Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Увірвавшись у квартиру, Рубі кинулась до шафи, на ходу стягуючи з себе майку і черевики на підборах. З шафи вона витягла останню футболку, яку не запхнула до валізи – просту чорну з неглибоким вирізом. Майку дівчина кинула у ванній, щоб мати змогу знову в неї перевдягнутись. Черевики помандрували вглиб найближчої валізи, замість них Рубі взула схожі, але на пласкій підошві і трохи важчі. На стегна ліг широкий пояс із шкіри, на якому висіли два простих довгих ножі з великими адулярами в руків’ях. За певними повір’ями, місячний камінь захищає від шкідливих впливів людей і неприємних сутностей, а ще – очищує простір для свого господаря.

Рубі пишалася своїми ножами. Стражі отримували перші адуляри, точніше, зброю з ними, тричі: в день свого визначення, в день повноліття і в той моторошний момент, коли в очі Стража з Дзеркала дивилися його демони. За халяву черевика вліз іще один ніж – менший і витонченіший, саме його Рубі отримала на день визначення. На руки – рукавички, схожі на мотоциклетні, але значно товстіші, з крихітними шипами.

Рубі глибоко вдихнула і стягнула волосся у високий хвіст.

Час.

Замкнувши двері, вона швидко спускалася сходами донизу.

Севен уже чекав на неї.

-Не сподівався, що ти так швидко зберешся, – промовив він, розглядаючи її.

-Ну, це ж не побачення, тоді б я точно спізнилась, – і Рубі відразу ж прикусила язика, зрозумівши, яку дурницю ляпнула.

Севен засміявся, а тоді раптом ступив до неї крок, опиняючись зовсім близько. Рубі стало важко дихати. Хлопець делікатно торкнувся її шиї, розстібаючи її підвіски.

-Радив би знімати це перед бійкою, – він відійшов від неї, опускаючи її прикраси у кишеню джинсів. Тоді раптом узяв її руку. – Ходімо, усі вже чекають.

На них і справді вже чекали. Коли Севен підвів її до покинутої цегляної будівлі, решта Відступників були уже там. Міа нервово постукувала черевиком по стіні, на яку спиралася. Пілот сидів біля Ярвуда, міряючись із ним клинками. Кел стояв у тіні і саме він першим помітив їх, зневажливо змірявши її поглядом. Рубі не залишилась у боргу, відповівши таким самим поглядом, а Севен раптом відпустив її руку і підійшов до решти.

-Сьогодні йдемо на північ від Кварталу, – уривчасто мовив він, натягаючи рукавички. – Все, як і завжди: провулки, будівлі… Нічого не минати.

-Навіщо ти це нам розповідаєш? – Пілот запитально глянув на нього.

-У нас поповнення, – Севен із усмішкою кивнув на Рубі, яка щосили намагалася напустити на себе байдужий вигляд.

Міа кивнула їй, Пілот з Ярвудом зміряли здивованими поглядами.

-Севен, а ти упевнений, що вона не заважатиме нам?

Він обернувся до Кела, який стояв з іронічною посмішкою на обличчі.

-Що ти маєш на увазі?

-Вона новачок, Севен! – Кел уперто стояв навпроти нього.

-Вона розбила тобі ніс, хоч ти намагався її задушити, – гмикнув Пілот, дослухаючись до їхньої розмови.

-Це була випадковість! – майже загарчав Кел.

-Те, що вона це зробила, чи те, що ти це допустив? – загиготів Ярвуд.

-Пішов ти!.. – Кел різко розвернувся і покрокував уперед вулицею.

Відступники переглянулися і поспішили слідом.

Насправді все було далеко не так, як Рубі уявляла. Це зовсім не було схоже на спец-операцію, на героїчний вчинок чи… Це була просто прогулянка.

Вони йшли, гупаючи важкими черевиками по тротуару, зброя дзвеніла, Севен про щось жартував, Відступники заливалися сміхом. Дехто навіть пробував горлати пісні, після чого регіт вибухав з новою силою. Це було схоже на терапію. Група молодих людей, напівзадушених правилами, йшла вперед, набираючи сили, черпаючи їх із ночі, повітря, жартів, оздоровлюючись, стаючи майже щасливими…

До першого провулку. Пролунав дзвін битого скла, Севен завмер.

-Севен, – напружений шепіт Мії проникав у вуха не лише адресата, але й усіх решти. – Ходімо! Це просто якісь безхатченки…

-Я ж сказав, – терпляче відповів той. – Не минати нічого.

Група змінилася на очах – повільно, але впевнено просувалися вони вглиб провулка, туди, де вже чулися звуки бійки.

На перший погляд, нічого героїчного не передбачалося. Міа мала рацію – двоє безхатьків точно щось не поділили, бо один лежав, скорчившись, під стіною, а інший саме заносив над ним ногу.

-Гей! – окрик Севена змусив нападника рвучко розвернутись, і Рубі відсахнулася – він був сліпий, око повністю заволокла якась білувата мряка.

-М-м, – поруч Міа схопилася за голову. – Чуття не підвело, не варто було сюди йти.

-В-ви… – звуки, що виривалися з горла сліпого, аж ніяк не можна було назвати голосом. – С-самі прийш-шли-и…

Відступники обмінялися швидкими поглядами. Пілот та Севен діяли злагоджено, наче один організм. Вони вихопили два однакові ножі і кинулися вперед. Міа ж, отямившись, кинулася до постраждалого.

Рубі вкотре здалося, що вона тут зайва. Поки хлопці знищували демона в одержимому, приборкавши спершу і самого одержимого, Кел страхував їх, а Ярвуд читав щось на кшталт заклинання, Ернандес стояла посеред провулка, і раптом її погляд упав на другого обідранця… І Рубі усе зрозуміла.