Тарас Барабаш - Богдан Хмельницький

за своє життя спробував добитися гарантійних документів православній церк­ві козацької держави. У листі до Московсь­кого патріарха Никона він відверто писав, що «весь собор священний і весь чин духовний зажадав пожалувати і утвердити государськими грамотами їхні права, привілеї свободи і добра по чину і звичаю давньому на віки». Гетьман заявив, що він, Богдан Хмельницький, і все Військо Запорозьке підтримують українське духівництво та «молять» «великого святителя» Никона якнайшвидше виконати їхню волю. Проте в Москві промовчали і цього разу. Надто великим було бажання підпорядкувати собі Київську митрополію, а разом з нею і українську православну церкву.

У квітні 1657 р. Київський митрополит Силь­вестр Косів помер. Богдан Хмельницький, вважаючи вибори нового владики внутрішньою справою України, не визнав за потрібне навіть повідомити Москву про смерть митрополита, що глибоко обурило царських урядовців. Без відома Москви гетьман затвердив тимчасовим очільником Київської митрополії Чернігівського єпископа Лазаря Барановича, а день виборів нового духовного керманича призначив на 15 серпня 1657 р. Від свого імені Богдан Хмельницький відправив універсали-запрошення до єпископів «у Львів і в Перемишль і в Луцьк, щоби вони приїхали на обрання митрополита за стародавнім правом, як перед тим споконвіків бувало». Проте до виборів нового глави Київ­ської митрополії гетьман вже не дожив.

Складно сформулювати однозначно ставлення Хмельницького до євреїв. З одного боку, він не міг стримати селян та козаків, вороже-радикально налаштованих проти юдейського народу, з іншого — одного разу звелів прикувати до гармати козацького полковника за те, що вирізав ціле єврейське поселення. Деякі історики взагалі розвивають припущення, що Богдан був сином вихрещеного єврея, але ця гіпотеза має надто мало доказів.

Як би там не було, та достовірно відомо про масові винищення козаками єврейських громад вже в 1648 р. Спалах ненависті до «жидів» мав свою соціальну причину: польські магнати давали євреям право на збір податків у своїх володіннях, на різноманітні промисли та оренду корчем і млинів. Отож негативне ставлення до шляхти відбивалось і на євреях-орендарях, які, як видавалося селянству і козакам, вже в своїй вірі мають принцип зневаження руського православного народу.

Хмельницький начебто мав на меті (принаймні так свідчать джерела) очистити православну козацьку землю від представників інших релігій, зокрема юдеїв. За цими джерелами, Богдан видав спеціальний універсал, у якому закликав всіх представників «грецької» (православної — Т. Б.) віри «своїх панів та їхніх слуг, євреїв, вибивайте, рубайте, винищуйте для чистоти нашої землі, яку обіцяємо зробити благословенною».

Хмельницький та розпочата ним війна набули справжнього містичного значення серед євреїв, які проживали на козацьких землях. За дивним збігом, 1648 р. у юдейських кабалістичних книгах був визначений наперед як рік пришестя Месії. Єврейський рабин незадовго до своєї загибелі в цьому році вирахував, що літери слова «Хміль» — це перші літери гебрейського вислову «Муки народження Месії настають у світі». Тож козацька різанина сприймалась як початок цих мук.

Червень—липень 1648 р. згадувались євреями Речі Посполитої як «Брама Помсти», а 21 червня, день здобуття Немирова, досьогодні присутній серед дат скорботи єврейського календаря. Козаки тільки в 1648 р., як свідчать єврейські хроністи (Натан Ганновер та інші), винищили біля 100 тисяч осіб «мойсеєвого віросповідання». Врахуймо, що єврейські автори описували події в шоковому стані, переживши величезну трагедію. Як і всі, хто пережив її, вони мимохіть перебільшували кількість жертв, а нерідко й навмисне перебільшували їх, щоб отримати допомогу від інших єврейських громад. Тому наведені тисячі смертей треба зменшувати у п’ять, а то й у десять разів, щоб отримати реальну статистику.

Щоб захиститись, євреї передусім звертались до своїх покровителів — панівних кіл Речі Посполитої та українських магнатів. Коли ж влада втратила силу, євреї опинились під смертельною загрозою. Деякі з них приєднались до військ, що відступали з України. Саме тоді Ярема Вишневецький здобув славу людини, яка «любить євреїв», адже разом з його військом з Лівобережжя втекло 500 єврейських сімей. Після того інші євреї кинулись вихваляти Вишневецького, сподіваючись, що влада Речі Посполитої і шляхтичі й надалі захищатимуть їх. Є достовірні свідчення, що з 1649 р. євреї служили в польській армії. Після відвоювання Ізяслава та винищення православних мешканців міста до польської армії приєднались кілька сотень євреїв. Є повідомлення, що євреї брали участь в облозі Збаража. Натан Ганновер стверджував, що тисячний загін євреїв воював під Берестечком на боці поляків проти Хмельницького. Так, своїми виступами козаки нажили собі ворогів і серед євреїв, та інакше не могло бути, бо для них була принциповою боротьба за православну віру.

Зовнішньополітична діяльність очільника держави. Тисяча шістсот сорок восьмий рік став для козаків Речі Посполитої початком нового, державницького етапу їхньої історії. Саме із цього часу вони силою зброї здобули собі не лише внутрішньополітичне визнання та станові привілеї, але й вийшли на новий етап свого міжнародного утвердження.

Головним завданням Хмельницького в зовнішній політиці було домогтись визнання Війська Запорозького іншими державами починаючи з другої половини 1648 р. При цьому він розумів, що не просто буде втриматись у боротьбі з Річчю Посполитою, а тому слід шукати якогось покровителя, який би підтримував молоду державу і допомагав її розвитку. За тогочасними правовими нормами в такому разі Богданова влада була б узаконена. Як заявляв сам Б. Хмельницький, «я буду триматися того пана, який мене ласкаво з Божої ласки держить в своїй опіці». Богдан шукав і знаходив цю опіку у Трансільванії, Росії, Туреччині, Швеції та інших країнах. За період свого правління (у доволі непростих для України умовах) Хмель проявив себе відмінним дипломатом. Як і в чому саме, йтиметься далі.

Військо Запорозьке офіційно перебувало в підданстві королів Речі Посполитої, а Богдана й далі вважали бунтівником, який надумав приміряти на себе титул козацького гетьмана. Він розумів, що веде за собою силу, здатну цілу Польщу поставити на коліна, проте не поспішав цього робити.

У одному з перших листів до короля Влади­слава IV в червні 1648 р., після гучних перемог над коронною армією на Жовтих Водах й під Корсунем, гетьман Б. Хмельницький пише, що є «найнижчим підніжком і вірнопідданим» польського монарха, висловлює «вірність підданства нашого з вірною рицарською службою». Разом з тим нагадує Владиславу IV про козацькі «права, привілеї, військові вольності» та про їхнє порушення від «старост і державців», які протягом тривалого часу «кривдять і ображають» козацький загал. Це, пояснює Богдан, стало причиною його збройного виступу, але не проти короля, а проти його непокірної шляхти.

У листі до Владислава IV та в інструкції послам Хмельницький вимагав повторного підтвердження королем статусу козацтва в соціально-політичній структурі Польсько-Литовської держави. У посланні до воєводи Киселя від 3 червня гетьман вперше пише, що розглядає можливість звернення Війська Запорозького «за порадою до іншого пана». Це був наразі дипломатичний натяк польському воєводі про зміну «пана» в разі невиконання королем вимог козацтва.