Степан Далавурак - Чарівне горнятко

Прибіг чортику до пекла і розповів Люциперові про те, що сталося у замку. Той почухався. Треба ж рятувати добру сотню чортів, бо от-от запіють треті півні. Люципер віддав цареграф. За одну мить папір уже був у Іванових руках. Той прочитав написане, отворив вікно й повитрясав із торби всіх чортів. Впали на каміння й потовклися.

Деревище з старим цісарем ніби провалилося крізь землю.

Іван пішов до цісаря.

— Я вигнав чортів із замка! — сказав, поклонившись. — Тепер давай свою доньку за мене.

— Дуже добре, що вигнав чортів, але доньки за тебе не віддам, бо ти дрантивий жовнір, а вона — царівна.

— Е-е, не файно, цісарю! Не роби з лиця халяву! — образився Іван.

— Ти як зі мною говориш! — почервонів цісар. — Ану, вартарі, замкніть його в темницю.

— Така твоя дяка, вельможний цісарю? Ану, фіть до торби!

Цісар шмигнув, як щур, у торбу. Іван висповідав його на всі боки, закинув торбу на плечі й подався в дорогу. Йде полем, лісом, на сопілці грає, аж дерева розлягаються. А цісар сопе і стогне, як ведмідь в барлозі.

Коли сонце вже було на дві кочерги від заходу, почав просити Йвана:

— Пусти мене, добрий чоловіче. Я віддаю за тебе царівну.

— А мені не треба твоєї царівни! Кажуть, що вона кривобока і суха, як терлиця. В Коломиї знайду файну дівчину. Понесу тебе до Пацикова і продам на ярмарку, аби-сь більше не обдурював людей.

— Іване, все життя буду тільки по правді робити. Бігме, не брешу… — забожився цісар.

Жовнір ще дав йому кілька штовханців і випустив з торби. Цісар так тікав, аж болото за ним розліталося. А Йван грав на сопілці і йшов до Коломиї. Там висватав собі дівчину, як чічку, і зробив таке весілля, що ще світ не видів!

Були на тім весіллі й мій дідо з бабою. Так вигойкували й танцювали, що три пари постолів порвали.

БРАТЧИК-ГРИБОК І СЕСТРИЧКИ-ЯГІДКИ[35]

Колись давно-давно стояла під дібровою хатина, а в ній жив лісник з лісничихою. Були у них три донечки, як три бриндушечки, і чорноокий хлопчик. Любов і злагода панували в родині. Лісник був веселий, а лісничиха аж цвіла серед своїх дітей.

У лісі лихо не лазить по деревах, а крадеться всіма стежками до людей. Прийшло і до хатини: тяжко заслаб лісник. Під хатою почала дубати смерть, а на неї нема зілля.

Лісник покликав дітей і сказав:

— Уже мені траву не топтати. Іду від вас. Але знайте, злагода й здоров'я — найбільше багатство. Любіть і не кривдіть одне одного…

Умер неборака. Поховали лісника, а разом з ним — усі гаразди родини. Лісничиха плакала гіркими сльозами і питала, що має робити з дрібними дітьми.

Дівчатка потішали:

— Не гризіться, мамо, ми не пропадемо. Будемо ходити в ліс, збирати ягоди й гриби.

Минули дні у смутку й сльозах. Від того лісничиха теж тяжко заслабла. Покликала до себе дітей і промовила:

— Як мене не стане, то не йдіть далеко в ліс, бо там живе Баба-Злюка, люта, як змія. Вона забирає дівчаток у неволю.

— Добре, мамо, не підемо…

Померла й лісничиха. Сироти довго плакали. Потім хлопчик зробив собі лук і ходив на полювання, а дівчатка збирали ягоди. Люди їх назвали: сестрички-ягідки і братчик-грибок.

Минали весни за веснами, зими за зимами. Діти виросли. Сестрички-ягідки стали такі файні, що ні словом не розказати, ні пером не описати, ні пензлем не змалювати. А братчик-грибок став таким легінем, що коли йшов по лісу, то пташки співали.

Баба-Злюка пантрувала сестричок-ягідок удень і вночі, очей з них не спускала. Сушила собі голову, як їх загулити в свою пастку. І мала загулити, але Батько Лісовий Шум дуже любив дівчаток і попередив їх:

— Не йдіть у темні хащі. Пам'ятайте, що вам наказувала мати перед смертю!

І вони не йшли. Але одного разу ніяк не змогли назбирати ягід на краю діброви. Хотіли вже вертатися додому. Та Баба-Злюка хитра: розсипала перед ними чари, і з них зачервонілися красні ягоди. Сестрички так зраділи, що аж порум'яніли. Збирали й приповідали:

— Буде нам на три дні.

— Братчик-грибок втішиться!

— Понесемо трохи і продати. За них купимо собі білі хусточки!

Вони і незчулися, як зайшли вглиб лісу. Батько Лісовий Шум насторожував сестричок:

— Верніться, дівчатка, бо тут на вас чекає страшна небезпека.

Але дівчатка були такі захоплені, що й не чули голосу свого захисника.

Раптом з-під корча вискочила Баба-Злюка, схопила найстаршу сестричку-ягідку і втекла з нею в гущавину.

— Ой горе! Де ти є, сестричко наша люба! — кричали середуща і найменша.

Але їм ніхто не відповідав.

Братчик-грибок, що полював поблизу, почув їх крик і прибіг на допомогу. Кликав сестричку-ягідку, бігав корчами, шукав Бабу-Злюку. Та все даремно. На галявину тільки вибігла молоденька сарна, сумно подивилася на них і зникла у хащі. Заплакали сестрички-ягідки і братчик-грибок, вернулися засмучені додому.

Минули дні, місяці. Горе призабулося. Дівчата знов ходили у ліс по гриби. Баба-Злюка пантрувала їх, не спускала з них пильного ока. Одного разу дівчатка півднини шукали печериць на краю діброви і не могли нічого знайти: Баба-Злюка накрила гриби густою травою. Коли вже хотіли вертатися додому, земля перед ними встелилася грибами.

Батько Лісовий Шум почав застерігати:

— Дівчата, варуйтеся отих печериць, до добра вони не приведуть.

Але сестричкам було жаль лишити таке грибне місце. Одну печерицю береш собі у кошик, а дві вже чекають. Сестрички-ягідки й незчулися, як опинилися у хащі. Кошики вже повні, а вони збирають ще і ще.

— Назбираємо, що буде й на зиму, — сказала середуща.

— Якби була з нами старша сестричка-ягідка, то й вона б раділа…

Як тільки найменша сказала ці слова, вискочила з корчів Баба-Злюка, схопила середущу сестричку-ягідку і втекла з нею у гущавину.

З темряви почулося:

— Сестричко-ягідко і братчику-грибочку, врятуйте мене!

Найменша так голосить, що пташки замовкають, листя не шелесне. Братчик-грибок, що полював поблизу, почув її плач і прибіг на допомогу. Та було вже пізно: Баба-Злюка ніби крізь землю провалилася. Нікого вже поблизу не було, лише вийшли на галявину дві молодих сарни й подивилися смутними очима на сестричку-ягідку і братчика-грибка. Потім зникли у лісовій гущі.

Сестричка і братчик, заплакані, вернулися додому.

Минув цілий рік. Одного дня братчик-грибок пішов на полювання далеко у ліс. Баба-Злюка переплутала всі лісові стежки, аби парубок не міг вибратися з нетрів. Сестричка-ягідка тим часом зварила обід, стала чекати