Шарлотта Бронте - Учитель

— Соmmе vous avez Pair rayonnant,[64] — промовив він. — Je ne vous ai jamais vu aussi gai. Que s’est-il done раssé?[65]

— Apparemment quej’aime les changements,[66] — відповів я.

— Ah! Je comprends — e’est cela — soyez sage seulement. Vous etes bienjeune — trap jeune pour le role que vous alezjouer; ilfaut prendre garde — savez-vous?[67]

— Mais quelle danger у a-t-il?[68]

— Je n’en sais rien — ne vous laissezpas oiler a des vives impressions — voila tout.[69]

Я засміявся — вже сама думка про vives impressions дала мені витончене задоволення, бо саме монотонність та одноманітність життєвого укладу й була моїм бичем; бо одягнені в блузи «éléves»[70] пансіонату для хлопчиків ніколи не викликали у мене vives impressions — хіба що часом це був гнів. Я полишив месьє Пеле і, поки йшов коридором, чув його характерний сміх — такий французький, такий гострий і глузливий.

Знову я стояв перед сусідніми дверима, й невдовзі мене впустили у привітний коридор із сизими стінами під мармур. І пішов за воротаркою — тут спустившись, там звернувши вбік — поки знову не опинився в якомусь коридорі; бічні двері прочинились і з’явилася маленька фігурка мадемуазель Ретер — така ж граційна, як і пухкенька. Тепер, при денному світлі, я міг нарешті роздивитись її вбрання — це була елегантна, простого крою сукня з mousseline-laine,[71] що ідеально сиділа на її округлих формах — з маленьким комірцем та мереживними манжетами, котрі вигідно відтіняли ніжну шию й зап’ястя; акуратні паризькі brodequins[72] не приховували її витончених литок; але яким серйозним було її лице, коли вона вийшла мені назустріч!

Заклопотаність та діловитість читались в її очах — і були написані на чолі; вона виглядала майже суворою.

Її «Bonjour, monsieur!» було цілком ввічливе, але таке правильне, таке безлике, що негайно накрило мокрим рушником мої vines impressions. Служниця пішла геть, щойно з’явилася хазяйка, я повільно пішов коридором пліч-о-пліч із мадемуазель Ретер.

— Сьогодні в Monsieur урок у першому класі, — зронила вона, — найкраще почати з диктанту або читання, бо це — найлегші форми навчання іноземної мови; та й учитель почувається спочатку ніяково.

Я знав із власного досвіду, що вона має слушність; мені залишалося тільки подумки з цим погодитися. Тепер ми йшли мовчки. Нарешті коридор закінчився, і ми увійшли в залу — велику, квадратну, з високою стелею; за скляними дверми збоку видно було вузьку їдальню — зі столами, armoire[73] та двома лампами; зараз кімната була порожня; великі скляні двері просто попереду вели на спортивний майданчик і в сад; біля протилежної стіни вилися широкі гвинтові сходи; на ще одній стіні було двоє великих стулчастих дверей, тепер зачинених, котрі, без сумніву, вели у класи.

Мадемуазель Ретер скоса поглянула на мене — можливо, аби переконатися, що я набрався достатньо духу для допуску в sanctum sanctorum.[74] Думаю, що вона оцінила моє самовладання як задовільне, бо відчинила двері, і я зайшов за нею. Вітаючи нас, присутні зі шурхотом встали; не дивлячись ні наліво, ані направо, я пройшов між рядами парт і зайняв своє місце на невеличкій estrade[75] за столом, зробленій для того, щоби бачити одне відділення класу; ще одне було під наглядом іншої вчительки (класної дами), котра сиділа також на підвищенні. У кінці estrade висіла велика дерев’яна tableau,[76] прикріплена до рухомої перегородки між обома класами — пофарбована начорно й блискуча; товста грудочка білої крейди лежала для моєї зручності на столі — аби я міг пояснити граматичну чи словесну незрозумілість, яка виникала в ході уроку, й написати пояснення на дошці; поруч із крейдою лежала волога губка, щоб стирати написане після того, як воно ставало непотрібним.

Я навмисно уважно обстежив це, перш ніж поглянути на лави переді мною; взявши крейду, оглянувшись на tableau і пересвідчившись, що губка волога, зрозумів, що достатньо спокійний для того, аби уважно роззирнутися довкола.

Насамперед я помітив, що мадемуазель Ретер безшумно зникла, і її ніде не було видно; класна дама чи то вчителька — та, котра займала estrade навпроти — тепер одна наглядала за мною; вона залишалася дещо в тіні, й оскільки я був короткозорим, то бачив лише худий кістлявий силует і зауважив масний блиск шкіри її обличчя; в її поведінці були водночас байдужість та показна турбота. При світлі, що лилося з великих вікон, я міг чіткіше роздивитися тих, хто сидів переді мною на передніх лавах; серед них були і дівчата чотирнадцяти-шістнадцяти років, і діви від вісімнадцяти (принаймні, так мені здалося) й аж до двадцяти років; усі скромно одягнені, з просто зачесаним волоссям; переважали приємні риси, квітучі обличчя з рум’янцем, великі сяючі очі, округлі форми — у декого навіть занадто. Я не зміг сприйняти побачене як стоїк — був засліплений, тому опустив очі й доволі тихо пробурмотів:

— Prenez vos cahiers de diet ее, Mesdemoiselles.[77]

Зовсім не таким голосом спонукав я хлопців з пансіону Пеле дістати їхні книжки. Почувсь якийсь шерех, загрюкали парти; і тільки-но кришки піднялись, а голови зникли за ними в пошуках зошитів, я почув хихикання та шепіт.

— Eulalie, je suis prete а mе pamer de rire,[78] — зауважила одна з дівчат.

— Соmmе il a rougi еn parlant![79]

— Oui, c’est un veritable blanc-bec![80]

— Mais-toi, Hortense, il nous ecoute![81]

Тепер кришки парт опустилися, натомість знову вигулькнули голови — про себе я відзначив три, які шептались — і не посоромився пильно придивитися до них, коли вони врешті виринули з тимчасового прихистку. Дивно, але зухвалі фрази підбадьорили мене й додали невимушеності, адже ще недавно свердлила думка, що юні створіння переді мною — в темному одязі черниць та зі скромно заплетеними косами — справжнісінькі ангели. Жартівливе хихотіння й легковажний шепіт дали мені змогу до певної міри позбавитися солодких і нав’язливих ілюзій.

Три пансіонерки, про яких я говорю, сиділи просто переді мною, за якихось пів’ярда від estrade, і здавалися найдорослішими з усіх. Їхні імена я дізнавсь опісля, й тепер можу їх назвати: Елалі, Ортанс і Кароліна. Елалі була високою, прекрасно збудованою білявкою; риси обличчя мала як у голландської мадонни; на нідерландських полотнах я бачив багато «figure de Vierge»,[82] що вельми нагадували її; у фігурі та рисах не було