Елізабет Гілберт - Природа всіх речей

надто багато сил, а що Пруденс ніколи не ходила до школи, молодий вчитель стане корисним поповненням у їхньому господарстві. Відтепер дитяча кімната перетвориться на клас. Алма, безперечно, навчить свою сестру орфографії, арифметиці й геометрії. Що стосується інтелектуального розвитку, Алма, звісно ж, пішла далеко вперед, але якщо Пруденс докладе всіх зусиль — і якщо сестра їй допоможе — то й вона досягне висот. Дитячий інтелект, заявила Беатрікс, навдивовижу гнучкий, а Пруденс ще досить юна, щоб наздогнати сестру. Людський розум за належних тренувань може виконати все, що ми йому накажемо. Треба лише наполегливо працювати.

Поки Беатрікс говорила, Алма розглядала Пруденс. Невже на світі є щось гарніше й бентежніше за її обличчя? Якщо краса заважає точності, як не раз казала її мати, то за кого тоді вважати Пруденс? Мабуть, за найменш точний об’єкт у світі й за найбільшу заваду! Алму враз охопило погане передчуття. Раптом вона зрозуміла дещо жахливе, над чим ніколи не мала причин задумуватися: вона — Алма — негарна. Поки їй не було з ким себе порівняти, їй таке і на думку не спадало. Пруденс була зграбна, Алма — неповоротка. Пруденс мала волосся, мов виплетене з золотаво-білого шовку, волосся Алми було на колір і дотик, мов іржа, і росло, як на зло, в усіх можливих напрямках, тільки не вниз. У Пруденс замість носа — пуп’янок, в Алми не ніс, а картоплина. З голови до п’ят усе в ній було не так.

Після сніданку Беатрікс сказала:

— А тепер, дівчатка, обніміться, як годиться сестрам.

Алма слухняно обняла Пруденс, але в її обіймах не відчувалося тепла. Коли вони стояли поруч, різниця ще більше впадала в очі. Алмі здалося, що більш за все вони з Пруденс схожі на кругленьке яєчко вільшанки й велику незугарну шишку, що якимось дивом опинилися в одному гнізді.

Ця думка викликала в неї бажання розревітися або дати Пруденс ляпаса. Вона відчувала, як на її лице найшла чорна хмара. Матір, напевно, теж це помітила, бо сказала:

— Пруденс, з твого дозволу мені треба поговорити з твоєю сестрою.

Беатрікс схопила Алму за руку, так сильно стиснувши, що аж запекло, і вивела її в коридор. Алмі навернулися сльози на очі, але вона змусила себе стримати плач, а тоді змусила ще раз, і ще.

Окинувши поглядом свою єдину кровинку, Беатрікс холодним, мов граніт, голосом прокарбувала:

— Щоб я більше ніколи не бачила на обличчі своєї доньки такого виразу, як бачила щойно! Ти мене зрозуміла?

Алмі вдалося пробурмотати тремтячим голосом одне слово («Але…») перед тим, як її змусили замовкнути.

— Бог споконвіку засуджує прояви ревнощів і злоби, — вела далі Беатрікс, — і твоя родина також завжди їх засуджуватиме. Якщо в твоїй душі причаїлися неприємні й жорстокі почуття, задуши їх відразу. Опануй себе, Алмо Віттекер. Ти все зрозуміла, що я сказала?

Цього разу Алма сказала одне слово («Але…») вже подумки, однак подумала, напевно, надто голосно, бо мати якимсь дивом його почула. Тепер Беатрікс остаточно розізлилася.

— Співчуваю тобі, Алмо Віттекер, що ти така безсердечна до інших, — відчеканила тепер уже по-справжньому розгнівана Беатрікс.

А останні три слова виплюнула, мов гострі уламки льоду:

— Працюй над собою!

Втім, Пруденс теж мусила над собою попрацювати, і то добряче!

По-перше, вона сильно відстала від Алми в навчанні. Та, чесно кажучи, хто б із дітей не пас порівняно з нею задніх? У дев’ять років Алма спокійнісінько читала «Записки» Цезаря в оригіналі і праці Корнелія Непота. Могла обґрунтувати, чому Теофраст перевершує Плінія. (Перший був істинним дослідником природи, тоді як другий усього лиш його наслідував.) Грецькою — мовою, яку Алма обожнювала й вважала химерною формою математики — вона володіла з кожним днем усе краще.

Натомість Пруденс уміла тільки читати й лічити. Вона мала приємний, мелодійний голос, а от над мовленням — кричущим свідченням її нещасливого минулого — треба було ще працювати й працювати. Відколи Пруденс оселилася в Білому Акрі, Беатрікс постійно чіплялася до її слів, немовби витягаючи гострим кінчиком в’язальної спиці фрази, що звучали по-простацьки чи грубо. Алму теж заохочували робити сестрі зауваження. Беатрікс наказала Пруденс більше ніколи не казати «спереді» й «взаді», а висловлюватися культурніше — «спереду» й «ззаду». «Фіґлі» звучали нетактовно в будь-якому реченні, як і «мужики». Коли хтось надсилав до Білого Акру листа, той ішов поштою, а не по пошті. Людина була не «хора», а хвора. До церкви йшли не «скоро», а невдовзі. Ходили не «туда», а туди. Не «спішили», а поспішали. У цій сім’ї не говорили, а розмовляли.

Слабше дитя вже б давно перестало розкривати рота. Зухваліше поцікавилось би, чому Генрі Віттекеру дозволяли лаятися, як портовому вантажнику, чому він міг сидіти за столом і обзивати іншого чоловіка «тупорилим ослом», дивлячись йому просто в вічі, і не почути при цьому ні слова зауваження від Беатрікс — тоді як решта членів родини мусили розмовляти, як адвокати. Втім, Пруденс не була ані слабкою, ані зухвалою. Вона виявилася створінням незворушним і пильним і щоденно працювала над собою так, наче гострила лезо своєї душі, дбаючи про те, щоб більше не скоїти однієї й тієї ж помилки двічі. П’ять місяців у Білому Акрі вистачило для того, щоб Пруденс навчилася бездоганно розмовляти. Навіть Алма не знаходила помилок, хоч ніколи не переставала за ними пильнувати. Інші складові образу Пруденс — її постава, манери, вбрання — також невдовзі стали досконалі.

Пруденс вислуховувала всі докори без нарікань. Вона, навпаки, прагнула почути зауваження — а надто від Беатрікс! Коли Пруденс виконувала якесь завдання абияк, або думала про щось нешляхетне, або ляпала щось, не подумавши, вона особисто зізнавалася в цьому Беатрікс, визнавала свою провину й добровільно вислуховувала нотації. Так Беатрікс стала для Пруденс не просто матір’ю, а матір’ю-духівницею. Алма, яка з самого малку приховувала власні огріхи й брехала про свої проступки, ніяк не могла збагнути, навіщо сестра так поводиться.

І почала ставитися до неї ще підозріливіше. У характері Пруденс було щось тверде, як діамант, а за ним, здогадувалася Алма, зачаїлося щось порочне, може, навіть саме зло. Дівчина здалася їй підступною і хитрою. Пруденс мала звичку бочком вислизати з кімнати, ніколи не оберталася ні до кого спиною, завжди нечутно причиняла за собою двері. До того ж Пруденс завжди була надміру до всіх уважна, ніколи не забувала важливих дат, неодмінно вітала служниць з уродинами й релігійними святами, й ще всяке-різне в тому ж дусі. Алмі здавалося, що та аж зі