Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Аеліта 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Аеліта" автора Олексій Миколайович Толстой. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 43
Перейти на сторінку:
батько Аеліти. Він — голова Вищої ради.

— Так. Зрозуміло.

Гусєв ішов деякий час мовчки.

— Ось що, Іхонько, в тій кімнаті, я бачив, у вас стоїть матове дзеркало. Цікаво в нього подивитися. Покажи мені, як воно з’єднується.

Вони зайшли до вузької напівтемної кімнати, заставленої низькими кріслами. В стіні біліло туманне дзеркало. Гусєв повалився в крісло, ближче до екрана. Іха спитала:

— Що б хотів бачити Син Неба?

— Покажи мені місто.

— Тепер ніч, роботу скрізь закінчено, фабрики і магазини закрито, площі порожні. Може, видовища?

— Показуй видовища.

Іха встромила вмикач у цифрову дошку й, тримаючи кінець довгого шнура, відійшла до крісла, де, випроставши ноги, сидів Син Неба.

— Народне гуляння, — почала Іха й смикнула за шнур. Почувся сильний шум — похмурий тисячоголосий гомін юрби. Дзеркало освітилося. Відкрилася непомірна перспектива склепистих скляних дахів. Широкі снопи світла впирались у величезні плакати, в написи, в багатоколірний дим, що курився клубами. Внизу кишіли голови, голови, голови. Подекуди, мов кажани, вгору, вниз пролітали крилаті постаті. Скляні склепіння, перехресні промені світла, вири натовпу відходили вглибину, губилися в курній, димній імлі.

— Що вони роблять? — вигукнув Гусєв, надриваючи голос, такий сильний був гамір.

— Вони дихають дорогоцінним димом. Ви бачите клуби диму? Це куриться листя хаври. Це дорогоцінний дим. Він зветься димом безсмертя. Хто вдихає його, бачить незвичайні речі: здається, що ніколи не вмреш, — такі чудеса можна бачити й розуміти. Багато хто чує звук улли. Ніхто не має права курити хавру в себе вдома — за це карають на смерть. Тільки Вища рада дозволяє куріння, тільки дванадцять разів на рік у цьому будинку запалюють листя хаври.

— А он ті що роблять?

— Вони крутять цифрові колеса. Вони вгадують цифри. Сьогодні кожен може загадати число, — того, хто відгадає, назавжди звільняють од роботи. Вища рада дарує йому прекрасний будинок, поле, десять хаші та крилатий човен. Це величезне щастя — відгадати.

Пояснюючи, Іха сіла на поручень крісла. Гусєв дуже дивувався з чудес у туманному дзеркалі: «От чорти, ог шибеники!» Потім попросив показати ще щось.

Іха злізла з крісла і, погасивши дзеркало, довго вовтузилася біля цифрової дошки, — не попадала вмикачами в дірки. Коли ж вернулася до крісла й знову сіла на поручень, крутячи кульку від шнура, її личко було трохи очманіле.

— Дивіться, ось іще цікаве, — мовила вона зовсім тихо і смикнула за шкур.

Половину осяяного дзеркала затуляла чиясь спина. Було чути крижаний голос, що поволі вимовляв слова. Спина хитнулася, відсунулась, і Гусєв побачив частину великого склепіння, яке в глибині спиралося на квадратний стовп, частину стіни, вкритої золотими написами і геометричними фігурами. Внизу, круг столу, сиділи, похиливши голови, ті марсіани, які на сходах похмурого приміщення зустрічали корабель з людьми.

Перед столом, застеленим парчею, стояв батько Аеліти, Тускуб. Тонкі губи його розтулялися й закривалися, чорна борода ворушилася на золотому гаптуванні халата. Весь він був наче камінний. Тьмяні, похмурі очі дивилися нерухомо перед себе, — просто в дзеркало. Тускуб говорив, і колючі слова його були незрозумілі, але страшні. Ось він повторив кілька разів — Талцетл — і опустив, ніби в ударі, руку з затисненим у кулаці сувоєм. Марсіанин з широким блідим обличчям, який сидів навпроти нього, підвівся і, дивлячись білявими очима на Тускуба, несамовито крикнув:

— Не вони, а ти!

Іхонька здригнулася. Вона сиділа обличчям до дзеркала, проте нічого не бачила і не чула — Син Неба великою рукою гладив її по спині. Коли в дзеркалі пролунав крик і Гусєв кілька разів перепитав: «Про що, про що вони розмовляють?» — Іхонька наче прокинулася, розкрила рота, втупилася в дзеркало. Раптом зойкнула жалібно і смикнула за шнур.

Дзеркало погасло.

— Я помилилась… Я ненароком з’єднала… Жоден шохо не сміє слухати таємниці Вищої ради. — В Іхоньки цокотіли зуби. Вона запустила пальці в руде волосся і шепотіла у відчаї: — Я помилилась. Я не винна. Мене зашлють у печери, у вічні сніги.

— Нічого, нічого, Іхонько, я нікому не скажу, — Гусєв гладив її м’яке, як у ангорської кицьки, тепле волосся. Іхонька принишкла, заплющила очі.

— Ой дурненька, от дівчисько! Чи ти звір, чи людина. Синя, дурненька.

Він почухав у неї пальцями за вухом, певен, що їй це приємно.

В цей час почулися хода і голоси Лося та Аеліти. Іхонька злізла з крісла і нетвердо попрямувала до дверей.

Цієї ж ночі, зайшовши до Лося в спальню, Гусєв сказав:

— З ділами нашими не зовсім гаразд, Мстиславе Сергійовичу. Дівчисько я тут одне залучив — дзеркало з’єднувати, і надибали ми саме на засідання Вищої ради. Дещо я зрозумів. Треба вживати заходів — уб’ють вони нас, Мстиславе Сергійовичу, повірте мені, цим кінчиться.

Лось слухав і не чув, — замріяно дивився на Гусєва. Закинув руки за голову.

Гусєв постояв, мовив похмуро:

— Так.

І пішов спати.

РАНОК АЕЛІТИ

Аеліта прокинулася рано і лежала, обпершись на лікті, її широка, відкрита з усіх боків постіль стояла, за звичаєм, посеред спальні на підвищенні. Шатро стелі переходило у високий мармуровий колодязь, — відти падало розсіяне ранкове світло. Стіни спальні, оздоблені блідою мозаїкою, лишались у напівмороці, — стовп світла спускався тільки на білосніжні простирадла, на подушечки, на схилену на руку попелясту голову Аеліти.

Ніч вона провела погано. Уривки дивних і тривожних снів у безладді пропливали перед її заплющеними очима. Сон був тонкий, як водяна плівка. Всю ніч вона відчувала, що спить і роздивляється томливі картини, і в напівзабутті думала: які марні сни!

Коли ранкове сонце освітило колодязь і світло впало на її постіль. Аеліта зітхнула, зовсім прокинулась і тепер лежала нерухомо. Думки її були ясні, але в крові й досі текла каламутна тривога. Це було дуже, дуже погано.

Вона зітхнула

1 ... 21 22 23 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеліта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеліта"