Григорій Георгійович Білих - Республіка Шкід

class="p1">— Не так… Чорт! Нижче. Та не шкрябай, а потихеньку, — командував Слайонов і звивався, мов сибірський кіт, тихо хихикаючи від задоволення.

Щодня ввечері він за хліб наймав казкарів, які повинні були говорити доти, поки Слайонов не засинав.

Прибуток Слайонова з кожним днем зростав. Він одержував щодня мало не весь пайок школи — півтора-два пуди хліба — і годував старших. За це старші влаштовували йому овації, називали його «Золотим тельцем» і «Хлібним королем».

Слайонов був першим багатієм не тільки в Шкіді, а, певно, і в усьому Петрограді.

Так тривав розгул Слайонова, а тим часом наростало невдоволення.

Дедалі частіше й частіше на кухні у Янкеля збиралася трійка змовників.

Там, причинивши двері, за чаєм з хлібом і сахарином вони обговорювали вчинки Слайонова.

— Ой і сволота ж цей Слайонов, — обурювався Мамочка, поблискуючи одним оком. — Я б його зараз відлупцював, хоч він і дужчий за мене!

— І варт-то. І варт-то, — заїкався Гога, але Янкель розсудливо вмовляв:

— Почекайте, хлопці, настане час, ми з ним поговоримо.

Трійка ця показала Слайонову свої кігті. Одного разу, коли він спробував заговорити з Мамочкою і милостиво запропонував йому сахарину, той обурився.

Прямолінійний і страшенно запальний Мамочка спершу покрив Слайонова добірною лайкою, потім почав йому вичитувати:

— Та я тебе, сволота нещасна, зараз кочергою приб'ю, лихвар поганий! Обікрав усю школу. Ти, пліснява, краще зі мною і не балакай, а то, дивись, морду роз'юшу!

Напад був несподіваний. Мамочка шукав тільки приводу, а Слайонов зовсім не думав, що противники можуть бути такі стійкі і сердиті.

Скандал відбувся в людному місці. Навкруги стояли й слухали раби і схвально, хоч і боязливо, хихикали.

Слайонов так сторопів, що навіть не знайшов як відповісти і, осоромлений, помчав у четверте відділення.

Там він сів у кутку й зробив плачливу міну.

— Ти чого скуксився? — спитав його Громоносцев.

Слайонов про все розповів.

— Розумієш, Мамочка грозиться побити, — казав він і мацав очима постаті своїх охоронців, але ті ніяково мовчали.

Тоді Слайонов уперше відчув, що зробив великий промах.

Він вважав себе достатньо сильним, щоб примусити Громоносцева і всю компанію прибічників вплинути на їхнього однокласника Мамочку, але помилився. Мамочку, напевне, ніхто не наважувався чіпати, і це було великим ударом для Слайонова.

Він одразу відчув, на що може перетворитися маленьке ядро опозиції, і тому вирішив роздушити її ще в зародку.

Але почав він уже не з Мамочки.

♦

Янкель щойно ввійшов до класу. В руках у нього був солідний окраєць хліба, що, як звичайно, лишився від розважування.

Він збирався поїсти, але, побачивши Слайонова, насупився.

— Ти ще довго тут шлятимешся? — похмуро спитав він лихваря серед гробової тиші, що настала, та раптом, помітивши в руках Слайонова карти, замовк.

У голові народилась ідея: а що як спробувати обіграти? Розрахунок Слайонова був точний: наступної ж миті Янкель запропонував зіграти в очко. Гра почалася.

За годину, після впертої боротьби, Янкель програв увесь свій запас і почав грати на майбутнє.

Гра була запекла. Весь клас відчував, що це не просто гра, що це боротьба двох стихій. Але Янкелю в цей день особливо не щастило. За наступні дві години він програв тридцять п'ять фунтів хліба, двомісячний пайок. Слайонов запропонував, припинити гру, але Янкель вимагав продовжувати.

Насилу вдалося його заспокоїти і відвести в спальню.

Маленький, лискучий, тихий павучок переміг ще раз.

Вранці Янкель устав з хворою головою. Згадав про вчорашній програш і впав у відчай.

На кухні він зазирнув у зошит і вирішив ризикнути і призначити черговим по кухні Мамочку. Так і зробив.

Пішли з ним у комору, одержали день хліб і почали розважувати.

Янкель присунув вагу, поставив на шальку гирю на чверть фунта, збираючись важити, і раптом здивувався, дивлячись на маніпуляції Мамочки.

Той вовтузився, щось підсовуючи під хлібну шальку.

— Ти що там робиш?

— Не бачиш, чи що? Ваги додаю, — розсердився Мамочка.

— Що ж, виходить, хлопців обважуватимем? Адже скавулітимуть.

— Не хлопців, а Слайонова… Все одно йому весь хліб піде.

Янкель подумав і не став заперечувати. До вечора у них зібралося п'ять фунтів, які й переправились негайно в парту Слайонова.

Янкель повеселішав. Коли так щодня віддавати, то можна скоро відквитати весь борг.

На другий день він з власної ініціативи підклав під вагу чималий цвях і на вечір мав шість фунтів хліба.

Янкель був задоволений.

Тихо посвистуючи, він сидів біля столу й перевіряв за позначками в зошиті видану кількість хліба. Позначки ставили в списку проти прізвищ присутніх учнів.

Як на зло, сьогодні було відсутніх близько десяти чоловік прихожих, і Янкель уже вирахував, що в цілому від них він мас близько фунта збитку: обважувати можна було тільки присутніх.

Раптом Янкель схопився, ніби розв'язав якусь складну задачу.

— Ідея! Хто ж може мене запідозрити, якщо я поставлю чотири зайві позначки.

Відкриття було до смішного просте, а наслідки виявилися досить відчутні.

Чотири позначки за ранковий і за вечірній чай дали два зайвих фунти, а чотири за обід прибавили ще маленький доважок — півфунта.

Янкель лишився задоволений своїм відкриттям і застосував його й на другий день.

Далі пішло легко, й незабаром опозиція знову задрала голову.

Від солідного янкелівського боргу Слайонову лишилося тільки п'ять фунтів, які він мав погасити наступного дня.

Але в цей день з Янкелем трапилося лихо.

Після обіду він у дуже гарному настрої пішов на прогулянку, а коли прийшов назад у школу, на кухні його зустрів новий староста.

За дві години прогулянки сталося те, про що Янкель навіть і думати не міг.

Вікмиксор скликав збори і, сказавши, що Черних уже півтора місяця старостою на кухні, запропонував його переобрати, відзначивши водночас, що працював Черних справно й бездоганно.

Старостою під натиском Слайонова обрали Савку — його вічного боржника.

Удар був влучний, і Вікмиксор мимоволі став помічником Слайонова у боротьбі з його противниками.

На зміну дням безтурботного існування прийшли дні тяжких нестатків. Янкелеві, який ніколи не голодував, було дуже важко сидіти без пайка, але борг треба було віддавати.

Слайонов тим часом заспокоївся.

Він вважав, що ніщо не загрожує його могутності.

Так само бенкетував він із старшими, не помічаючи, що Шкіда, зголодніла, вимучена, дедалі більше ремствувала за його спиною.

А лихвар усе нахабнів. Він уже сам управляв кухнею, контролюючи Савку. Слайонов примушував Савку підробляти позначки, незважаючи на небезпеку засипатися.

Хліб щодня десятифунтовим буханцем продавали за стінами Шкіди в крамницю чухонки. Слайонов почав ходити по вечорах у кінематограф. Грошей