Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

розраховувати, можливо, можна буде лише на себе. Це означає, що йому необхідно зникнути просто з-під носа в поліції, що товчеться поруч. Для цього буде потрібний сховок, новий паспорт і готівка. Усім цим його зможе забезпечити Тумассон. Але щоб мати сили для втечі, спершу треба одужати.

О першій ночі до нього заглянула нічна сестра, але він прикинувся сплячим. Коли вона зачинила за собою двері, Залаченко насилу сів, звісив ноги з ліжка і довго сидів непорушно, перевіряючи, чи не паморочиться голова. Потім обережно поставив ліву ногу на підлогу. На щастя, удар сокири припав на праву, раніше вже пошкоджену, ногу. Він потягнувся за протезом до шафки біля ліжка і прикріпив його до обрубка ноги. Потім підвівся. Стоячи на лівій, здоровій, нозі, він опустив на підлогу праву, але, ледве він спробував на неї опертися, ногу пронизав страшний біль.

Залаченко зціпив зуби і зробив крок. Йому не вистачало його милиць, але він не сумнівався, що лікарня незабаром його ними забезпечить. Спираючись об стіну, він дошкандибав до дверей. На це пішло кілька хвилин, і після кожного кроку йому доводилося зупинятися і перечікувати, доки біль стихне.

Стоячи на одній нозі, він ледь прочинив двері і виглянув у коридор, але нікого не побачив. Тоді він висунув голову сильніше. Зліва долинали тихі голоси, і він повернув голову на звук. Кімната, де сиділи нічні сестри, розташовувалася метрів за двадцять по інший бік коридору.

Далі подивився праворуч і побачив у кінці коридору вихід.

Ще вдень він поцікавився станом Лісбет Саландер — усе-таки вона доводилася йому дочкою. Персонал явно отримав інструкції не обговорювати пацієнтів, і сестра лише коротко відповіла, що стан пацієнтки стабільний. Проте при цьому машинально кинула оком у коридор ліворуч.

Лісбет Саландер вочевидь знаходиться в якійсь із палат між його власною та кімнатою медсестер.

Залаченко обережно зачинив двері, дошкандибав до ліжка і відстебнув протез. Коли він нарешті ліг під ковдру, піт заливав йому очі.

Інспектор кримінальної поліції Єркер Хольмберґ повернувся до Стокгольма в неділю перед обідом — натомлений, голодний і майже без сил. Він доїхав на метро до будівлі суду, дістався поліцейського управління на Бергсґатан і пройшов просто в кабінет Яна Бубланськи. Соня Мудіґ і Курт Свенссон уже прибули. Бубланськи скликав нараду в неділю, адже знав, що керівник попереднього слідства Ріхард Екстрьом зайнятий у цей час в іншому місці.

— Дякую, що прийшли, — сказав Бубланськи. — Гадаю, нам саме час спокійно поговорити, щоб спробувати розібратися в цій страшній історії. Єркере, у тебе є якісь новини?

— Лише ті, що я вже розповів телефоном. Залаченко не зрушився ні на міліметр. Він ні в чому не винний і нічим не може допомогти. От тільки…

— Що?

— Соню, ти мала рацію. Він один з наймерзенніших людей, яких мені тільки доводилося зустрічати. Звучить, звичайно, безглуздо. Поліцейський не повинен так висловлюватися, але в цій його здатності все прораховувати криється щось зловісне.

— Гаразд, — кашлянув Бубланськи. — Що нам відомо? Соню?

Вона всміхнулася.

— Цей раунд залишився за приватними детективами. Я не змогла виявити Залаченка в жодному з офіційних регістрів, тоді як Карл Аксель Бодін народився сорок другого року в Уддевалле. Його батьками були Маріанн та Георг Бодін. Вони реально існували, але сорок шостого року загинули в катастрофі. Карті Аксель Бодін виховувався в дядька, в Норвегії. Отже, про нього немає жодних відомостей аж до сімдесятих років, коли він повернувся додому, до Швеції. Історію Мікаеля Блумквіста про те, що він збіглий агент ГРУ з Росії, перевірити, схоже, не можна, але я схильна вірити, що Блумквіст правий.

— І що це означає?

— Його явно забезпечили фальшивими документами. І тут не могло обійтися без милостивої згоди властей.

— Отже, СЕПО?

— Блумквіст стверджує, що так. Але як саме це зробили, я не знаю. Адже необхідно було сфальсифікувати свідоцтво про народження та ряд інших документів і помістити їх в офіційні шведські регістри. Я не беруся висловлюватися про легальність подібних дій. Усе, ймовірно, залежить від того, хто приймав таке рішення. Щоправда, аби зробити це легальним шляхом, їм треба було очевидно вийти на урядовий рівень.

На деякий час у кабінеті Бубланськи запанувала тиша — чотири інспектори обдумували значення почутого.

— Гаразд, — сказав Бубланськи. — Ми — четверо тупих поліцейських. Якщо тут замішані члени уряду, викликати їх на допит я не збираюся.

— Гм, — промовив Курт Свенссон. — Це, мабуть, могло б призвести до конституційної кризи. У США можна викликати членів уряду на допит до звичайного суду, але в Швеції необхідно діяти через конституційний комітет.

— Зате в нас є потенційна можливість поговорити з главою уряду, — зауважив Єркер Хольмберґ.

— З главою? — перепитав Бубланськи.

— З Турбйорном Фельдіном. Тоді прем’єр-міністром був він.

— Чудово. Ми увірвемося до нього, де б він зараз не жив, і запитаємо колишнього прем’єр-міністра, чи не сфальсифікував він документи для збіглого російського шпигуна. Якось не віриться.

— Фельдін живе в Осі, муніципалітет Хернесанд. Я родом з тих місць. Мій батько — член Партії центру і добре знає Фельдіна. Сам я кілька разів з ним зустрічався — і в дитинстві, і вже будучи дорослим. Він цілком нормальна людина.

Три інспектори поглянули на Єркера Хольмберґа з подивом.

— Виходить, ти знайомий з Фельдіном, — із сумнівом у голосі сказав Бубланськи.

Хольмберґ кивнув. Бубланськи випнув губи.

— Чесно кажучи… — вів далі Хольмберґ. — Якби нам удалося чого-небудь добитися від колишнього прем’єр-міністра, це б вирішило частину проблем і ми б знали, на якому світі знаходимося. Я можу з’їздити до нього і поговорити. Не скаже — так не скаже. А якщо він піде нам назустріч, ми, можливо, зекономимо час.

Бубланськи обміркував цю пропозицію, потім похитав головою. Краєм ока він бачив, що Соня Мудіґ і Курт Свенссон обоє задумливо закивали.

— Хольмберґу… спасибі за пропозицію, але, думаю, з цією ідеєю нам слід почекати. Повернімося до початку. Соню!

— За відомостями Блумквіста, Залаченко приїхав сюди в сімдесят шостому році. Наскільки я розумію, отримати таку інформацію Блумквіст міг тільки від однієї людини.

— Гуннара Бйорка, — сказав Курт Свенссон.

— Що нам розповів Бйорк? — запитав Єркер Хольмберґ.

— Мало що. Він посилається на секретність і каже, що не має права будь-що обговорювати без згоди свого начальства.

— А хто його начальники?

— Про це він говорити відмовляється.

— І що з ним тепер буде?

— Я затримав його за порушення закону про боротьбу з проституцією. Завдяки Даґу Свенссону у нас є чудові документи. Екстрьом відверто розсердився, але, оскільки я склав офіційну заяву, у нього можуть виникнути