Лідія Гулько - Залізна шапка Арпоксая

воєначальника, — тер злостиво руки другий.

— То що, Скіле? Підемо з Каркіди? Тоді командуй! Часу обмаль.

Останні вигуки належали головному десятникові. Перекрикуючи всіх, він звівся навшпиньки.

Ватажок царської сотні розімкнув вуста, щоб відповісти головному десятникові. Проте не зронив ні слова «так», ні слова «ні». А все через спритного Мадія. Той різко війнув широкою пеленою і став перед ватажком (спиною до ватаги).

Вкрай здивований Мишко віри не йняв. Невже цей чоловік із випнутими грудьми — Мадій? Невже вайлуватий лінивий шаман обдарований хистом перевтілення? Ти ба. Опасисте обличчя шамана враз стало тверде, камінне. А очі, що горіли жаринами, казали: наш господар ще ого-го! Тримайтеся, недруги, від такого подалі.

Ось шаман широко розставив ноги і повільно звів над головою руки. З них зсунулися широкі рукави. Волосяний покрив рук грав проти сонця, що заходило, яскраво-червоними барвами. Кожна волосинка тремтіла і тонко дзижчала. Шаман дуже повільно опускав руки. Затримав їх на рівні очей.

До слуху Мишка дійшло монотонне бурмотання шамана, хоча окремих слів він не розібрав. Мадій повільно зняв з очей руки і на хвильку завмер. Далі круто, просто блискавично, обвів руками навколо себе коло.

Вражені вояки, як стояли стіною, так стіною і відійшли. Жрець відразу зайняв їхнє місце. Знову поволі звів над головою руки. Раптом рвучко подався вперед — і дмухнув на колишніх козо пасів (ті стояли з роззявленими ротами і зіпали). На очах у розгублених людей козопаси хитнулися. Їхні стопи відійшли від землі. Обидва потяглися вгору.

Мишко не вірив власним очам, а тому протер їх долонею, за тим обома кліпав. Проте картина не змінилася на звичну, реальну. Козопаси таки летіли. При цьому піднімалися все вище і вище. Так летять надуті газом ляльки чи гумові шари. Хлопчик перевів погляд на вояків. Їхні розтулені роти, занімілі пози і вирячені очі без слів підтверджували: все відбувається насправді.

Коли заціпеніння минуло, вояки зі зойками розбіглися, хто куди. Елісса схопила Мишка за руку. Вона дрібненько тремтіла і час від часу скрикувала. І лише Скіл на сірому Беркові височів на майдані, мов дуб на галявині під час бурі. Більше того — ватажок насмішкувато зирив на двійко вояків, що витали в повітрі та смикали ногами, — безпомічні й перелякані. Незворушність сотника додала Мишкові сил. Він переборов страх. Наразі тримав у полі зору Мадія. Прагнув закарбувати в пам’яті його рухи та їхню послідовність. (Він мав бажання їх згодом відтворити в пам’яті й повторити.)

Незворушність Скіла також позитивно вплинула на притлумлених страхом вояків. Вони хоч і тремтіли у кущах, під деревами та біля прив’язаних коней, але далі не тікали. З неприхованим інтересом стежили за дійством шамана.

Мадій із задертою до пупа мантією гасав майданом. При цьому ногами виробляв чудернацькі фігури. Мишко мимохіть завважив, що шаман гасає чітко під пересмішниками. Водночас викрикує якісь фрази і бризкає слиною.

Перший козопас, більш рухливий і злий, нетерпляче дригав ногами і згори гукав:

— Мо'й, не жартуй. Спускай нас. Чуєш?

— Мадію, відпусти нас, — просив другий.

У шамана немовбито вселилася богиня Табіті, його могутня покровителька. Тверде Мадієве обличчя, обрамлене червоними космами, загострилося, а з очей вистрелювали розжарені нитки вогню. Ось шаман зупинився, підвів голову і козлячим тенором до когось гуконув. (Мишко слів не розібрав). Потім зробив широкий жест лівою рукою. Раптом серед тихого надвечірку налетів вітер, що завивав диким звіром. А коли проносився над вояками, що тулилися до прив’язаних коней, то зірвав із них гостроверхі башлики.

Нажахані скіфи разом впали долі. Елісса осунулась на бруківку і потягла за собою Мишка. Хлопчик з трудом відстав від причепи. Навколішках доповз до Берка. Встав і притулився до передніх його ніг. Усе, що творилося, хлопчак жадібно вбирав очима. Згодом розкаже однокласникам. Вони такого і в кінотеатрі не бачили!

Невгамовний шаман все ще гасав майданом. Йому вторив вітер, що завивав голосами диких звірів. Вітер торсав на вояках одяг, кошлатив їхнє волосся та бороди. Ось Мадій звів до неба руки. Повітряний служка тут же підступив до козопасів, що безпорадно борсалися в повітрі. Вітер розхитав ними, а потім, ніби бавлячись, швиргав у протилежні боки.

«Шаман багне вжарити своїм кривдникам ще більше повітряних розваг» — передбачливо подумав Мишко.

Мадій розчепірив пальці та спритно виробляв ними незрозумілі людям жести. Вітер їх відразу зчитав, бо скажено завив і звіром накинувся на першого скіфа. Закрутив його туго, як перевесло, а потім відпустив. Безсиле тіло розкручувалося, шалено мотляючи головою. Мадій холоднокровно розвів і звів докупи пухкі долоні. Слухняний служка розвів пастухів, а потім зі страшним гулом звів докупи. Козопаси тріснулися лобами — і впали під задні ноги незворушному Беркові. Кінь хвисьнув ногою одного козопаса, потім другого. Пастухи високо злетіли. Перелетіли би через майдан, якби не зачепилися за крону найвищої акації. Там і стихли.

Коні, прив’язані до акацій, лунко іржали.

Мук розказує про підземний лабіринт і монстра, що в ньому мешкає

Мишко підбіг до Елісси і допоміг їй підвестися. Дівчинка розправила складки на сукенці. Вона суворо звела брівки і довго вичитувала Мишка. Чому він її покинув? Чому залишив наодинці з бридкими скіфами? Хлопчик сумирно слухав. Його зігнута постать і схилена голова ніби промовляли: «Дійсно, Еліссо, я дуже завинив перед тобою. Подібне ніколи не повториться». Насправді, Мишко слухав не Еліссу, а Скіла. Сотник вичитував вояків:

— Критикувати Мадія — однаково, що виявляти неповагу до вельмишановної Табіті. Сподіваюсь, всі переконалися: богиня не тільки покровителька нашого шамана, вона обдарувала його своєю божественною силою. Мадій має благословення від верховного шамана. Подобається це комусь чи ні, а повинен підкоритися волі старших.

Мадій стояв біля Скіла з безневинним обличчям малюка. Але від Мишка не приховалося, що шаман краєчком ока стежив за колишніми товаришами. Ті жалісливо схлипували. Лоби обох «прикрашали» сині гулі.

Скіл набрав повні легені повітря, від чого зробився схожий на сердитого дядька. Хлопчик подумав, що ватажок і далі картатиме підлеглих і хвалитиме Мадія, і тому позіхнув. Але наштрикнувся на колючий погляд Елісси й стулив рота.