Джордж Мартін - Бенкет круків

й вогонь життя перейшов з нього в неї. І... вона підвелася. Най береже нас Цар світла! Вона підвелася!

«Я досі сню? — подумалося Брієнні.— Це ще один кошмар, спричинений Куслієвими зубами?»

— Я її не зраджувала. Скажіть їй! Сімома присягаюся! Мечем своїм присягаюся!

Істота, що колись була Кетлін Старк, знову затиснула горло, уп'явшись пальцями в огидний розтин на шиї, і вичавила ще кілька звуків.

— Словеса — це суховій, каже вона,— переклав Брієнні північанин.— Каже, що ви маєте довести свою відданість.

— Як? — запитала Брієнна.

— Мечем. Ви його кличете Клятвохранителем? То стримайте клятву, яку ви дали їй, каже міледі.

— Чого вона хоче?

— Хоче або повернути до життя свого сина, або знищити тих, хто його вбив,— сказав здоровань.— Хоче нагодувати круків, як їх нагодували на Червоному весіллі. Фреї і Болтони нагодували, ага. І ми їй віддамо їх стільки, скільки схоче. А від вас вона просить лише Джеймі Ланістера.

Джеймі, Це ім'я пронизало, мов удар ножем у живіт.

— Леді Кетлін, я... Ви не розумієте, Джеймі... він врятував мене від зґвалтування, коли нас схопили криваві лицедії, а потім він повернувся по мене, стрибнув з порожніми руками у ведмежу яму... Присягаюся вам, він змінився. Він послав мене по Сансу, щоб захистити її, він не міг бути причетний до Червоного весілля.

Леді Кетлін міцніше стиснула горло пальцями, і з нього вихопилися хрипкі слова, задихані й уривчасті, вихопилися крижаним потоком. Північанин переклав:

— Вона каже, що ви мусите обрати. Або беріть меча і вбийте Царевбивцю, або вас повісять як зрадницю. Меч або зашморг, каже вона. Обирайте, каже вона. Обирайте.

Брієнна пригадала, як уві сні чекала в батьковій залі на хлопця, з яким мала взяти шлюб. Уві сні вона собі язика відкусила. «У мене в роті було повно крові». Уривчасто дихаючи, вона мовила:

— Я такого вибору не робитиму.

Запала довга тиша. А тоді знов заговорила леді Твердосерда. Цього разу Брієнна зрозуміла її слова. Їх було всього два.

— Повісьте їх,— вичавила леді.

— Як накажете, міледі,— сказав здоровань.

Брієнні знову скрутили мотузкою руки й повели геть із печери кам'яним переходом, що піднімався на поверхню. Надворі був ранок, з подивом побачила дівчина. Крізь дерева пробивалося бліде світанкове світло. «Стільки дерев — обирай, яке схочеш,— подумала Брієнна.— Далеко вести нас не доведеться».

Ніхто й не повів. Під покрученою вербою беззаконники накинули Брієнні на шию зашморг, туго його затягнули й перекинули другий кінець мотузки через гілку. Гайлу Ганту й Подрику Пейну дісталися в'язи. Сер Гайл кричав, що радо вб'є Джеймі Ланістера, але «Гончак» зацідив йому кулаком в обличчя, й він замовк. Здоровань уже знову вдягнув шолома.

— Якщо хочете сповідатися перед богами у своїх переступах, то саме час.

— Подрик нічого вам не зробив. Мій батько заплатить за нього викуп. Тарт недарма називають сапфіровим островом. Відішліть Подрика з моїми кістками у Вечірній палац — і отримаєте сапфіри, срібло — що забажаєте.

— Я бажаю назад свою жінку й дочок,— сказав «Гончак».— Твій батько зможе їх мені повернути? Якщо ні, пішов він у сраку. Хлопчак гнитиме поряд з тобою. І ваші кістки пообгризають вовки.

— Ти її вішати збираєшся чи ні, Лиме? — запитав одноокий.— Чи ти плануєш заговорити сучку до смерті?

«Гончак» забрав у нього кінець мотузки.

— Побачимо, чи вміє вона танцювати,— сказав він і смикнув.

Брієнна відчула, як стискається зашморг, як врізається в шкіру, як задирає підборіддя. Сер Гайл закрутисто сипав прокльонами, а хлопчик мовчав. Подрик ані разу очей не підвів, навіть коли його ноги відірвалися від землі. «Якщо це знову сон, час мені прокидатися. Якщо ж не сон, час помирати». Але вона поглядом прикипіла до Подрика: тоненьку шию стягував зашморг, а ноги бовталися. У Брієнни розтулився рот. Подрик хвицав ногами — задихаючись і помираючи. Попри мотузку, що душила її, Брієнна відчайдушно втягнула повітря. В житті їй не було так боляче.

Але вона спромоглася крикнути одне слово.

Cepci

Септа Моель виявилася цілком сивою — аж білою — гаргарою з гострим як сокира лицем і стиснутими у вічному незадоволенні губами. «Ця своєї цноти точно не загубила, можу закластися,— подумала Серсі,— тільки нині вона там уже зашкарубла, як дублена шкіра». Септу супроводжувало шестеро лицарів з мигдалеподібними щитами, на яких красувався веселковий меч їхнього відновленого ордену.

— Септо,— привіталася Серсі, яка сиділа біля підніжжя Залізного трону, вбрана в зелений шовк і золоте мереживо.— Перекажіть його святості, що ми засмучені. Він забагато собі дозволяє.

На пальцях і в золотих локонах у неї блищали смарагди. На неї дивився двір і дивилося місто, й Серсі хотілося, щоб вони бачили доньку лорда Тайвіна. Коли закінчиться цей балаган, усі зрозуміють, що тут є тільки одна справжня королева. «Але спершу доведеться потанцювати й не оступитися».

— Леді Марджері — законна і шляхетна дружина мого сина, його супутниця й консортка. Його святість не має підстав простягати до неї руки, ув'язнювати її саму або її юних кузин, яких ми всі так любимо. Вимагаю їх звільнити.

Суворе обличчя септи Моель і не здригнулося.

— Я перекажу його святості слова вашої світлості, але, на жаль, юну королеву і її фрейлін неможливо звільнити, поки не буде доведена їхня невинуватість.

— Невинуватість? Та ви тільки погляньте на ці милі юні личка — вони ж сама невинність!

— За милим личком грішне серце ховається.

З-за нарадчого столу заговорив лорд Мерівезер.

— Ким і в яких переступах звинувачуються юні панни?

— Меґа Тайрел і Елінор Тайрел,— відповіла септа,— обвинувачуються в хтивості, розпусті й у змові з метою вчинення державної зради. Алла Тайрел обвинувачується в тому, що була свідком їхньої ганьби й допомагала їм її приховати. У всіх цих переступах обвинувачується і королева Марджері, а також у перелюбстві й державній зраді.

Серсі притиснула руку до грудей.

— Кажіть, хто це поширює такі наклепи на мою невістку! Я жодному слову не вірю. Мій коханий синочок усім серцем полюбив леді Марджері, вона не могла так жорстоко його обманути.

— Обвинувач — ваш придворний лицар. Сер Озні Кетлблек перед олтарем Отця сам зізнався верховному септону, що пізнав королеву.

Гарис Свіфт, який сидів за нарадчим столом, хапнув ротом повітря, а великий мейстер Пайсел відвернувся. Повітря сповнилося гулу, мов у тронну залу випустили