Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

з Праксом обидва. Натиснула кнопку, і зовнішній люк

розкрутився. Звісно. Хто задраює люки на Іо? Ніхто не

мандруватиме пусткою розплавленого кремнію та сірки, щоби

вкрасти твоє родинне срібло.

Еймос упав каменем повз неї у шлюз, зупинившись

перепочити, вже коли був усередині. Через секунду Боббі

залетіла за Праксом і саме збиралася сказати Еймосу, щоб він

закрутив люк, аж от зв’язок зник.

Вона розвернулася, вишукуючи рух на поверхні місяця. Еймос

підійшов ззаду і притулив шолом до її броньованої спини. Вона

ледь почула його крик.

— Що таке?

Замість того, щоб закричати у відповідь, Боббі просто вийшла

назовні, показала рукою на Еймоса, а потім — на зовнішній люк.

Пальцями вона зобразила людину, яка йде. Еймос кивнув

однією рукою, повернувся у шлюз і зачинив зовнішній люк.

Що б не трапилось усередині, тепер це справа Еймоса і Пракса.

Вона побажала їм успіху.

Боббі помітила рух до того, як це зміг костюм. Щось

пересувалося на жовтому сірчаному тлі. Щось не такого схожого

кольору. Вона простежила за ним поглядом, щоб костюм міг

захопити його лазером прицілу. Тепер вона його не загубить.

Хай воно вміє глушити хвилі, але його видно — значить, світло

відбиває без проблем.

Воно знову ворухнулося. Повільно, притискаючись близько до

поверхні. Якби вона не дивилася прямо на нього, то взагалі

проґавила б цей рух. Підкрадається. Тобто, мабуть, не знає, що

вона його помітила. Лазерний далекомір на костюмі показував

відстань триста з чимось метрів. Згідно з її теорією, коли воно

усвідомить, що його помітили, то кинеться на неї по прямій

і спробує схопити та розірвати. Якщо не зможе швидко до неї

дістатися, то спробує чимось пожбурити. А їй треба лише

ушкодити його, поки програма не дасть збій і воно не

самознищиться. Забагато теорій.

Пора їх випробувати.

Вона націлила кулемет. Костюм допоміг їй скоригувати

відхилення, враховуючи відстань, але вона використовувала

патрони для стрільби з надвисокою швидкістю на супутникові

з неповною гравітацією. Зниженням траєкторії на трьохстах

метрах можна знехтувати. Попри те, що істота ніяк не могла

побачити цього крізь затемнений візор шолома, вона надіслала

їй повітряний поцілунок.

— Я повернулася, любонько. Привітайся з мамусею.

Боббі натиснула на гачок. П’ятдесят патронів промчало

в одному напрямку, перетнувши відстань від кулемета до істоти

за менш як третину секунди. Всі п’ятдесят врізалися в істоту, пройшовши наскрізь і майже не зменшивши своєї кінетичної

енергії. Якраз досить, щоб надірвати кінчик кожного патрона

і запалити самоокисний займистий гель усередині. Тіло

чудовиська пропалило п’ятдесят шлейфів недовговічного, але

бурхливого полум’я.

Із вихідних отворів розлетілися чорні волокна, і деякі справді

загорілися, блискавично зникаючи.

Чудовисько кинулося до Боббі на шаленій швидкості, яка мала

би бути неможливою за низької гравітації. Кожний поштовх

кінцівками мав би запустити його високо у повітря. Воно

липнуло до сірчаної поверхні Іо, ніби йшло в магнітних

черевиках

металевою

палубою.

Мало

приголомшливу

швидкість. Сині очі спалахували блискавицями. Довгі, неймовірні руки тягнулися до Боббі, стискаючи й хапаючи на

бігу повітря. Було точно так, як у її снах. І на дещицю секунди

Боббі просто захотіла заціпеніти і дати сцені дограти до кінця, якого їй так і не вдавалося побачити. Іншою частиною мозку

вона очікувала от-от прокинутися, просякнута потом, як це

бувало вже багато разів.

Боббі спостерігала, як воно біжить на неї, і з насолодою

відзначила пропалені чорні рани, прорізані через його тіло

запалювальними кулями. Жодних бризків чорних волокон, жодних ран, які замикаються, наче вода. Не цього разу. Вона

завдала йому болю і хотіла завдати ще.

Розвернувшись, Боббі зірвалася навскач під кутом дев’яносто

градусів до його курсу. Її костюм не зводив приціл лазера

з чудовиська, тому