Льюїс Керол - Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол

Це зауваження видалося Алісі таким безглуздим, що вона нічого не відповіла, а попрямувала до Червоної Королеви. На превеликий подив, вона зразу ж випустила її з очей і знову опинилася перед дверима будинку.

Розсердившись, вона кинулася назад. Пошукавши Королеву (яку вона нарешті помітила далеко попереду), Аліса вирішила цього разу піти в протилежному напрямі.

Це дало блискучі наслідки. Не минуло й хвилини, як вона опинилася віч-на-віч з Червоною Королевою і прямісінько перед тим самим горбом, до якого вона так довго рвалася.

— Звідки ти взялася? — запитала Червона Королева. — І куди ти йдеш? Дивися на мене, говори правду і не крути весь час пальців.

Аліса послухалася всіх цих настанов і пояснила, як могла, що вона заблудила і не знає, якою стежкою їй належить іти.

— Я не знаю, що ти хочеш цим сказати, — промовила Королева. — Всі стежки тут належать мені. Але чого ти взагалі прийшла сюди? — додала вона лагідніше. — Вклоняйся, поки думаєш над відповіддю. Це зберігає час.

Алісу таке зауваження трохи здивувало, але вона занадто шанобливо ставилася до Королеви, щоб не повірити їй.

«Я спробую робити це вдома, — подумала вона, — коли буду спізнюватися на обід».

— Тобі вже час відповідати, — сказала Королева, позираючи на годинника. — Коли говориш, трошки ширше одкривай рота і завжди додавай «ваша величносте».

— Я тільки хотіла подивитися на сад, ваша величносте...

— Відповідь правильна, — промовила Королева і погладила Алісу по голові, що тій зовсім не сподобалося. — А втім, хіба це сад?.. От я бачила сади, порівняно з якими цей буде здаватися пустинею.

Аліса не насмілилася заперечувати, а продовжувала:

— І я хотіла спробувати знайти дорогу на той горб...

— Ти кажеш «горб», — перебила її Королева. — Я можу показати тобі такі горби, порівняно з якими те місце ти назвеш долиною.

— Ні, це неможливо, — сказала Аліса. Вона була така здивована, що наважилася заперечувати. — Горб не може бути долиною, ви знаєте. Це нісенітниця.

Червона Королева похитала головою.

— Ти можеш називати це нісенітницею, коли тобі так подобається, — промовила вона, — але мені доводилося чути нісенітницю, порівняно з якою це буде здаватися зрозумілішим від словника.

Аліса вклонилася, бо побоювалася, зважаючи на тон Королеви, що та трохи образилася. Вони мовчки дійшли до вершини горба.

Кілька хвилин Аліса стояла мовчазна, роздивляючись навкруги. Це була дуже дивна місцевість: багато струмочків перетинало її з кінця в кінець, і вся вона була поділена живоплотом, що тягся від струмка до струмка, на квадрати.

— Уся місцевість, без сумніву, нагадує велику шахівницю, — сказала вона нарешті. — Тут повинні десь бути люди... Он вони! — додала вона радісно. Серце в неї забилося від збудження, коли вона продовжувала: — Тут відбувається гра на величезній шахівниці, яка займає всю країну... Якщо це країна взагалі, розумієте. Ой, як це весело! Я так хочу взяти участь у грі! Я навіть згодна бути Пішаком, аби тільки мене прийняли... Хоч, звичайно, мені б більше припало до смаку бути Королевою.

Вона знітилася і зиркнула на справжню Королеву, але її супутниця лише ласкаво посміхнулася і промовила:

— Це легко зробити. Ти будеш Пішаком Білої Королеви, якщо хочеш, бо Лілі ще надто мала для гри. Ти повинна починати з Другого квадрата. Коли дійдеш до Восьмого, то станеш Королевою...

Тієї ж миті вони чомусь побігли. Аліса так ніколи і не зрозуміла, згадуючи все потім, як сталося, що вони побігли. Вона лише пам’ятала, що вони бігли поряд і Королева мчала так швидко, що Аліса ледве встигала за нею. А Королева ще й гукала весь час: «Швидше! Швидше!» Але Аліса відчувала, що неспроможна бігти швидше, хоч так захекалася, що не могла сказати про це.

Найдивовижнішим було те, що вони весь час перебували біля тих самих дерев і навколишніх речей. Хоч як швидко вони бігли, здавалося, що вони не рухаються з місця.

«Цікаво, невже всі речі рухаються разом з нами?» — подумала бідолашна Аліса, зовсім спантеличена.

А Королева, здавалося, вгадала її думки, бо гукнула:

— Швидше! Не здумай розмовляти!

Аліса й не думала робити цього. Їй здавалося, що вона взагалі більше ніколи не зможе говорити, так вона захекалася. А Королева все кричала: «Швидше! Швидше!» — і тягла її.

— Ми вже скоро добіжимо туди? — нарешті видушила Аліса.

— Добіжимо туди! — повторила за нею Королева. — Ми прибігли ще десять хвилин тому! Швидше!

Деякий час вони бігли мовчки. Вітер свистів у Аліси у вухах і, здавалося, мало не зривав у неї з голови волосся.

— Нумо! Нумо! — повторювала Королева. — Швидше! Швидше!

Вони мчали так швидко, ніби летіли в повітрі, ледве торкаючись ногами землі. Раптом, коли Аліса вже зовсім знесиліла, вони зупинилися. Аліса сіла на землю. У неї перехопило подих і потемніло в очах.

Королева посадила її під деревом і ласкаво промовила:

— Тепер можеш спочити.

Аліса здивовано озирнулася.

— Що це, я певна, що ми були весь час під цим самим деревом! Все чисто те самісіньке!

— Ну звичайно, — сказала Королева. — А як же ти хотіла?

— Бачите, в нашій країні, — пояснила Аліса, відсапуючись, — завжди прибігають на нове місце, якщо бігти так довго і так швидко, як ми бігли.

— Яка у вас млява країна! — сказала Королева. — Ну, а тут, як бачиш, треба бігти щодуху, щоб залишатися на тому самому місці. Якщо ж треба потрапити в інше місце, то доводиться бігти вдвоє швидше!

— Будь ласка, краще не будемо пробувати! — благала Аліса. — Мені дуже подобається тут, тільки мені дуже спекотно і хочеться пити!

— Я знаю, що тобі треба! — лагідно промовила Королева і дістала з кишені коробочку. — Хочеш печива?

Аліса подумала, що буде нечемно сказати «ні», хоч їй зовсім не хотілося печива. Отже, вона взяла його і ледве проковтнула, бо воно було страшенно сухе. Вона подумала, що зроду їй не доводилося так давитися.

— Поки ти спочиваєш, — сказала Королева, — я все розміряю. — Вона дістала з кишені стрічку, на якій були позначені дюйми, і почала відміряти відстань на землі і забивати кілочки.

— На відстані двох ярдів, — сказала вона, вбиваючи кілочок, — я дам тобі настанови. Хочеш ще печива?

— Ні, дякую, — відмовилась Аліса. — Одного цілком досить!

— Сподіваюсь, ти вгамувала спрагу? — запитала Королева.

Аліса не знала, що відповісти. На щастя, Королева не чекала відповіді, а продовжувала:

— На відстані трьох ярдів я повторю настанови, щоб ти не забула. На відстані чотирьох я попрощаюся з тобою. А на відстані п’яти я піду.

На цей час вона забила всі кілочки. Аліса зацікавлено слідкувала, як та повернулася до дерева, потім повільно пішла вздовж кілочків.

Коло першого кілочка вона озирнулася і сказала:

— При першому ході Пішак проходить два квадрати, розумієш. Отже, ти дуже швидко пройдеш Третій квадрат, гадаю, залізницею, і зразу опинишся в Четвертому квадраті. Так от, цей квадрат належить двійникам — Близнюку і Близняку. П’ятий квадрат — це, головним чином, вода, Шостий належить Хитуну-Бовтуну... Але чому ти не робиш зауважень?

— Я… я не знала, що мушу... саме зараз... робити їх, — сказала збентежена Аліса.

— Ти повинна була сказати, — провадила Королева з сердитим докором, — «Дуже люб’язно з вашого