Валерія Дражинська - Заборонений плід, Валерія Дражинська

13

Женя

 

Дізнаєшся?! Від цього Діминого "дізнаєшся", я весь залишок ночі не могла заснути. О сьомій ранку, у повному офісному вбранні, вже сиділа в холі, попиваючи каву, щоб його не пропустити. Довелося просидіти в очікуванні цілу годину, бездумно гортаючи оновлення в соц. мережах. Рівно о восьмій Його Величність спустилася вниз. У нього що будильник у шикарну п'яту точку саме на цей час вмонтований?

- Доброго ранку! - широко посміхнулася я.

- Ти вже готова? Поїхали, - щось він сьогодні не особливо в настрої.

- Як скажеш! Адже ти тут головний, - не втрималася від підколу, на який він не звернув уваги.

Дивний він якийсь останнім часом. Дивиться незрозуміло, не як раніше, вночі вперше на моїй пам'яті розлютився, сьогодні геть узагалі замислений, наче й не тут.

На вулиці мимохідь кидає Кості. 

- Їдь за нами на астоні. Тепер і в офісі не будете від неї відходити.

Я зітхаю, не заперечуючи. А сенс?

У машині після десяти хвилинного ігнорування мене, коли він тупо втупився в телефон, щось там друкуючи, я не витримала:

- І?

- Дані твоїх наречених я скинув тобі на пошту. Передбачаючи твоє подальше запитання - вони в курсі ситуації та всі троє згодні.

- Я думаю! - гірко усміхаюся я, - Шкура вбитого ведмедя то немаленька.

- Вражений! - Діма нарешті відривається від телефону та дивиться на мене, як колись, злегка поблажливо, - Звідки таке знання рідного фольклору?

- Тату, - пояснюю просто, - А якщо вони мені всі втрьох банально не сподобаються?

- Це не поважна причина. Потрібен вагоміший аргумент.

- Наприклад?

- Такий, який я вважатиму розумним.

"А чи не забагато ти на себе береш, без року дядько?!" - хотілося кинути йому в обличчя, але я стрималася.

- І як я сама не здогадалася! - вимовляю собі під ніс.

- Тож вперед вибирати. Що раніше почнеш, то більше часу зможеш провести з можливим чоловіком, щоб краще його пізнати, - на його губах з'являється ледь помітна посмішка, - Або все ж займися впритул компанією. Ти розумна дівчина, Женя, і в тебе все вийде.

Від такої перспективи я неусвідомлено кривлюся та Діма це помічає.

- Зрозуміло! - протягує байдуже, але я вгадую в голосі розчарування.

Дорогу, що залишилася, ми проводимо в мовчанні. Я в роздумах, а Діма весь час щось друкуючи в телефоні. Уже в ліфті він інформує мене про свої плани:

- Я в офіс ненадовго. Об одинадцятій у мене літак до Києва, - на мене не дивиться.

- Надовго?

Дивно! Начебто я повинна на нього злиться. По суті він єдиний зараз підходящий об'єкт для такої мети. Але я не хочу, щоб він відлітав, бо вже сумую. І одночасно злюся, тільки на себе. За те, що обіцяла собі відпустити, а зробити це ніяк не виходить.

- На кілька днів, можливо більше, - відповідає відсторонено, - До мого приїзду ти попрацюєш із Хлоєю.

- Я не думаю, що це...

- Навіть якщо ти й надумала спихнути управління компанією діда й батька на майбутнього чоловіка, ти все одно маєш бути в курсі хоча б елементарного. Не хвилюйся, Хлоя поводитиметься бездоганно.

- Чомусь я в це не вірю, - скептично усміхаюся я.

Діма несподівано натискає на кнопку стоп та повільно повертається до мене. Підходить ближче. Пильно дивиться в очі. Погляд я не можу прочитати, але раніше я такого в нього не бачила. Він заворожує мене. Я моментально про все забуваю. Зараз лише він мій світ. Дихання збивається, коли Діма простягає руку і кісточками пальців ніжно гладить мене по щоці. Від насолоди його дотиків я прикриваю очі. З губ зривається тихий стогін - великий палець обводить губи. Нижню спокусливо повільно відтягує донизу. Мимоволі облизуюся. Язик чіпляє трохи солонувату шкіру. Зовсім поруч чую різкий подих. Розплющую очі й зникаю.

- Вір мені, Женя! - голос хрипкий, погляд голодного звіра.

Він мене хоче? Я не думаю. Тягнуся до його губ, приставши навшпиньки. Але Діма відступає на крок, прибираючи від мене руку. Реальність обрушується миттєво. Так соромно мені ще ніколи не було. Я червонію і відвертаюся. 

- Поглянь на мене! - холодно наказує.

Машу головою, відчуваючи, як навертаються сльози. Сталева хватка на підборідді змушує повернутися та підняти голову. Слава Богу, що очі він не може змусити відкрити і на себе дивитися. Хоча сльози, що покотилися, йому і так уже все сказали.

- Женя, - голос пом'якшується від побаченого, - Це просто захопленість. Вона скоро мине. Ти молода й недосвідчена. Багато чого ще не розумієш.

Важко видихає. А мені стає ще гірше від усвідомлення, що він про все знає. І як давно цікаво? Від самого початку?

- Вибач, я не повинен був так до тебе торкатися. Ти дуже красива дівчина, Женя! А я просто чоловік. Таке більше не повториться.

Захват на підборідді пропадає. Разом цього Діма охоплює долонями моє обличчя та подушечками великих пальців м'яко витирає сльози, що набігли.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍