Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Чорноволоса дівчина неабияк зблідла і недобрим поглядом зиркала на Ярославу. Виразно почулося бурчання живота. Скочивши зі свого місця, гостя потягла за собою Івара. Нікому не сказавши ані слова, парочка завела автомобіль і поїхала геть. Решта вечора пройшла у тихому сімейному колі. Бабуся нарешті побачила рисеня, а Степан Степанович, що заїжджав по якесь зілля для молодого лошати, відвіз жінку назад в пансіонат.

На Чаробор вже опустилися прохолодні літні сутінки. Ярослава перемивала посуд, а Ягинішна знов перебирала трави. Як виявилося, бути знахаркою – це щоденна важка праця і купа роботи. Наприклад, завтра їй треба буде занести деякі збори до пансіонату. Це і був основний заробіток знахарки – вона постачала на кухню та невеликий кіоск «Причаробор'я» ароматні рослини. Якось Ярослава поцікавилася, чому Ягинішна не відкриє прийом для приїжджих? Травниця лише відмахнулася і сказала, що на життя вистачає. Тим більше, з селища багато хто на подяку передають гостинці: соління, яйця, молоко. А скільки їй потрібно для життя? Ярослава тоді здивувалася, адже на тлі «Причаробор'я» можна було непогано розкрутити цілительський бізнес. Але наполягати не стала.

Зараз дівчина все ніяк не могла натішитися кмітливостю своєї роботодавиці.

- Як ви спритно Варвару випроводили, - посміювалася Ярослава.

- А нічого такою нахабною бути, - хмикнула господиня. – Я тут поки що наймудріша та найсильніша. І арись вона нізащо не отримає. Я вже, як зможу постараюся.

- Хіба ми добре вчинили? - раптом засумнівалася Ярослава. Старенька здивовано на неї подивилася, і співрозмовниця пояснила: - Ну, ми ж з вами наче добрі. А з Варварою підлою хитрістю впоралися.

- Ой, ну подумаєш, - пирхнула Ягинішна. - Стрункіша буде! Якби не Галина Владиславівна, я б їй тут таке влаштувала! Знахабніла дівчина зовсім – чує, що Чорнобог у Чаробор лізе, от і фазаном ходить. Нічого-нічого, ми ось його з тобою назад у болото запхнемо і Варварочка тихіше води стане.

Не зовсім розуміючи, про що каже знахарка, Ярослава змінила тему:

- А все ж таки добре, що бабуся Рисянку побачила і подивилася, як мені тут у вас живеться. Вона тепер хвилюватись не буде. Так і сказала мені, коли йшла: «Ти тут добре влаштувалася, Ягинішна до тебе добра і робота на користь іде».

- Та буде їй! Бабуся твоя справжня чарівниця - он який пиріг спекла. Жодного шматочка не залишилося Якубу.

– А ви так і не розповіли, хто цей Якуб.

- Що мені розповідати? - усміхнулася господиня. - Захоче сам вийде, покажеться та привітається. Ти ось що, спати лягай. А я схожу тин замкну так, щоб гості наші дорогі більше носа сюди не поткнули.

Промовивши це, Ягинішна вийшла надвір, а дівчина залишилася протирати чашки. Ох і чудна ця старенька! Іноді, як послухати її – так усе інакше: лісничий – чугайстер, рисеня – казковий звір арись, а шкідлива Варвара – відьма. Ярослава хоч і не вірила в це все, але відчувала себе в Чароборі, як удома. Тут вона була здатна впоратися з будь-якою несподіванкою.

***

Ранок наступного дня почався з апетитного запаху випічки. Розтерши сонні очі, Ярослава прямо в піжамі поплелася у найбільшу кімнату, що одночасно служила і кухнею, і їдальнею, і вітальнею. Біля широкої, розписаної різнокольоровими візерунками печі, поралася Ягинішна. Надягнувши фартух на свій улюблений червоний сарафан, вона наспівувала жартівливі коломийки і діставала хлібною лопатою з печі дечко пиріжків:

Сидить сова на купині, чіпці виплітає,

А соловей в сопілочку коломийку грає.

Та ще на скрипочці, струни з прядевниці,

Як заграє при стодолі, чути до столиці.

Ще одне дечко остигало на столі. Тим часом на лежанці біля димаря заворушилася величезна купа чорного хутра. Це Баюн ліниво перевертався з одного боку на інший. З побоюванням зиркаючи на звіра, Ярослава попрямувала до столу і тишком стягла один з пиріжків. Від печі почувся незнайомий голос:

- Ні здрастуй, а одразу пироги наминати.

Дівчина від несподіванки підскочила і подивилася на Ягинішну, але та здавалася не менш розгубленою. Тієї ж хвилини погляд Ярослави привернули два золотисті вогники з печі – це Баюн уважно розглядав дівчину. На мить її голову осяяла неймовірна думка, але кіт видав чітке "Няв" і примружив очі.

- Кажу, - поспішила відгукнутися Ягинішна, - ну, здрастуй! Та одразу пироги наминай. Поки тепленькі, бо охолонуть, підсохнуть. Та й Оресту віднесеш майже всі.

Ярослава хоч і почала жувати пиріжок, але все ще намагалася зрозуміти, чому з першого разу не змогла впізнати голос старенької. А пиріжки її улюблені – з м'ясом. Тим часом Ягинішна дала вказівки по домашньому господарству, захопила кошик з травами і сказала, коли краще до чугайстра піти, а сама вирушила в пансіонат. Дівчина з недовірою зиркнула на кота і пішла перевдягатися.

Виконавши дрібні доручення по господарству, Ярослава повернулася до будинку і помітила, що деко спорожніло ще на три пиріжки. Баюн навіть не намагався зображати невинність і ретельно вмивався на лежанці. Зібравши випічку в кошик, дівчина вдягла на рисеня заздалегіть куплену шлейку. Річ припала тварині до вподоби, а Ярославі не треба було весь час носити кошеня на руках. Тільки дівчина попрямувала до задньої хвіртки, як кіт, невдоволено мурнувши, зліз із печі й пішов за Ярославою.