Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

станціями уздовж цих векторів, щоб ракети полетіли цією дугою, яка, зрештою, замикається на

Еросі.

Фред похитав головою.

— Не вийде. Щойно земляни в ООН побачать, що ми робимо, то накажуть ракетам припинити наводитися на ці конкретні

транс пондери і знайдуть якийсь інший спосіб цілитися в Ерос.

А ще вони дуже на нас розлютяться.

— Еге ж, розлютяться вони ще б пак, — кивнув Голден. — Але

ракети свої не отримають. Якраз перед перепрограмуванням

транс пондерів ми запустимо масовану гакерську атаку з кількох

місць, аби перехопити керування ракетами.

— В ООН зрозуміють, що ворог намагається їх обхитрувати, і вимкнуть можливість перепрограмування в польоті, — мовив

Фред.

— Саме так. Ми скажемо їм, що збираємося їх обхитрувати, тому вони перестануть нас слухати — а щойно вони перестануть

слухати, ми їх обхитруємо.

Фред знову похитав головою, і Голден побачив наляканого

чоловіка, який зараз найбільше хоче обережно задкувати до

виходу.

— Ти нізащо не переконаєш мене піти на це. Міллер не стане

домовлятися про магічну угоду з прибульцями. Ми все одно

зрештою підірвемо Ерос. Нащо відтерміновувати неминуче?

— Бо мені починає здаватися, що так буде безпечніше. Якщо

ми вдаримо ракетами, не знешкодивши командний центр...

мозок... чи що там у Ероса є, у нас немає гарантії успіху, але

шанси точно менші. Міллер — єдиний, хто може це зробити.

І такі його умови.

Фред буркнув щось лайливе.

— Якщо Міллеру не вдасться домовитися, він підірве бомбу, —

продовжував Голден. — У цьому я йому вірю. Послухай, Фреде, ти краще за мене знаєш ці ракети. Вони напхали туди стільки

твердого тіла, що ті ракети можуть облетіти всю Сонячну

систему двічі. Ми нічого не втрачаємо, давши Міллеру трохи

часу.

Фред похитав головою утретє. Голден побачив, як жорсткішає

його обличчя. Він на це не піде. Перш ніж Фред устиг щось

сказати, Голден заговорив знову:

—

А

пам’ятаєш

сейф

зі

зразками

протомолекули

і лабораторними нотатками? Хочеш дізнатися мою ціну?

— Ти... — повільно вимовляв кожне слово Фред Джонсон, —

геть з’їхав зі свого бісового глузду.

— То ти хочеш його купити чи ні? Хочеш перепустку за стіл

переговорів? Маєш мою ціну. Дай Міллеру шанс, і зразок твій.

* * *

— Аж цікаво стало, як ти його вмовив, — озвався Міллер. — Я

вже вирішив, що мені каюк.

— Не важливо, — відповів Голден. — Ми виграли тобі час. Іди

знайди свою дівчину і врятуй людство. Чекатимемо, коли ти

озвешся.

Він не став додавати «І будемо тримати атомні бомби

напоготові, аби розвіяти тебе на попіл, якщо не озвешся».

У цьому не було потреби.

— Я тут думаю, куди її спрямувати, якщо вдасться

переконати, — голос Міллера уже втратив ентузіазм переможця

лотереї. — Їй у будь-якому разі треба буде цю штуку десь

припаркувати.

«Якщо ми виживемо. Якщо я зумію її врятувати. Якщо

станеться диво».

Голден знизав плечима, хоча його жесту ніхто не міг побачити.

— Дай їй Венеру. Жахливе місце.

Розділ п’ятдесят четвертий. Міллер

–Не буду і не буду, — бурмотів голос Ероса. Джульєтта Мао

розмовляла уві сні. — Не буду, і не буду, і не буду...

— Давай! — сказав Міллер. — Давай, біс тебе роздери. Будь тут.

Медичні відсіки пишно заросли чорними спіралями, з яких

стир чали бронзові й сталеві волокна: вони дерлися по стінах, вгризалися в оглядові столи, харчувалися запасами наркотиків, стероїдів і антибіотиків, що висипалися з розбитих шафок.

Міллер однією рукою розгрібав завали, слухаючи тривожний

сигнал скафандра. Повітря мало кислий присмак через те, що

його проганяли крізь фільтр надто багато разів. Великий

палець, що все ще затискав «вимикач небіжчика», часом

пульсував, а часом немилосердно болів.

Міллер змахнув схожу на грибницю поросль зі вцілілого

контейнера і знайшов засувку. Чотири циліндри з медичним