Олена Зацепіліна - Коли в тебе є персональний ангел, Олена Зацепіліна

- Ти поранений?

- Дурниця, стріла лише злегка зачепила руку.

- Зовсім не дурниця, треба терміново обробити рану. Добре, що ми прихопили перед переходом із собою перекис та медичний клей.

- Так, у наших пригодах вони перші помічники, – погодився хлопець. – Їх було лише двоє?

- Мабуть, інших я не бачила.

- Ну і добре, сподіваюся, далі ми обійдемося без крадіжок, але тепер я тебе постараюся не випускати з уваги ні на хвилину.

Рана була неглибокою і зажила швидко, але я набула ще більшої впевненості в тому, що Ніка потрібно повернути на Землю.

Подальша наша подорож не обійшлася без переслідувань, погонь, битв за виживання, але до своєї мети – Мири – ми дісталися. А які дива нам зустрічалися! Ми прожили кілька днів у будинку на дереві у Чорному лісі, спали поруч із вовками на Серединній гряді, знайшли дуже рідкісне на Дар-Террі синє дерево.

Численні таємні зустрічі, переговори сильно виснажили нас. До кожного нового можливого союзника потрібно було знайти свій підхід: когось просто привітати, когось переконати, когось налякати. Стали в нагоді знання з дипломатії, за які я вічно буду вдячна своєму вчителю.

Під час нашої мандрівки ми так зблизилися з Ніком, що стали, як половинки одного цілого. Гірко було усвідомлювати, що скоро доведеться розлучитися. Нік був мені добрим супутником, вірним охоронцем, захисником, помічником у переговорах, але не більше. Іноді я ловила на собі його пильний і водночас ніжний погляд. Сама ж довго, тишком-нишком, любила спостерігати, як він чистить зброю, полює або просто сидить, занурившись у свої думки. У розмовах ми намагалися не торкатися теми «А що буде після», оскільки це «після» було, як нам здавалося, далеко.