Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

це робити. Із 5 мільйонів осіб, які задекларували свої доходи перед податковими органами в 2000 році, лише 50 тисяч визнали, що заробляють понад 30 тисяч доларів[116]. За Путіна ж було запроваджено примусові механізми оподаткування, й гроші в бюджет почали надходити.

Інші державні установи теж почали виконувати належні їм функції. Однак посилення державних інституцій не привело до більшої законності. Замість викорінення злочинності державний апарат просто очолив її. На зміну анархії та браку керованості прийшли нав’язливе втручання та повсюдне хабарництво. З 2001 по 2005 рр., за даними центру ІНДЕМ[117], сума хабарів, яких вимагали представники влади, зросла майже в 10 разів, до 316 мільярдів доларів. У 2001 році Росія посідала 79-те місце в Індексі сприйняття корупції, що укладається організацією Transparency International. У 2006 році вона була вже 121-ю, на одному рівні з Руандою.

Окрім створення системи контролю згори донизу, Путін сприяв ліквідації незалежних центрів влади. Одна за одною інституції, починаючи зі ЗМІ та бізнесу й закінчуючи парламентом і судами, здатні стати альтернативою унітарній владі, підпорядковувалися їй. Виникло суспільство, в якому режим став єдиним центром влади, а свободу населення було радикально обмежено.

«Людей обурює, що вони не можуть нормально жити, — сказала Олена Панфілова, голова московського представництва Transparency International, в одному інтерв’ю 2011 року. — Кожен відчуває себе трохи неповноцінним. Ти не можеш робити те, що хочеш, вкладати гроші, куди хочеш, говорити, що хочеш. Це створює дискомфорт у житті. Скрізь існує потреба в політичному захисті та неуникність контролю. Що обдарованішою є людина, то більше її дратують обмеження»[118].

Путін розумів, яку роль зіграло телебачення в саботуванні Примакова як кандидата в президенти та створенні його власного привабливого іміджу, і хотів, аби телевізійні канали, особливо загальнонаціональні, завжди були під його контролем. Першою мішенню став канал НТВ, який перед квітневими виборами 2000 року розгнівав ФСБ своїм розслідуванням вибухів у житлових будинках. 11 травня до штаб-квартири холдингу «Медіа-Мост», який володів НТВ, вдерлися люди в масках, які назвалися податковою міліцією. У червні голову «Медіа-мосту» Володимира Гусинського викликали на допит до прокурора — нібито з приводу куль до декоративного пістолета, вилучених під час обшуку 11 травня. Того ж вечора його заарештували в зв’язку з приватизацією петербурзької телекомпанії «Російське відео» й відправили в Бутирську в’язницю.

16 червня Гусинському було пред’явлено обвинувачення в шахрайстві й випущено з тюрми під підписку про невиїзд. Між ним і владою почалися перемовини щодо майбутньої долі НТВ. Гусинському запропонували 300 мільйонів доларів і пробачення його боргу «Газпрому» розміром у 473 мільйони доларів в обмін на всю його медіа-імперію — «Медіа-Мост» і НТВ. Хоча навіть один телеканал оцінювався більш як у мільярд доларів. Маючи альтернативою ув’язнення, Гусинський погодився на цю «пропозицію». 27 липня з нього були зняті обвинувачення, й він залишив Росію[119].

З усуненням Гусинського ті критичні матеріали, якими відзначався телеканал НТВ в 90-х роках, зникли з його ефіру. Більше не було програм, присвячених вибухам у житлових будинках[120]. Тепер НТВ зосередився на розвагах, включно з іноземними «мильними операми», і таких програмах, як «Фактор страху», де учасники отримували винагороди за те, що видиралися на високі будівлі, сиділи в клітці під водою або їли хробаків чи тарганів.

За нейтралізацією НТВ настала черга ОРТ (Перший канал) — одного з найважливіших російських телеканалів, який належав Борису Березовському. ОРТ підтримав Путіна під час президентської кампанії, але після його обрання Березовський почав виступати проти деяких методів нової політики, зокрема, проти створення інституту представників президента, які могли заважати губернаторам ухвалювати рішення стосовно тих галузей, де Березовський мав економічний інтерес.

Коли затонув «Курськ», ОРТ перейшов в опозицію. На телеканалі показували, як Путін катається на гідроциклі в Сочі у той час, як страждають матері та дружини приречених моряків. Рейтинг популярності Путіна впав на десять пунктів. Імовірно, саме після висвітлення каналом ОРТ катастрофи «Курська» Путін вирішив відібрати його у Березовського. На зустрічі в Кремлі голова президентської адміністрації Олександр Волошин сказав Березовському, що той має віддати ОРТ протягом двох тижнів, інакше на нього чекає доля Гусинського. Під час особистої зустрічі з Путіним Березовський намагався довести, що критика насправді допомогла президенту, бо продемонструвала його толерантність до критики. У відповідь Путін обвинуватив Березовського в тому, що той найняв повій, аби вони удавали із себе вдів і сестер загиблих моряків[121].

Березовський залишив Росію, а Абрамович, зустрічаючись із ним у Західній Європі, продовжував вимагати відмовитися від контролю над ОРТ. У грудні було заарештовано друга та співробітника Березовського Миколу Глушкова. В інтерв’ю одній з московських радіостанцій Березовський назвав цей арешт шантажем проти нього, також він заявив, що не бачить сенсу в подальшій боротьбі, яка наражатиме на ризик його друзів і родину. У січні він продав свої акції ОРТ Абрамовичу.

Таким чином, у Росії залишився лише один незалежний телеканал — ТВ-6. Він швидко став об’єктом позову про банкрутство, поданого «Лукойл-Гарантом» — пенсійним фондом російської нафтової компанії «Лукойл», яка володіла 15% його акцій (більша частка якої належала державі). ТВ-6 стверджував, що за західними стандартами фінансової звітності він є прибутковим. Попри це, Вищий арбітражний суд ухвалив рішення про ліквідацію телеканалу, і 14 січня 2002 року він зник із ефіру. Унаслідок цих заходів, вжитих проти НТВ, ОРТ і ТВ-6, загальнонаціональне телебачення — головне джерело інформації для 90% населення — повністю стало контролюватися режимом.

Захоплення телебачення супроводжувалося уярмленням бізнесу. Якщо за Єльцина корумповані бізнесмени та гангстери приватизували державу, то за Путіна бізнесмени стали кріпаками режиму. Кількість чиновників зросла майже на дві третини, ця армія держслужбовців діяла у власних хижацьких інтересах. 1994 року Аналітичний центр з соціально-економічної політики при Адміністрації Президента доповідав, що від 70 до 90% підприємств і банків у великих містах Росії були змушені сплачувати злочинним бандам від 10 до 20% своїх прибутків[122]. Єдине, що змінилося за Путіна, — це персональний склад збирачів данини. Тепер це були державні службовці[123].

Система оподаткування в Росії є такою, що якби підприємства сплачували всі податки, вони стали б неприбутковими. Тому, як правило, компанії не показують своїх реальних доходів, і податківці заплющують на цей факт очі в обмін на хабарі. Бізнесмени дають хабарі й за те, щоб провезти товар через митницю, отримати дозволи, уникнути штрафів після перевірок, та й просто за те, щоб їх залишили в спокої. Ця система охоплює майже всіх, й це означає, що більшість громадян