Erleen Nord - Узурпація: Євіанна, Erleen Nord

— І все ж я проткнула тебе ножем, нехай потім це і виявилась моя рука, — заперечила я.

Він підійшов ще ближче, тримаючи в руках білу хустку. Я одразу ж вклала назад ножа та есток, після чого простягнула йому свою руку, на якій, трішки вище зап’ястя була невелика діра від ножа. Він вже бачив мою чорну кров, а моя довіра до нього лише збільшувалась із часом. Все більше я бачила в ньому щось, що нагадувало мого батька, і одночасно із цим все більше бачила його самого. Тепер я готова була визнати, що мені подобалася його компанія, але далі я його не готова була пустити, і в моєму серці не буде для нього місця.

— Ти змогла це зробити лише тому, що мені набридло спостерігати за твоїми смішними спробами вбити повітря та саму себе, — сказав він у відповідь та взявся перев’язувати мою рану. 

Він уважно спостерігав за тим, як із мене витікала чорна густа кров, за якою він не помітив, що рана вже майже загоїлась. Але навіть так це були надзвичайно точні рухи, навіть краплина моєї крові не опинилась на його пальчатках, і мені не довелось докладати зусиль до того, щоб моя кров не вплинула на його розум. На щастя він не ставив запитань на цю тему.

— В дорозі ми будемо робити зупинки, — промовила я. — То ти все ж навчиш мене битись так, як ти?

— Навчу всього, що встигну за цей час. Але краще більше не став для наших уроків свої правила, бо нічого доброго від цього не буде.

— Добре, я зрозуміла, — погодилась я та оглянула перев’язану руку.

— А тепер ходімо всередину, бо корчмар вже приготував вечерю.

Ігор та Юрія вже закінчили зі своїми справами та сиділи за одним зі столів, у всю сьорбаючи гарячий суп. Ми теж приєднались до них, але повинна була визнати, що хитрі позирки Юрії на мене та Деяна знову стали мене злити.

За їжею ми обговорили й дорогу, що тепер мали подолати разом.