Сергій Бобрицький - Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький

– Ну, який чародій, не знаю, я тоді ще зовсім шмаркачкою була, а що алкаш першорядний – цього не відняти.

– А що ж з твоєю матір'ю сталося? – Запитав Грегор, внутрішньо чекаючи почути щось таке ж неприємне. І наче в воду гледів.

– Демони утягли з кінцями. Думаю, Коло на Восьме, не менше. – Замислено поскребла кігтями стегно травниця.

– Тут лишилися демони?.. – Підняв брову гість.

– Та ні, здається. Хіба що біля замку Хейзел, та в ньому самому. А біля села – точно немає, я б вчула. Мати просто… – Несподівано зам'ялася жінка.

– Говори, не бійся. – Заохочливо посміхнувся Грегор.

– Тебе вона шукала, Старший. Усі способи перепробувала. Духи ні в яку не хотіли твоє місцезнаходження видавати. Все на незнання жалілися. От і пішла мати на крайні заходи – вирішила у демонів спитати. Та тільки, мабуть, казна чого наліпила в ритуалі. І потягли мамку прямо на моїх очах. Все, що й встигла вона зробити – це обірвати ритуал так, щоб портал зруйнувався. Щоб гидота ця назад на землі Грейткіллс знов не ступила.

– Ось вже за що дякую, так дякую…

– Так, любила мати це село, ці гори, та й життя теж…

– Яка... активна, але невдачлива в тебе сім'я, однак, Лариндо-травнице. – Невесело гмикнув Архімаг. – Сподіваюся, з моїм приходом хоча б ти збережеш голову на плечах і не вплутаєшся в небезпечні авантюри. – Додав, похитавши головою, Грегор. – Хоча, над вашим інстинктом самозбереження, як подивлюся, ще працювати й працювати. Судячи з запаху, ти змішувала беладону з витяжкою з водоростей Чорних Боліт?

– Старший, вибач, але духи мовчали так довго, я мала...

– О, Земле! Який же я ідіот... – Розпачливо похитав головою Грегор. – Що ж, тепер я тут. І все виправлю. Головне, не убий себе раніше, будь ласка. Це наказ.

– Так, Старший! – Уздовж хребта Ларинди немов спис пропустили, настільки прямо вона сіла. – Вибач, що ми підвели тебе, але життя тут точно не цукор... – Наприкінці промови голос травниці трохи здригнувся.

– Так, не розводь вогкість, я тебе не дорікаю і не караю. – Став суворішим геомант. – Приводь себе до ладу і, мабуть, завтра до обіду чекатиму тебе в своєму маєтку. Точніше, в місці, що тут називалося панським маєтком.

– У Смарагдовій Садибі?.. – Очі травниці, здавалося, зараз випадуть з орбіт. – Але… ваша милість, там же жодних умов для тебе… все зруйновано… там повна ж…

– Покладися на мене, до твого приходу там все буде чудово. А тепер я піду, інших справ повно. – Промовив Архімаг і вже зібрався було відчинити двері на вулицю, як раптом ніби щось згадав.

– У селі скільки душ?

– Десь півтори сотні, мабуть.

– І що, всі…?

– Поголовно, Ваше благородіє.

– А саме…

– Мабуть, трохи менше дюжини, Ваше благородіє.

– Хохо, – повеселішав Грегор, – але ж якось ви все-таки примудрилися... Звичайно, я ще перевірю цю інформацію. Та, здається, зі старого задуму все-таки щось вийшло. Чекаю завтра до обіду, не запізнюйся.

***

– А я тобі кажу, неосвічений ти селюк, що це повна маячня! По-перше, всі відомі некроманти давно залишили землі Грейткіллс, а по-друге, навіщо б мертвим займатися... цим?! – Обуренню Леона Д'Альбон не було меж. Обличчя його почервоніло, по тілу знову забігали іскри, а волосся звичним чином рушило до небес.

– Та щоб мене духи Землі розірвали, Ваше сіятельство, клянуся! Я ж на власні очі бачив, як ці химери прокляті парувалися без сорому й совісті! Якраз до свята кінця врожаю, біля самої кромки Тихого Лісу! Нічого святого! – Невпопад закінчив Гуго.

– Та якою магією, в ім'я Небес, тебе занесло до Тихого Лісу?! У цьому селі жодного коня немає! А до лісу цього – щонайменше з три десятки миль! І ти нахабно брешеш, дивлячись в обличчя дворянину?!

– Та не брешу я! Бігати просто люблю!

– Панове, я маю пораду для кожного з вас. – Здавалося, не дуже голосно вимовив геомант, але обидва (Гуго і Леон) відразу замовкли, звернувшись у слух.

– Ваше сіятельство, вам безперечно варто прочитати трактат про керування гнівом, а також можу порекомендувати одну чудову глину…

– Вважаєте мене занадто запальним, майстер Грейткіллс? – Роздув ніздрі Леон. – І про яку глину мова, дозвольте запитати?

– О, це відмінний косметичний засіб, робить волосся більш здоровим, шовковистим і, що дуже важливо, відмінно взаємодіє з електрикою. Можливо, з цією глиною під час ваших спалахів невдоволення ви перестанете нагадувати вибух чагарника.

– Та як ви смієте?.. – почав Д'Альбон, але геомант уже змінив співрозмовника.

– А тебе, Гуго, я, можливо, попрошу показати місце, де ти бачив некротичних істот. Але також маю запитати – ти нічого не брав у травниці? Можливо, якесь зілля? Чи, може, вона тебе чимось частувала? Бо, розумієш, напої цієї особи можуть мати безліч цікавих побічних ефектів. Тож ти міг побачити ще й не таке.

– Ні, вашблагородіє, нічого не брав у неї. Не дуже й треба! Я ж здоровий, як бик, жодного разу в житті не хворів!