Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і таємна кімната

ти об'ївся слимаками, Мелфою! — сердито обізвався Рон. Креб перестав сміятися й почав загрозливо потирати свої тверді, мов залізо, кулаки.

— Фільтруй базар, Візлі! — вишкірився Мелфой. — Тобі не варто встрявати в халепу, бо тоді твоя матуся буде змушена забрати тебе зі школи. — Він заволав писклявим і пронизливим голосом: "Якщо ти ще коли-небудь утнеш щось таке!.."

Купка слизеринців-п'ятикласників, які були неподалік, голосно розреготалися.

— Візлі теж хотів би мати фото з твоїм автографом, Поттере! — глузливо вишкірився Мелфой. — Воно буде дорожчим за весь їхній будинок!

Рон вихопив свою заліплену чароскочем паличку, але Герміона з ляскотом закрила свої "Вакації з вампірами" й прошепотіла:

— Обережно!

— Що тут діється, що діється? — Ґільдерой Локарт стрімко наближався до них у бірюзовій мантії, що розвівалася під вітром. — Хто тут роздає фото з автографами?

Гаррі хотів було пояснити, але не встиг, бо Локарт обняв його за плечі й весело вигукнув:

— Тут і питати не треба! Ми знову зустрілися, Гаррі!

Не в змозі випручитися від Локарта і палаючи з сорому, Гаррі бачив, як усміхнений Мелфой розчинився в юрбі.

— Знімайте, містер Кріві! — заохотив Коліна Локарт, сяючи усмішкою. — Подвійний портрет — що може бути краще? І ми обидва підпишемо його!

Колін намацав фотоапарат, зробив знімок, і одразу ж пролунав дзвоник, сповіщаючи про кінець обідньої перерви.

— Ану на уроки! Мерщій! — звернувся Локарт до юрби учнів, прямуючи разом із Гаррі до замку. Гаррі шкодував, що не знає доброго заклинання, аби щезнути, бо й досі не міг відкараскатися від Локарта.

— Вислухай мою пораду, Гаррі, — по-батьківському мовив Локарт, коли вони зайшли до будівлі бічними дверима. — Я виручив тебе в цій ситуації — Кріві сфотографував і мене, тож твої шкільні приятелі не подумають, що ти надто задираєш носа.

Не зважаючи на Гарріні протести, Локарт поволік його вздовж коридору, переповненого зацікавленими учнями, а тоді сходами нагору.

— Хочу тобі сказати, що не надто розумно роздавати фото з автографами вже на самому початку кар'єри, бо, якщо чесно, Гаррі, це видається зарозумілістю. Колись, може, настане час, що й ти, подібно до мене, завжди носитимеш із собою цілу пачку таких знімків, але, — пирхнув він, — не думаю, що ти вже доріс до цього.

Вони підійшли до Локартового класу, і Локарт, нарешті, відпустив Гаррі.

Гаррі поправив мантію і пішов до парти аж у кінці кімнати. Він поклав перед собою усі сім Локартових підручників, щоб тільки не бачити самого автора.

Голосно перемовляючись, зайшли інші учні, і Рон з Герміоною вмостилися поруч із Гаррі.

— Ти був червоний, наче рак, — сказав Рон. — Дивися, щоб Кріві часом не зустрів Джіні, бо удвох вони заснують фан-клуб Гаррі Поттера.

— Заткнися! — огризнувся Гаррі. Не вистачає, щоб Локарт почув ще й фразу "фан-клуб Гаррі Поттера".

Коли всі повсідалися, Локарт гучно прокашлявся, і в класі запала тиша. Він нахилився, взяв у Невіла Лонґботома примірник "Трапези з тролями" й підніс його вгору, демонструючи власний портрет, який підморгував з обкладинки.

— Це я, — показав він на портрет, підморгуючи теж, — Ґільдерой Локарт, кавалер ордена Мерліна третього ступеня, почесний член Ліги захисту від темних сил і п'ятиразовий володар призу "Відьомського тижневика" за найчарівнішу усмішку! Але мова не про це. Я ж не завдяки усмішці зумів позбутися Баби-Яги з Бендона!

Він зробив паузу, чекаючи, що всі засміються; кілька учнів непевно усміхнулися.

— Бачу, ви всі придбали повний комплект моїх книжок — дуже добре. Я так подумав, що для початку проведемо сьогодні невеличкий іспит. Нічого страшного — просто перевіримо, наскільки уважно ви читали їх, чи все зрозуміли.

Роздавши запитання, він повернувся до учнів:

— Маєте тридцять хвилин. Можна починати — вперед!

Гаррі глянув на список:

1. Який улюблений колір Ґільдероя Локарта?

2. Яка заповітна мрія Ґільдероя Локарта?

З. Яким, на вашу думку, є найбільше досягнення Ґільдероя Локарта?

І так далі, в тому ж дусі, понад три сторінки тексту, що закінчувалися таким запитанням:

54. Коли день народження Ґільдероя Локарта і яким був би ідеальний дарунок для нього?

Через півгодини Локарт зібрав усі відповіді і переглянув їх на очах усього класу.

— Отакої! Майже ніхто з вас не пам'ятає, що мій улюблений колір — бузковий. Я про це згадую в "Сніданку зі сніговою людиною". Декому також не завадить уважніше перечитати "Перерви з перевертнями", там у дванадцятому розділі чітко сказано, що ідеальним дарунком для мене була б гармонія між чарівниками й усіма простими людьми. Проте я не відмовився б і від пляшки старого віскі "Оґден"!

Локарт знову пустотливо підморгнув учням. Рон дивився на нього з таким виразом, ніби не вірив своїм очам; Шеймус Фініґан і Дін Томас, які сиділи спереду, аж тряслися від ледве стримуваного сміху. А от Герміона захоплено слухала Локарта і мало не підскочила, коли він назвав її ім'я.

— Але міс Герміона Ґрейнджер знала, що моєю заповітною мрією є звільнення світу від зла і завоювання ринку зіллям для догляду волосся моєї власної марки. Молодчина!.. До речі, — він переглянув її аркуші з відповідями, — прекрасна робота!.. Де міс Герміона Ґрейнджер?

Герміона піднесла тремтячу руку.

— Чудово! — засяяв Локарт, — просто чудово! Десять очок Ґрифіндору! Ну, а тепер — до роботи!

Він нагнувся під столом, а тоді поставив на нього велику, накриту рядниною клітку.

— Отож — увага! Мій обов'язок — озброїти вас проти найжахливіших створінь чаклунського світу! У цій кімнаті ви можете зіткнутися зі своїми найгіршими страхами. Але знайте: поки я тут — вам ніщо не загрожує. Я вас тільки попрошу зберігати спокій.

Гаррі визирнув з-за книжкової барикади, щоб краще побачити клітку. Локарт узявся рукою за ряднину. Дін і Шеймус перестали сміятися. Невіл зіщулився на своєму сидінні в передньому ряду.

— І ще прошу вас не кричати, — тихо сказав Локарт. — Бо це може спровокувати їх.

Учні затамували подих, а Локарт стягнув ряднину.

— Ось, — вимовив він драматичним голосом. — Щойно піймані корнуольські ельфи.

Шеймус Фініґан не зміг стриматися. Він так явно реготнув, що навіть Локартові той звук не міг видатися нажаханим вигуком.

— Що? — усміхнувся він Шеймусові.

— Ну, але ж вони… не такі вже й небезпечні, правда? — давився сміхом Шеймус.

— Не будь таким певним! — роздратовано погрозив йому пальцем Локарт. — Іноді то такі чортенята, що о-го-го!

Ельфи були яскраво-сині й завбільшки десять — дванадцять сантиметрів, із гострими личками й такими пронизливими голосами, що аж у