Юґельбаху, два роки тому сказали в кімнаті вашої високої дружини: ви завоювали довіру людей лісового краю. А в Лісовому краї попереду є ще багато різного, зважайте на це, Вітіко. Отак ви казали. А ви, висока пані Вюльфгільто фон Дорнберґ, дружино пана Генріха фон Юґельбаха, два роки тому в їдальні сказали мені: воля мого чоловіка — моя воля. Отак ви казали. Отже, я тут. Я був тут тоді, коли поїхав від вас зі Здиком, єпископом Оломоуцьким, до Реґімберта фон Пайлштайна і Гаґенау, єпископа Пассауського, в Пассау, бо я супроводив туди Здика. Я гостював у превелебного єпископа Пассауського так довго, як мені хотілося. Потім я на кораблі спустився Дунаєм від Пассау аж до міста Відня і поїхав на Каленберґ до замку ясновельможного маркграфа Австрійського Генріха, бо в тому замку моя мати гостювала в Аґнеси, ясновельможної матері маркграфа. Я провідав матір, бо давно не бачив її. Я так довго перебував у матері, як дозволяла пристойність. Я відвідав тієї пори і ясновельможного маркграфа, розмовляв із ним. З Відня я поїхав до Плани в Лісовий край і жив там. Навесні ясновельможний князь Богемії і Моравії був змушений почати війну проти бунтівників у Моравії. Велике число лісових людей вирішили йти на війну. Вони довіряли мені, і ті, хто жив від хат Горні Вітавіце до хат Льготи і Лучовіце, обрали мене за свого проводиря, щоб ми становили один загін війська князя Владислава. Я повів людей до князя, і він доручив мені провід над ними. Лісові люди стояли в одній битві самі проти війська Вратислава, князя Брно, розбили його і змусили тікати. Лісові люди були і в битві під Зноймо й показали себе там як сильні й діяльні. Потім вони здійснили походи на Брно і Оломоуц, пройшли по всій країні. Коли ворогів розбили й Моравія опинилася під владою великого князя, він винагородив лісових людей і вони повернулися на батьківщину. Князь дав мені пергамент, на якому зазначено частину лісових земель, і наділив мене податками з них та обов’язком підданства. Тож я став отак паном, які стоять у нашій землі над підданими, і як такого пана мене запросили до ради великого князя. Цей пергамент я привіз у торбині на своєму коні й покажу його вам. Після війни в Моравії я поїхав до матері в Ландсгут і провів її та велебного священика Бенно, що був приятелем мого батька і моїм добрим та зичливим учителем та вихователем, а також нашу тітоньку Гільтрут, у чиєму домі моя мати жила як гість, до нашої садиби в Пржиц. Потім я поїхав у Прагу до нашого великого князя і в канцелярію князя. Там мій пергамент належно опорядили. В Празі я знайшов молодого майбутнього будівничого Еппо і домовився з ним про будівництво дому. Взимку я жив у Пржиці коло матері, Бенно, Гільтрут і моїх людей. Навесні я поїхав у Фримбурк, чиї будинки стоять на пагорбі на березі Влтави. Від Фримбурка тягнеться вгору на південь широкий і довгий ліс, що має високий гребінь, а від того гребеня ліс знову простирається широко й далеко аж до місця, де тече Міхель. На тому гребені стояв колись стовп святого апостола Хоми, через те той ліс називають лісом Хоми. На тому місці лісового гребеня, де стояв стовп апостола, я будую тепер замок, що матиме назву Дім Вітіко, як-от і ви на кам’яному виступі гори між Ашахом і Ефердінґеном будуєте замок, який матиме назву Шауенберґ. Будівничий Еппо намалював зображення замку, яким він має бути вже збудований. Я привіз те зображення у футлярі з собою й покажу його вам. Як уже почали будувати замок і будують далі, я поїхав до вас, і тепер я тут і запитую: чи можу я плекати думку, що мені зроблять певну честь, згідно з якою я зможу частіше з’являтись у вашому замку?
Вітіко замовк, і тепер уже заговорив Генріх фон Юґельбах:
— Ми знали, що ви, Вітіко, приїдете, і знали, про що будете говорити, і ми — я, моя дружина, Вюльфгільта фон Дорнберґ, мій батько Верінгарт фон Юґельбах, моя мати Бенедикта фон Ашах, мій брат Ґебгарт фон Юґельбах і ще люди, яким ми довіряємо, порадилися, що треба відповісти вам. Щиро вітаємо вас, Вітіко, в нашому домі. Але я повинен зробити початок відповіді трохи іншим, ніж я та Вюльфгільта вирішили, вислухавши поради наших людей. Ви про свої події розповіли неточно, або ж лісові люди неточно розповідали про них, або ж ті, хто переказав розповіді лісових людей, не точно передали ті вістки. Лісові люди не самі вирішили одразу йти до князя Владислава і брати участь у війні. Ви, Вітіко, підготували той похід. Ви розмовляли з людьми, ви розповідали їм, яка ситуація, і ви прихилили їхню волю до справи. Ви підготували зброю, вбрання та устаткування, провадили навчання і самі виступали в ролі наставника. Ви здобули любов людей, і вони переважною масою перейняли ваші погляди. Взимку люди приходили через ліс аж до нас на Інн і розповідали про ці речі, та й люди, з якими ми торгували та обмінювались у Лісовому краї, теж чули розповіді про це, а потім і в нашій країні розповідали про це. А оскільки те, до чого ви вели людей, було справедливим, ми раділи тим розповідям. Ви привели людей до Владислава і завдяки своєму проводові розбили Вратислава, і ви на воєнній раді запропонували князю по ущелині коло Зноймо обійти ворога, бо лісові люди змогли б таке зробити. Ви пройшли тією ущелиною, і частина перемоги ваша. Ви були і в інших походах розважливі, і всюди дбали про своїх людей, забезпечуючи порядок, харчування, турботу та задоволення всіх потреб і засвідчили поміркованість. Не кожному проводирю князь дав лісові землі. Я казав, Вітіко, що в Лісовому краї ще багато завдань стоїть перед вами, і ви, Вітіко, знайшли інструмент для виконання тих завдань: прихильність людей; ви вміли знаходити собі завдання, мали розум, а тепер маєте ще й владу. Ви й далі шукатимете їх і тепер ще й самі не знаєте, як далеко. Мені про це розповідав мій приятель Любомир, мені про це розповідав мій приятель Ктибор, казав мені про це й мій приятель Немой, і мій приятель Ровно, і мій приятель Герман, і казав ще
