Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

 — Розмін? — скинувся маг.

 — Суртазе, невже ти досі не зрозумів, заради чого, а точніше — заради кого — це все було зроблено? — некромант здавався здивованим. — Втім, до цього ми ще повернемось. А поки що відповім на твоє не висловлене запитання прямо: так, я приклав руку до того, що сталося в школі, — Шаддаер не втримався від зловісної усмішки. — Але не без твоєї допомоги. Ти пий, пий, ця історія буде довгою.

Суртаз кліпнув повіками та слухняно зробив ще кілька ковтків. Тим часом Повелитель Шалластхадара і сам пригубив вино і завмер, відкинувшись на спинку крісла, ніби збираючись з думками.

 — Як я вже казав, Корвел був справжнім, — заплющивши очі, тихо промовив Шаддаер. — Він народився у невеликому селищі біля Сірого озера, що на північ від столиці Імперії. Навчався у столичній школі, був не надто обдарованим, але за місцевими мірками йому чудово давалася стихійна магія та ілюзії. Закінчивши навчання, проігнорував розподіл і вирушив у подорож. Переховувався, загалом, — усміхнувся некромант. — Цю історію я розповів Саревінн, коли прийшов до школи. Щоправда, для цього довелося трохи підправити власні спогади, ​до яких вона, звісно, зазирнула. Жодних осіб, імен, дат — нічого, за що можна було б зачепитися. Втім, я цілком успішно про те, наскільки нещасливими були роки мого навчання і як старанно я намагався про них забути. Тож я не брехав, просто… Не уточнював, наскільки давно все це було. Але на це все одно знадобилося все моє самовладання, — Шаддаер розплющив очі, холодно дивлячись крізь Суртаза. — Занадто сильно тоді хотілося вбити її прямо там.

Некромант замовк, спостерігаючи за реакцією мага. Той повільно кліпав очима, дивлячись на кубок у своїх руках. Шаддаер хмикнув і продовжив свою розповідь.

 — Причина моєї нелюбові до Саревінн цілком очевидна. Вона ненавиділа некромантів, і за свого часу упокоїла чимало наших. Тому перед нею я постав у ролі невдачливого мага з недорозкритим талантом, який шукає місце, де він міг би виявитися корисним…

Шаддаер зробив ковток вина і, тримаючи кубок в одній руці, сперся іншою на підлокітник крісла. 

 — Випробувальний термін Корвел пройшов у ранзі молодшого магістра. За три місяці був підвищений до повноправного, а півроку потому — і до старшого. Весь цей час я спостерігав за перволітками, розшукуючи серед них дитину, помічену спостерігачами. Ти не одразу привернув мою увагу, адже навскидь нічим не відрізнявся від однолітків. Хіба що був тихішим та відлюдкуватішим.

 — Були причини, — похмуро буркнув Суртаз, з останніх сил опираючись сонливості, що раптом охопила його.

 — Не пам'ятаю, щоб тебе цькували.

 — Після кількох сутичок, — мляво знизав плечима маг, — охочих робити це поменшало. Що не заважало їм поза очі називати мене виродком.

 — А ти не думав, чому тебе так називали? — некромант схилив голову набік.

 — Ні, мені було байдуже. До того ж, пізніше мене почали називати заучкою, і я сприймав це вже як комплімент.

 — Тому і вирішив їх не розчаровувати, — тепло посміхнувся Шаддаер. — Мене завжди тішила твоя жага до знань.

 — Це все, що мені залишалося, — повільно промовив Суртаз, ледве не випустивши з рук кубок із залишками вина. — Знання давали мені впевненість у своїх силах, а книжки замінили друзів.

 — І все ж... — некромант легким рухом пальців підняв кубок чарівника в повітря та відправив на стіл. — Один друг у тебе таки був. Здається, його звали Олрік.

 — Так, був, — тихо відповів маг.

 — Чому ти його вбив?

 — Мене… розлютила його роль в моєму порятунку після невдачі з големом. І він знав, куди я вирушаю... — у Суртаза вже не залишилося сил, щоб чинити опір сонливості, тому він відкинувся на спинку крісла і заплющив очі. — Але зараз… Мабуть, мені жаль. 

 — Жалієш — не роби, зробивши — не жалій, — промовив некромант. — Раджу запам'ятати. Так буде… легше. Того, що сталося, вже не змінити. Хоча, визнаю, ти мене тоді здивував. І подав чудову ідею.

Шаддаер підвівся, потер очі й із задоволенням потягнувся. А потім повільно підійшов до чарівника, що вже заснув прямо в кріслі, і звернувся до вампіра позаду себе:

 — Віднеси його назад до кімнати, я незабаром прийду. Подивимося, що покаже його пам'ять після зілля.

 — Як скажете, Повелителю, — коротко кивнув Реомар услід некроманту, що вже проходив крізь портал.