Чарльз Діккенс - Девід Копперфілд

— «Ось тоді... Гіп... почав виявляти до мене саме стільки довіри, скільки треба було для виконання його пекельного плану. Ось тоді я й почав, якщо мені дозволено буде висловитись по-шекспірівському, танути, нидіти, мучитися болем. Я побачив, що моїх послуг повсякчас потребують саме там, де йдеться про фальшування, або де хочуть обдурити певну особу, яку я називатиму містером В. Цього містера В. обдурювали всіма можливими способами, хоча мерзотник... Гіп... увесь цей час зовні висловлював безоглядну відданість цьому покривдженому джентльменові. Це було вже досить погано, але, як каже данський принц-філософ, тими словами, які є розкішною прикрасою Єлизаветинської ери, — найгірше попереду».

Містер Мікоубер так захопився щасливим заокругленням своєї фрази цитатою, що, вдаючи, ніби загубив крапку, зробив невимовну приємність собі і нам прослухати це місце ще раз.

— «Я не маю наміру, — вів він далі, — в межах цього документа входити в приватні подробиці списку різноманітних шахрайств нижчого сорту, які були вчинені на шкоду особі, названій містером В., — шахрайств, що на них я виявляв мовчазну згоду, — такий список мною виготовлений окремо. В моїй внутрішній боротьбі між платнею і позбавленням платні, хлібом і позбавленням хліба, існуванням і не-існуванням, перемогу отримала нагода викрити і роз'яснити значні паскудства, безсоромно вчинені... Гіпом... на шкоду містерові В. Спонукуваний тим чутливим порадником у душі моїй, що зветься совістю, і не менш зворушливою вказівкою у зовнішньому світі, яку я назву міс А., я підійшов до важкої праці болючих розшуків, які тепер, скільки мені відомо, обіймають період часу понад дванадцять місяців».

Він перечитав це місце, немовби воно було виписане з парламентського акту, і, здавалося, черпав дивовижну насолоду зі звуків власних слів.

— «Мої звинувачення проти... Гіпа, — читав він далі, глянувши на ворога і про всяк випадок поправивши лінійку під пахвою, — такі...»

Ми всі, здається, зачаїли подих. Я певен, що Урія не дихав зовсім.

— По-перше, — читав Мікоубер, — коли розум і пам'ять містера В. з причин, які нема потреби тут наводити, послабшали і розладналися... Гіп… зіпсував і заплутав усі справи контори. Коли містер В. найменше був здатний вдаватися до справ контори... Гіп неодмінно йому щось підсовував. У таких випадках... Гіп здобував підпис містера В. на важливих документах, що їх він умів змалювати як неважливі, або просто підкладав їх. Так, приміром, він спонукав містера В. дати йому... такі повноваження розпоряджатися довіреною конторі сумою в дванадцять тисяч шістсот чотирнадцять фунтів дев'ять шилінгів і шість пенсів і вжити її на сплату вже сплачених вимог або вимог за неіснуючими зобов'язаннями і на поповнення належних іншим вкладникам сум, яких нібито не вистачало. Цим актам він зав­жди надавав такого вигляду, ніби причина їх полягає у власних нечесних намірах містера В., і начебто вони є наслідком власних безладних і несумлінних дій містера В., і водночас користувався ними, як засобами допікати йому і гнути його під свою владу.

— Це ви повинні будете довести, Копперфілде! — скрикнув Урія, загрозливо похитуючи головою. — Всьому свій час!

— Спитайте... Гіпа, містере Тредльс, — сказав містер Мікоубер, обриваючи читання, — хто жив у його будинку після нього? Будь ласка, спитайте.

— Цей самий блазень, він і тепер там мешкає, — зневажливо відказав Урія.

— Спитайте... Гіпа... чи мав він у цьому будинку записну книжку? — вів далі містер Мікоубер. — Будь ласка, спитайте.

Кощава лапа Урії раптом перестала скребти підборіддя.

— Або спитайте його, — додав містер Мікоубер, — чи спалював він там колись щось подібне? Якщо він скаже, що спалював, і спитає, де попіл, то вкажіть йому на Вілкінса Мікоубера, і він почує дещо не зовсім приємне!

Урочистий тріумф, з яким Мікоубер полегшив свою душу цими словами, неймовірно стривожив місіс Гіп. Вона схвильовано заверещала:

— Уріє, Уріє! Будь покірний і попроси поблажливості, мій любий!

— Мамо! — відповів він. — Чи ти замовкнеш? Ти злякалась і не тямиш, що верзеш. Будь покірний! — повторив він крізь зуби, позираючи на мене. — Я своєю покірністю давно вже зробив покірними багатьох з них.

Містер Мікоубер, елегантним рухом опустивши підборіддя в краватку, читав далі:

— «По-друге, у багатьох випадках Гіп, за моїми довідками та переконанням...»

— Ну, цим ви небагато доведете, — пробурмотів Урія, збадьорившись. — Мамо, мовчи!

— Ми подбаємо надати дещо, чим доведемо чимало і переконаємо навіть вас, сер, дуже скоро! — відповів містер Мікоубер.

«По-друге, у багатьох випадках Гіп, за моїми довідками та переконанням, при різних грошових надходженнях систематично підробляв підпис містера В. у книжках і документах; між іншим, вчинив таке фальшування, що його я можу підтвердити належними доказами. А саме таким нижчезазначеним чином, тобто...»

Містер Мікоубер знову тішився набором слів, звичайно, смішним і непотрібним, але властивим не лише йому. Я впродовж свого життя у багатьох помічав цю схильність до непотрібних слів. Це здається мені загальним правилом у всіх урочистих випадках, і на цьому заснований зміст усіх судових паперів, присяг і подібних речей. Читаючи або проголошуючи їх, люди начебто особливо тішаться, коли натраплять на ряд гучних слів, що відбивають одну і ту саму думку, як приміром — «хочу, вимагаю і бажаю», або: «залишаю, заповідаю і відказую» і так далі. Давні анафеми всі побудовані були на цьому принципі. Ми говоримо про тиранію слів, але ми самі, наче тирани, катуємо їх, ми радіємо, що в нас є запас зайвих слів, які можна вжити в урочистих випадках, і нам здається, що це надає більш вагомого значення, ще й звучить краще. Як значення лівреї нашого слуги мало турбує нас, аби лише вона блищала і впадала в очі, так і значення та потрібність слів у нас — здебільшого справа другорядна, аби ми могли вихвалятися ними; й існують люди, які від надмірного вихваляння лівреями заплутуються в борги; існують рабовласники, у яких збирається занадто багато рабів, і раби повстають. Так само, здається мені, я міг би назвати одну націю, яка накликає і ще накличе на себе безліч неприємностей єдино від того, що вживає занадто багато слів.

Містер Мікоубер читав далі, майже облизуючись:

— «…а саме таким нижчезазначеним чином, тобто: містер В. перебував у стані дуже розладнаного здоров'я, і виявлялося ймовірним та вірогідним, що смерть його може спричинитися до деяких викриттів і до скинення влади... Гіпа... над сім'єю В., — як я, Вілкінс Мікоубер, що підписуюсь нижче, гадаю (якщо тільки дочірня любов його спадкоємиці не буде таємно спонукувана не допустити законного розгляду конторських справ обох компаньйонів), зазначений... Гіп... визнав за потрібне мати в запасі боргове зобов'язання на вищезгадану суму в дванадцять тисяч шістсот чотирнадцять фунтів дев'ять шилінгів і шість пенсів з процентами, у якому сказано, ніби ця сума позичена… містерові В., щоб врятувати його від ганьби, хоч така сума насправді ніколи не існувала і не була ні позичена, ні отримана. Підпис на цьому акті, що його нібито склав містер В. і засвідчив Вілкінс Мікоубер, підроблений... Гіпом. У моєму розпорядженні записна книжка, де є багато зразків таких підробок підпису містера В. Ці зразки де-не-де пошкоджені вогнем, але їх ще можна прочитати.