Гомер - Іліада. Одіссея

віддали на Кіпр чужоземцю, що стрівсь їм,

Дметору, синові Йаса, що силою в Кіпрі владарив.

Звідти діставсь я й сюди, всілякого лиха зазнавши».

445] Відповідаючи, так Антіной став до нього кричати:

«Хто це з богів оце лихо послав - колотити нам учту?

Геть від мойого стола! Посередині стань, як не хочеш

Зразу ж Єгипту гіркого і Кіпру тут знову зазнати.

Ну й безсоромний із тебе жебрак, ну й зухвалий нахаба!

450] Колом ти всіх обійшов, і вони подають, нерозумні,

Щедро. Кому ж із них міри дотримувать, бути ощадним

Серед чужого добра, - його ж бо для кожного хватить!»

Тож, відійшовши від нього, сказав Одіссей велемудрий:

«Горенько! Серцем ти зовсім не той, що на вигляд здавався!

Дрібочки солі із дому свого ти б не дав прохачеві,

Якщо, в чужому розсівшись, мені відламати шкодуєш

Хліба шматочок. А тут же усякого повно наїдку!»

Так він сказав. Антіной же всім серцем ще більш розлютився,

Глянув на нього спідлоба і вимовив слово крилате:

460] «Бачу я, цілому більше тобі вже не вийти сьогодні

З дому цього. То ти уже й лаятись тут починаєш!»

Так він сказав і, схопивши ослінчик, у праве рамено,

Прямо-таки біля карка, потрапив йому. Наче скеля,

Твердо стояв Одіссей, під тим не хитнувшись ударом.

465] Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.

Швидко пішов до порога він, сів там, поклав біля себе

Торбу, наповнену вщерть, і став женихам говорити:

«Слухайте-бо, женихи володарки славетної, - маю

Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.

470] Болю на серці й гризоти в душі не вчуває людина,

Хоч би й зазнавши побоїв, добро захищаючи власне,

Чи за корівок потерпить своїх, за овець білорунних.

А Антіной мене б'є за нещасний мій шлунок голодний,

Кляту утробу, що стільки страждання від неї людині.

475] Та як богове й Еріннії є й для жебрущих та бідних,

Хай Антіноя смертельний кінець замість шлюбу спіткає!»

Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:

«їж і спокійно, чужинче, сиди або геть забирайся!

Бо за розмову таку юнаки ці за руки і ноги

480] Геть тебе викинуть з дому, всю шкіру тобі обідравши».

Так він сказав, і гнівом усі женихи запалали.

Хтось тоді мовив з-поміж юнаків отих високодумних:

«Зле ти вчинив, Ангіною, що старця нужденного вдарив!

Горе тобі, як хто-небудь то був із богів наднебесних!

485] Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши

Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають,

Спостерігаючи гордість людей та їх справедливість».

Так женихи говорили, та він не зважав на їх мову.

Біль в Телемаховім серці великий роївся за батька

490] Битого, та ні сльозини, проте, із повік не зронив він,

Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.

Чула й сама Пенелопа розумна, що гостя якогось

Бито в покоях, і так між служебниць своїх говорила:

«Хай би самого тебе так побив Аполлон славнолукий!»

495] Ключниця тут Еврінома за нею також говорила:

«О, якби наші здійснились оці молитви і прокльони,

То не діждати Еос ясношатної з них вже нікому!»

В відповідь їй розумна сказала тоді Пенелопа:

«Всі вони, неню, мені вороги, всі лихе замишляють,

500] А Антіной - найбільше до чорної Кери подібний.

Ходить по наших покоях якийсь там чужинець нещасний,

Просить подати йому - до всього нужда приневолить.

Кожен подав йому дещо, й наповнили вбогу торбину,

Лиш Антіной ослоном у праве плече його вдарив».

505] Так, до служебних жінок звернувшись, вона говорила,

Сидячи в спальні. В той час підкріплявсь Одіссей богосвітлий.

Кличе тоді свинопаса вона богосвітлого й мовить:

«Йди, богосвітлий Евмею, й чужинцеві мов, хай до мене

Зайде, - хотіла б його попросить я гарненько й спитати,

Про Одіссея, в біді витривалого, чи не чував він,

Чи не видав його де, чоловік він на вигляд бувалий».

Відповідаючи їй, свинопасе Евмею, ти мовив:

«Хоч би замовкли як-небудь ахеї оті, володарко,

Й розповідь він би почав, і твоє утішалося б серце.

515] В себе його я три ночі тримав, він три дні в моїй хаті

Жив, з корабля-бо утікши, до першого мене дістався,

Та про недолю свою до кінця він не встиг розказати.

Як не спускає людина очей із співця, що, богами

Навчений, смертних чудовим своїм очаровує співом,

320] І без кінця, як співає, готові вони його слухать, -

Так чарував мене гість цей, в моїй пробуваючи хаті.

Був з Одіссеєм він, каже, по батькові приятель давній,

Жив-бо на острові Криті, де Міноса рід проживає.

Звідти й сюди він прибув, недолі і злиднів зазнавши

525] В поневіряннях численних. Чував же, розказує, ніби

Близько уже Одіссей: у родючій країні феспротів,

Цілий, здоровий, і скарб везе він додому великий».

В відповідь знов розумна сказала йому Пенелопа:

«Йди-но поклич його, хай він усе мені в вічі розкаже.

530] Ті ж всі чи, сидячи там, за дверима, нехай веселяться,

Чи забавляються в домі, як весело так їм на серці.

Власні-бо їхні запаси лежать недоторкані дома -

Хліб і солодке питво, - лиш домашні їх там споживають.

Внадившись в дім наш, вони день у день учащають до ньої

535] Ріжуть нещадно воли нам, і вівці, й годовані кози,

П'ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють

Учти свої - витрат не злічити! Немає-бо в домі

Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.

В разі б вернувсь Одіссей і прийшов на свою батьківщину*

540] Швидко б із сином своїм він помстивсь на мужах за насильство»

Так вона мовила. Голосно чхнув Телемах, аж по домі

Всюди луна розляглась. Засміялась тоді Пенелопа

Й до свинопаса Евмея із словом звернулась крилатим:

«Йди-но та швидше поклич-бо того чужоземця до мене.

545] чув ти? як