Валентин Лукіч Чемеріс - Феномен Фенікса

Себто «Чорний квадрат» для автора і його суперматизму є не тільки символом кінця мистецтва, але й узагалі символом кінця життя. (Не забуваймо, після смерті для покійника настає вічна пітьма — така, яка й зображена на картині в «образі» чорного— чорного квадрата.

А відтак, картина Малевича символізує собою ту пітьму, яка була до виникнення світу і Всесвіту (чорне НІЩО) і яка з’явиться в кінці світу і Всесвіту — теж в образі чорного ніщо. Це єдиний істинний смисл, зміст і образ картини Казимира Малевича. До нього ніхто з митців не передавав так загадково і загрозливо таємницю чорноти, пітьми вічної і абсолютної[13].

На означення терміну «пітьма» в українській мові існує ціла низка синонімів: тьма, темрява, темнота, темінь, пітьма, потемки, морок… А втім, це лише ходові і найбільш вживані синоніми, а ще є — багата, ой багата рідна мова! — хоча б безпроглядність, безпросвітність, дрімучість, імла, мраки, мрок, мрява, мрявиця, мряч, мрячня, непроглядність, непроглядь, несвіт, ніч, оморок, пітьма, померк, потемки, темінь, темнина, темність, темнота, темнощі, тьма, тьмавінь, химородь… Та багато інших.

І всі вони означають одне й те ж явище: відсутність світла, пітьму (темноту) в різних її проявах і консистенціях.

А ще ж: абсолютна темрява, безодня ночі, безпросвітна пітьма, безпросвітна темрява, відьм’яча ніч, вселенський морок, глупа ніч, дьогтярна ніч, єгипетська темрява (пітьма), космічний морок, кромішня пітьма (темрява), могильна мла, непроглядна ніч, непроникнена пітьма, печерний морок, теменна темнота (темрява), темна ніч, темна темінь, темна темнота, темна темрява, царство темноти, чорна імлавінь, чорний морок…

Приповідка: світу Божого не видно.

І всі ці слова, повторюємо, означають темряву (пітьму), тобто — відсутність світла, освітлення, темний простір.

Антиподом темряви, його антагоністом виступає світ (всесвіт), іншосвіт, іншосвіття, мир, білий світ, Божий світ, Новий світ, Старий світ. А ще — світанок, світило — небесне тіло, яке випромінює світло.

Світло — промениста енергія, що випромінюється яким-небудь тілом, — сприймається зором і робить видимим навколишнє. Світло виступає в багатьох значеннях. Одне з них — те, що робить ясним, зрозумілим навколишній світ, те, що робить радісним, щасливим життя. Звичайне біле світло — це набір електромагнітних хвиль, що мають різну довжину і коливаються в різних площинах.

Всі ми в цьому світі світлолюби (а не тільки світлолюбні рослини) і любимо все, що світлоносне і уникаємо всього, що є світлонепроникним, себто чорним, темним…

Ми світло називаємо лагідно і ласкаво: світленько… («Сонечко встало, прокинулось ясне, Грає вогнем, променіє І по степу розлива своє світленько красне…» — Леся Українка).

Отож, пара ця — світло-темрява — антагоністи. Непримиренна суперечність. Ба, навіть споконвічна ворожість. Протилежність, яка ніколи не дійде згоди. Як і добро та зло.

Світло вічно воює з пітьмою, знищує її (своєю появою, бодай іноді й тимчасово), темрява вічно воює зі світлом, адже там, де вона з’являється, світло зникає і настає пітьма.

Обоє вони присутні у світі (Всесвіті) і ні те не може перемогти суперника, ні те — того…

Без ночі (пітьми) все живе може існувати, хоч і відчуватиме деяку незручність, не комфортність. Без пітьми жити можна, і дуже навіть добре. А з часом звикнувши, забудеш, що колись була така субстанція, як пітьма.

Без світла може існувати (і — існує) лише пітьма. Це головна умова її існування. Світ же не буде існувати у вічній пітьмі. Світ може існувати лише завдяки світлу, що його дає нам Сонце. Тому світло є вирішальним, визначальним для існування світу і Всесвіту, наріжним каменем, основою основ. Без нього у світі запанує глуха, мертва, могильна, кромішня, непроглядна темна темрява, зловісне царство темноти.

Абсолютна пітьма. (Є, виявляється, і така). Страшна темрява.

Є, є, виявляється і така — страшна пітьма (темнота).

Ось одне з найнезвичніших і не пояснюваних явищ XX століття на цю тему.

16 червня 1957 року мадам Мірен Жене, мешканка провансальського містечка Арля, що у Франції, яка працювала нянькою по найму, взяла коляску з немовлям і пішла на традиційну прогулянку в парк, у якому гуляла чи не щоденно. Того дня була чудова сонячна погода, світла і ясна. Нянька присіла на лавку в тіні великого дерева — припікало червневе сонце. Немовля мирно спало в колясці. Все було добре, все було, як і звичайно.

І раптом (всі незвичайні події завжди починаються раптово, зненацька) білий світ згас. Разом із сонцем, що до того навіть у тіні під деревом доймало своїм теплом. Світ білий згас так же несподівано, як буває лише тоді, коли вночі вимикають світло. І це не було для мадам Жене ефектом сонячного удару, коли різко темніє в очах. Не було це й результатом якогось захворювання