниїл, старший священик Праги, Сильвестр, колишній обраний єпископ Празький, Ґезо, абат зі Страгова, Петер, абат із Бржевнова, потім абати з Кладрубів і Вілемова та інші абати, старші священики і священики. Крім того, сиділи на стільцях Дипольд і Генріх, князеві брати, Болеміл, старі лехи, Вшебор, Любомир, Дівіш, Преда, Божебор і всі, хто брав участь у битві під Зноймо, а також багато інших людей, яких Вітіко не знав.

Коли всіх розсадили, озвався Владислав, великий князь Богемії і Моравії:

— Скажіть тим, хто хоче промовляти на цих зборах, нехай зайдуть.

Слуга відчинив стулку дверей, і невдовзі в двері зайшли в пишних шатах Конрад, князь Зноймо, Вратислав, князь Брно, Оттон, князь Оломоуцький, Леопольд і Спітигнев, сини Борживоя, і Владислав, син покійного князя Собеслава.

— Сідайте, — припросив великий князь.

Новоприбулі сіли на стільці, які стояли для них і були відокремлені проходом від зали. Потім заговорив Владислав, великий князь Богемії і Моравії:

— Конраде, що був князем Зноймо, Вратиславе, що був князем Брно, Оттоне, що був князем Оломоуца, Леопольде і Спітигневе, сини мого дядька Борживоя, і Владиславе, сину мого дядька Собеслава, ви на моє запрошення прибули до Праги, щоб подати свої скарги, внаслідок яких ви підняли зброю проти мене. Оскільки ви хотіли подати свої скарги зброєю, ми були змушені придушити ваш бунт. А тепер подавайте свої скарги словом. Якщо ті скарги справедливі, я візьму їх до уваги й дам вам відшкодування. А якщо несправедливі, той, хто захоче, може належним чином попросити прощення, а той, хто не хоче, нехай повертається на чужину, з якої він приїхав до Праги. Жоден із вас не зазнає шкоди, як я й обіцяв. Конраде, якщо є твоя воля, кажи.

Конрад трохи помовчав, а потім заговорив:

— Владиславе, сину славетного князя Владислава, небоже останнього покійного славетного князя Собеслава, що маєш тепер у своїх руках престол великого князя Богемії і Моравії, послухай мене! Тебе високі й низькі пани земель Богемії і Моравії обрали на з’їзді у Вишеградському замку великим князем Богемії і Моравії, і після смерті славетного князя Собеслава тебе посадили на княжий престол. Нащадки роду Пржемисла не були присутні під час тих виборів. А потім усі найбагатші, наймогутніші й найшляхетніші лехи, які допомогли обрати тебе, прийшли до мене й сказали, що ти не виправдовуєш сподівань, які вони цілком слушно покладали на тебе як на великого князя. Вони провели нові вибори і обрали мене великим князем Богемії і Моравії. Нащадки роду Пржемисла погодились, тільки твої двоє братів — ні. Я прийняв результати виборів, бо вважав, що цього вимагає мій обов’язок перед країною. Але ти чинив опір, коли я пішов на Прагу й хотів зійти на княжий престол, виникла тяжка війна, яка спричинила багато лиха, і ти утримуєш владу після війни. Оце моя промова.

Князь Владислав відповів:

— Конраде, ти не подав жодної скарги, бо, коли, запросивши всіх високих і низьких панів обох земель, якогось князя обрали великим князем у результаті вибору з боку тих, хто прийняв те запрошення, а потім якийсь гурт панів знову обирає собі князя, а якийсь інший гурт чинить опір, тож раніше обраний князь змушений відкидати обраного пізніше, різні гурти панів могли б обирати собі цілу низку князів, які воювали б між собою, тож князівство було б уже не князівством, а ареною для змагань. Якщо ти не подав ніякої скарги на мене, ти лише сказав, що бунтував проти мене. Вратиславе, якщо твоя ласка, говори.

Вратислав заговорив:

— На це є моя ласка. Ти був колись лише небожем князя Собеслава, такою самою гілкою на дереві Пржемисла, як і ми. Ти був нашим товаришем і товаришем молодих синів могутніх лехів країни. Разом із нами ти шукав насолод, за якими ми ганялися. Ти в усьому дотримувався нашої поради і казав нам: якби я був князем, ми б усе робили по-іншому, і те робили б по-іншому, і це робили б, а того б не чіпали. Ти погодився, що ми будемо брати участь. А оскільки ти залучив нас, молодих, то й поготів залучив би радників князівського престолу і старих мудрих лехів. Саме з таким розумінням тебе і обрали князем. Але ти як князь діяв як тобі заманеться. Ти не дослухався до наших бажань, до бажань синів Пржемисла, ти не дослухався до бажань старих радників, лехів і могутніх панів, ти гнобив нас і нехтував слова та допомогу панів під час свого врядування, хоча князі давніших часів шанували їх. Через те ти був уже не князем, а завойовником, і ми обрали собі нашого князя і підняли зброю для захисту наших прав. Але під час війни ти зберіг і зміцнив свою владу. Якщо ти хочеш, як ти кажеш, задовольнити скарги і дати відшкодування, ти й далі міг би бути князем і ми б служили тобі, як і ті, хто обрав тебе. Я скінчив свою мову.

— Вратиславе, — сказав Владислав, — я відповім тобі пізніше. Оттоне, говори.

— Я кажу так, як казав Вратислав.

— Леопольде, кажи, — знову звелів Владислав.

— Я кажу, як і Вратислав, — озвався Леопольд.

— Спітигневе, кажи, — мовив Владислав.

— Я кажу достеменно так, як і Вратислав, — відповів Спітигнев.

— Владиславе,