Володимир Броніславович Бєлінський - Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі

з Острога» вперше, за свідченням українських істориків, згадується 1340 року, коли разом із вигаданим боярином Дмитром Дедьком — «правителем Львова і Галичини» захищав Львів від польських окупантів під орудою їхнього короля Казимира III.

Послухаємо істориків:

«За власною генеалогічною легендою, Острозькі походили від волинської гілки Мономаховичів-Романовичів, нащадків Романа й Данила Галицьких. Такої самої думки дотримується і багато істориків-генеалогів, незважаючи на брак конкретних доказів спорідненості між останніми Романовичами і першим документально зафіксованим 1340 р. острозьким князем — Данилом з Острога (Daniel de Ostrow)» [65, с. 68].

Тобто, за архівними матеріалами князівського роду Острозьких, вони походили від Данила Галицького та його батька — першого Великого князя Великого Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича, який володів князівством у 1199–1205 роках. Українські історики (деякі) не знаходять цьому факту підтвердження. Хоча, звичайно, рід Острозьких знав набагато краще за оцих так званих істориків, від якого кореня походив.

Польська і Російська імперії написали для українського народу своє потрактування української історії, де позбавили нас державності та роду-племені, розірвали рід правлячої князівської української (руської) династії Галицьких-Острозьких та замість князя Дмитра — сина Юрія Львовича, а той був онуком Данила Галицького, підкинули вигаданого боярина Дмитра Дедька. Таким чином українців позбавили законного правителя, а отже, можливості мати державу. У середньовічні часи народи без визнаних, тобто узаконених Римом правителів, існувати в Європі не могли. Це аксіома!

Якщо зрозуміла позиція імперських істориків та хроністів, то зовсім не зрозуміла позиція сучасних наших істориків: чиї інтереси вони захищають сьогодні, підтримуючи давню імперську вигадку? Хоча ті ж самі українські історики, годуючись із державної української скарбниці, також визнали, що існує тільки один документ за підписом так званого Дмитра Дедька, який в іншому документі згадується такими словами «… тобто Дмитром Дядьком нашим». І саме ці слова, за твердженням деяких сучасних істориків, дають привід говорити про «боярина Дмитра Дедька» як тодішнього правителя Львова та львівське боярське правління 1323–1349 років.

Отака фанатична віра московським історичним вигадкам!

Тому автор зобов’язаний навести відомі йому історичні матеріали, спростовуючи оцю польсько-московську брехню.

Подаємо перелік Великих князів Великого Галицько-Волинського князівства, відомих сьогодні українській історії, від часів першого Великого князя за «Большой Советской Энциклопедией», 3-е издание, том 6, с. 65–66:

1. Роман Мстиславович — (1199–1205),

2. Данило Романович — (1238–1264),

3. Шварно Данилович — (1264–1269),

4. Лев Данилович — (1269–1301),

5. Юрій Львович — (1301–1308),

6. Андрій Юрійович — (1308–1323),

7. Болеслав (Юрій) Тройденович — (1325–1340),

8. Любарт Гедимінович — (1340–1384).

Як бачимо, із 1199 року, від часів князя Романа Мстиславовича до часів Андрія та Лева Юрійовичів — старших синів онука Данила Галицького — Юрія, проблем із успадкуванням престолу Великого Галицько-Волинського князівства не існувало. Хоча оті двоє останніх, московського потрактування спадкової лінії, й викликають повне заперечення, та не будемо відхилятися від нашої теми.

Здивування у списку викликає й третє ім’я — Шварно.

Розглянемо деякі сторони життя онука Данила Галицького — князя Юрія. У Літописі Руському наведено рік народження князя. Ось запис у ньому: «А після цього пішов Войшелк (син литовського князя Миндовга. — В.Б.) до Галича, до Данила-князя і Василька, маючи намір прийняти монаший чин. Тоді ж Войшелк охрестив Юрія Львовича» [18, с. 424].

Це відбулося, згідно із Літописом Руським, 1262 року. В давні часи дитину хрестили зразу по народженні.

Отже, князь Юрій Львович — онук Данила Галицького, народився 1262 року.

В історичній науці при дослідженнях забороняється у висновках робити винятки із існуючих на ті часи правил і законів. До чого постійно вдавалася та вдається російська так звана історіографія.

З історичних документів відомо, що у князя Юрія Львовича була не одна дружина (жона), а дві.

За книгою шановних Ігоря та Любові Качарів «Львів крізь віки», у князя Юрія І теж було дві жони: Євфемія і (незнана), тобто — невідома. Московська вказівка, що ота (незнана) жона була тверською княжною та першою дружиною Юрія Львовича — є звичайним «доважком брехні», вкинутим московськими владоможцями для позбавлення неперервності роду князів Галицьких.

Ось звичайна людська логіка.

Із нащадків (дітей) князя Юрія історична наука знає таких четверо від однієї і тієї ж дружини.

а) Перший син Юрія Львовича — Михайло — помер 1284 року, що засвідчив Літопис Руський. «У рік 6792 (1284). Тої ж зими у Юрія-князя у Львовича помер син, на ім’я Михайло, який був малим…» [18, с. 436].

Юрію Львовичу якраз тоді було 22 роки. Якщо згаданий син помер у віці 2–3 роки, то при народженні дитини йому було 19–20 літ, а дружині — 17–18. Вік є оптимальним для появи дітей. З чого можна припустити, що четверо дітей народила князю Юрію Львовичу перша дружина, якою була Євфемія.

б) Сини князя Юрія Львовича — Андрій і Лев, за Літописом Руським, зазвичай, згадуються разом. Отож, або були близнюками, або народилися з розривом у рік-два. Оскільки 1308 року, скоріше за все, старший із них — Андрій посів престол Великого Галицько-Волинського князівства, то цілком прийнятними роками їхнього народження є 1286–1288-ий. Що, як далі побачимо, пов’язано ще й з роком народження їхньої сестри Марії. А ця дата може бути досить чітко визначена.

в) Княжна Марія Юрівна — мати Волинського князя Болеслава (Юрія II) Тройденовича, скоріше за все, 1289–1290 року народження. У 17 років батько Юрій Львович видав її заміж за польського князя Тройдена, якому у віці 18–19 років народила сина Болеслава. Вік князя Болеслава (Юрія II) встановлений історичними документами: у рік загибелі його дядьків Андрія і Лева (1323) йому було 14 літ. Ось тому син Марії і Тройдена Болеслав (Юрій II) посів трон князя тільки 1325-го (коли йому виповнилося 16 років). Золота Орда та Польща, які немовби наполягали на цій кандидатурі Великого князя Великого Галицько-Волинського князівства, за допомогою скатоличеної частини роду Данила Галицького знали про існування Яси Чингісхана. А за законами Золотої Орди чоловік ставав повнолітнім у 16 років. Тому, як бачимо, видимих канонів дотримувалися і в ті роки. Так говорить про ці події українська історія.

Із раніше викладеного досить чітко проглядається, що у 1323 році на Галицько-Волинський великокнязівський престол були й інші законні представники роду Данила Галицького. Головне — не скатоличені.

Тому повернімося ще раз до Великого князя Юрія та його нащадків. Найімовірніше, перша дружина князя Юрія померла у 1292–1293 роках. Цьому є непрямі, дотичні докази. А те, що друга дружина у князя таки була, засвідчили історичні документи. Тим більше, що, померши 1308-го, князь мав тільки 45–46 літ. Отож, друга дружина князя Юрія, вірогідно, народила йому кількох дітей, серед яких були й чоловіки — спадкоємці роду. А позаяк вони були спадкоємцями роду Галицьких по чоловічій лінії, то 1323 року й стали першими претендентами