Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

перетнулися на сходах на Денмарк-стріт, образ потроху набував форми та щільності завдяки подробицям, що їх Робін розповідала Ільза, й уривкам інформації з преси. Й от учора він зробився чітким: романтично-темне видіння втраченої присмертної коханої, що шепоче свої останні слова на вухо Страйкові, лежачи серед дерев.

І це був, як не глянь, дуже потужний образ. Одного разу жахливо п’яний Страйк зізнався Робін, що в житті не бачив жінки, вродливішої за Шарлотту; й от ця прегарна жінка, опинившись на межі між життям і смертю, вирішила написати Страйкові та сказати, що досі його кохає. А що може запропонувати прозаїчна Робін Еллакотт, що дорівняється до такої драми, до такого шалу емоцій? Актуальний графік, упорядковані рахунки й чашку чаю? Обличчя дуже боліло, і через це, понад сумнів, настрій Робін коливався між зблідлою веселістю і похмурими роздумами. Врешті-решт вона себе просто насварила: Страйк зробив перед нею безпрецедентне зізнання в прихильності, а ще вона більше ніколи не побачить Сола Морриса; є всі підстави радіти.

Очікувано, найгірше прийняла звістку про раптове звільнення Морриса Пат. Страйк повідомив їй новину вранці в понеділок, коли детектив і секретарка зіштовхнулися на порозі: він виходив, Пат — заходила. Обоє саме чекали на свою дозу нікотину: Пат дістала електронну цигарку, яку курила на роботі, Страйк витягнув пачку цигарок, якими зазвичай не димів у офісі.

— Доброго ранку,— привітався Страйк.— Я вам лишив на столі записку, треба зробити дещо, поки мене немає. Робін прийде о десятій. А...

Він уже відійшов, але повернувся.

— ...порахуйте зарплату Морриса до п’ятниці й перекажіть, будь ласка, на його рахунок. Він уже не прийде.

Страйк не став чекати на реакцію, тож на повну силу розчарування секретарки вилилося на Робін, коли вона прийшла до офісу о десятій. Пат слухала радіо, але вимкнула його, щойно Робін натиснула клямку дверей.

— Доброго ранку. А чому... ой, що в тебе з обличчям? — спитала Пат.

За два дні обличчя Робін мало ще гірший вигляд, ніж у суботу. Набряк зменшився, але навколо очей виступили сіро-червоні плями.

— Та випадково налетіла обличчям на дещо,— відповіла Робін, скидаючи пальто й вішаючи його на гачок.— Тож цього тижня на стеження я не виходжу.

Вона дістала з сумки книжку й пішла до чайника. В метро сьогодні всі на неї потай поглядали, і це було не дуже приємно; але говорити Пат, що винний лікоть Страйка, Робін не хотіла, щоб по можливості не підживлювати її антипатію до свого партнера.

— Чому Сол уже не прийде? — спитала Пат.

— Не впорався з роботою,— відповіла Робін, не обертаючись до Пат, і взяла з полиці два горнятка.

— Про що ти? — обурилася Пат.— Він викрив того чоловіка, що зраджував дружині з нянькою. І всі папери вчасно заповнював... на відміну від того юродивого шотландця.

— Знаю,— відповіла Робін.— Але з нього був кепський командний гравець, Пат.

Пат затягнулася нікотиновою парою і насупилася.

— Отой,— кивнула вона на стілець, на якому зазвичай сидів Страйк,— міг би в Морриса дечого повчитися!

Робін чудово розуміла, що не Пат вирішувати, кого партнери беруть на роботу, а кого виганяють; але, на відміну від Страйка, вона вважала, що Пат як член їхньої маленької команди заслуговує знати правду.

— Його не Корморан вирішив звільнити,— сказала вона, розвернувшись до секретарки,— то я так захотіла.

— Ти! — здивувалася Пат.— Я думала, ви одне одному подобаєтеся!

— Ні. Він мені не подобався. Серед іншого, він на Різдво надіслав мені фото свого ерегованого прутня.

На зморшкуватому обличчі Пат проступив майже комічний шок.

— П... поштою?

Робін засміялася.

— У різдвяній листівці? Ні. В есемесці.

— А ти не...

— Чи я про це просила? Ні,— відповіла Робін уже без усмішки.— Пат, він неадекватний.

Робін розвернулася до чайника. Закоркована пляшка горілки так і стояла біля раковини. Коли погляд Робін упав на неї, згадалася ідея, яка спала їй на думку в суботу,— а тоді Моррис її схопив. Поставивши перед секретаркою її каву, Робін понесла своє горня і книжку, яку дістала з сумки, до кабінету. Пат гукнула услід:

— Мені оновити графіки, чи ти сама?

— Я зроблю,— озвалася Робін і зачинила двері, а потім подзвонила Страйкові.

— Доброго ранку,— привітався він, швидко взявши слухавку.

— Привіт. Я тобі забула сказати, що надумала в суботу.

— Кажи.

— Щодо Глорії Конті. Чому вона блювала у ванній на барбекю у Марго, якщо Оукден не підливав горілку в пунш?

— Бо він брехло і насправді підливав? — припустив Страйк. Він ішов тим самим майданом в Ізлінгтоні, де Робін стояла вахту в п’ятницю, але просто зараз спинився і шукав цигарки, дивлячись на огороджений сад, нині безлюдний. Клумби, густо порослі фіолетовими братками, здавалися оксамитовими плащами, розкладеними на мокрій траві.

— А може, вона була вагітна? — сказала Робін.

— Я думав,— сказав Страйк, підкуривши цигарку,— що таке буває тільки вранці, хіба ні?..

Щойно він це сказав, як Страйкові згадалася вагітна дружина давнього друга з армії, яку забрали до лікарні, бо вона блювала цілодобово.

— Коли моя кузина була вагітна, вона блювала в будь-який час,— сказала Робін.— Не терпіла деяких запахів. А Глорія взагалі була на барбекю.

— Точно,— погодився Страйк і раптом згадав дивне враження, яке в нього виникло під час розмови з сестрами Бейліс. Теорія Робін здавалася вірогіднішою, ніж його власна; і якщо Робін має рацію, то його здогад блякне.

— Отже,— сказав він,— ти гадаєш, що то Глорія...

— ...робила аборт у клініці на Брайд-стріт? Так,— відповіла Робін.— А Марго допомогла їй усе влаштувати. Айрін