Степан Бандера - ...коли один скаже: Слава Україні!

болючіше відчути большевицький натиск і загрозу. Наша зовнішньо-політична акція мусить звертатися насамперед до тих кіл, що вже розуміють цілу трудність положення і шукають правдивої розв’язки, як із нього вийти. Вона мусить безупинно пригадувати, що для поборення большевизму треба з’єднання сил незалежних держав і поневолених Москвою народів. Від цієї боротьби ніхто не може ухилятися. Хто не братиме в ній участи, себто — хто відхиляється допомагати іншим народам, які стоять на першому фронті боротьби з большевизмом, той наражується на те, що фронт прийде до його власних кордонів, а тоді боротьба буде багато важча. Поневолені Москвою народи бажають координації своєї визвольної боротьби з протибольшевицькими акціями вільних народів, щоб спільними силами збороти московсько-большевицький ім-періялізм, що є ворогом цілого людства.

Якщо західні держави не змінять свого наставлення до про-тибольшевицької визвольної боротьби поневолених народів, то одночасно відпадає можливість сформувати спільний фронт усіх протибольшевицьких сил. В такому випадку залишилася б ще можливість створити такий спільний фронт під час війни, скоріше чи пізніше накиненої західнім державам большевиками. Тоді на західні держави спаде головний тягар боротьби, а поневолені народи зможуть розгортати свою революційно-визвольну акцію, пристосовуючи її до розвитку воєнних подій згідно з власною доцільністю. Спільний протибольшевицький фронт із державними націями був би найкорисніший для визвольних змагань поневолених народів, хоч сучасна політика західніх держав не сприяє його здійсненню, але майбутній розвиток подій може бути під цим оглядом корисніший. Не раз біда заставляє народи піти необхідним шляхом, який давніше здавався їм надто трудним і небезпечним. Але це питання майбутніх можливостей, а не дійсности, яка тепер існує.

Не зрікаючись заходів творити спільний протибольшевиць-кий фронт із вільними державними народами, поневолені народи мусять провадити свою визвольну боротьбу власними силами в таких формах і розмірах, як це можливо й доцільно в кожній ситуації. Зовнішні умови й зовнішні сили можуть бути важливим фактором, сприяючим революційно-визвольній боротьбі, але вони не вирішують про саму можливість і доцільність боротьби. Під цим оглядом головне значення має внутрішнє становище й внутрішні процеси в підсовєтських країнах. Хоч большевицька система створює дуже важкі умови для визвольної революційної діяльности, проте вона викликає серед усіх поневолених народів та в усіх ділянках життя стільки протибольшевицьких настроїв, прагнень і ферментів, що вибух загальної визвольної революції мусить неухильно прийти.

Інтерв'ю німецької радіостанції в Кельні зі Степаном Бандерою

«Інтерв’ю німецької радіостанції в Кельні зі Степаном Бандерою». «Шлях Перемоги», чч. 43 і 44 з 1954 р., також у: «Гомін України», Торонто, ч. 1-2 (294-295) з 7.1.1955 р. п. н. «Інтерв’ю німецької радіовисильні зі Степаном Бандерою».

* * *

Переді мною сидить людина, що її, мої слухачі, я не смію вам описати. Мало хто знає, як вона виглядає, де вона перебуває і яке прізвище сьогодні носить. Ця людина — це Степан Бандера.

Степан Бандера — сьогодні вже леґендарна постать національної визвольної боротьби поневолених народів, як Абдель Крім, — є один із найнебезпечніших і найсильніших ворогів совєтського ім-періялізму, які сьогодні живуть, бо за ним, провідником Організації Українських Націоналістів, стоять 40 мільйонів українців. Бандера втілює їхнє стремління до національної незалежности.

Від 1941 року, коли після маршу німців у межі Совєтського Союзу він проголосив самостійність України й коли ним керована УПА, Українська Повстанська Армія, піднесла зброю, — совєт-ська таємна служба пробувала його спіймати. Однак, досьогодні совєтам не вдалось Бандери досягнути. Він живе нерозпізнаний у таємному місці.

Кінець війни в 1945 році Степан Бандера зустрів у німецькому концентраційному таборі. Зрив українського народу в 1941 році не пасував Гітлерові до його власної концепції східньої політики. Він запросив Бандеру до Берліну на політичні розмови й наказав там його арештувати. Прихильники Бандери, славні бандерівці, продовжували їхню боротьбу на два боки — проти Гітлера й проти Москви — далі. Степан Бандера залишився їх безспірним Провідником.

У 1945 році совєти в цілій Західній Европі провели ґрунтовні пошукування за Степаном Бандерою. Хоч тоді Бандера знаходився на терені, який був у сфері впливів совєтів, усе ж його не розпізнали. Досьогодні совєти не знайшли його. Бандера живе. Москві може одного дня це дорого обійтися.

Бо вже віддавна найбільшою загрозою для єдности й сили Совєтського Союзу є стремління поневолених Москвою народів до незалежносте, передусім українського народу. Українське питання було і є найслабшим місцем Совєтського Союзу й тут може захитатись існування цілої совєтської імперії. Промови Хрущова, Каґановича та інших із нагоди 300-ліття прилучення України до Росії улітку цього року, що обвинувачували Захід у «підтримці українського націоналізму з імперіялістичних намірів», доводять, що Москва, незважаючи на виграну війну й найгостріші терористичні кроки в Україні, цілком не дала собі ради з українською проблемою. Ці промови свідчать більше, ніж інші аргументи, що спротив українського народу проти Москви продовжується й зростає. Степан Бандера, який тут переді мною сидить, є головою, стремлінням і сумлінням українського спротиву.

Я зустрівся з Бандерою, щоб йому поставити декілька запитань про організацію, методи й цілі українського визвольного руху. Будете Ви ласкаві, пане Бандеро, найперше пояснити, якою є керована Вами Організація Українських Націоналістів і як вона діє?

БАНДЕРА: Організація Українських Націоналістів, що організує й провадить боротьбу українського народу, розвиває свою дію так само в Україні, як і поза її кордонами, головно в західніх країнах, де поселилась українська еміграція. Між цими двома частинами українського визвольного руху втримується через залізну заслону зв’язок, який базується на кур’єрськім принципі. З України за кордон та навпаки висилається озброєні групи зв’язкових, що рекрутуються з членів ОУН і вояків УПА (Української Повстанської Армії), вони пробиваються таємними шляхами, способом, який відомий лише відповідним органам, але часто прориваються з допомогою зброї від однієї частини Організації до другої.

ГОППЕ: Чи можете, пане Бандеро, оповісти про подробиці, як втримується зв’язок між Вами і Вашими підпільними групами в Україні?

БАНДЕРА: Члени даної зв’язкової групи перед своїм вимаршем одержують і вивчають вичерпні усні звіти, пояснення загального становища й поодиноких важливих подій, тенденції їх розвитку, як також звіти про стан, діяльність і пляни даних частин визвольного руху. Час-до-часу переходять зі зв’язковими групами з України і в Україну провідні члени Організації, щоб підсилити особистий контакт між Проводом на Батьківщині й за кордоном та виконати особливі завдання. Ці провідні члени переносять найвичерпніші усні інформації. Крім усних звітів, зв’язкові відділи переносять в обидва напрями й письмову пошту, що включає різні документи, звіти, зашифровані інструкції, важливі публікації в оригіналах і копіях, примірники періодичних видань, журнали тощо. Із причини