Генріх Манн - Молоді літа короля Генріха IV

тільки думати, а їздити на коні й рубати мечем не вміли.

— Але вони вміють, — запевнили Роклор і дю Барта.

А Роні оповідав далі:

— Морней оголосив по всіх королівствах та республіках, що це ми повалимо володаря світу. Він послав Фаму, щоб вона облітала всі країни й сурмила, що ми боремося за Справедливість і Свободу: так звуться наші святі. Що ми виступаємо від імені Чесноти, Розуму й Поміркованості — бо це наші ангели.

— А ви самі хіба в це не вірите, пане де Роні? — з викликом спитав Роклор.

Роні відповів:

— Та вірити я ладен і в це, і ще в багато чого. А ось мати я б хотів лише кілька тисяч ліврів із калитки товстуна Майєнна.

Дю Барта заговорив упевнено, без тіні сумніву, але якимсь дивним тоном, наче гість, що приніс новину звідкись іздалеку й незабаром має туди повернутись:

— Мені судилось полягти ще не на цьому полі. За це можна поручитись. Ми всі ще маємо крізь цей земний туман побачити клаптик синього неба. Ми переможемо вороже військо, в десять разів численніше за нас, і я вже чую, як зітхають усі народи, а посли республік вирушають у дорогу, щоб віддати шану нашому королю й укласти з ним союз.

«Ну, це вже маячня», — хотів був заперечити Роні. Така невеличка перемога, чотири тисячі солдатів, які насилу тримаються за цей останній краєчок суходолу й королівства — як на людську мірку, хіба вони можуть зробити щось вирішальне? «І хіба мій король — уже щось більше, ніж король без країни? І посли вже вирушають до нього? Де там! Але ж справді — Фама! — думав він далі, вже сам сперечаючись із собою. — І світ, що дивиться на нас із надією? І хіба це абиякий король?» Він зустрівся очима з графом де Роклором, і той кивнув йому головою безмовно й упевнено. Для всіх оцих людей, що самі себе назвали земляними хробаками й копали шанці, врившись босими ногами в землю, — для всіх їх істина стала видимою, хоч який густий туман оповивав її, їм першим, як великий виняток, дано було передбачити найближчу годину майбутнього.

Агріппі лишилось тільки проказати рядки, що тим часом склались у нього в голові: товариші були вже готові вислухати їх.

Явися, господи! Вже хмари розійшлись. Із світла панцер твій. Вся променіє вись — То шати воїнства твого сліпучо-білі, І співів неземних могутні линуть хвилі.

По тих словах поет замовк, бо справді туман над ними розійшовся, вгорі відкрився овальний клаптик блакитного неба, з нього линуло світло, і вони на власні очі побачили, — а що саме, потім ніхто з них не розповідав, Але то були святі та янголи, чиї імена щойно згадано в розмові. Всі вони стояли в тому осяйному овалі. Видом, убранням, обладунками вони нагадували найпрекрасніші божества античності. А з-між них виступив уперед сам Ісус Христос у подобі людини.

Псалом LXVII

Під Арком, стоячи в шанці, Анрі докоряє своєму маршалові Бірону, що вони чекають ворожого нападу вже цілий тиждень. Майєнн стоїть ген за лісом, і ніякою стріляниною його звідти не виманиш: битися в такому тумані він не хоче. Але меншому військові туман дав би перевагу. Тому Анрі хоче нав'язати ворогові бій. А старий відраджує:

— Ваша величносте! Ви ж послухались мене й не засіли в мурах Дьєппа. То паскудне містечко!

— Там повно зрадників, — додав Анрі.

— Ви знаєтесь на людях, — провадив маршал, я в цьому пересвідчився на собі самому. Зате я маю більший досвід, як вибирати місце для бою. Туман туманом, але з оцього широкого поля, прикритого з усіх боків, не сходьте. Тут ви напевне втримаєтеся. Сама місцевість тут дуже зручна для оборони: ззаду фортеця, ліворуч— річка з багнистим берегом, непрохідним для ворожої кінноти, а для гармат і поготів. А влучно стріляти з гармат іздалеку ворогові перешкодить туман.

— Зате наші гармати… — промурмотів Анрі.— Де вони стоять? Ось у чому вся таємниця! Оце й буде для ворога несподіванка.

Бірон оглядівся довкола, якусь хвильку обидва помовчали. Тоді маршал знизав плечима.

— Із правого боку Майєнн не може напасти там пагорб на пагорбі, та ще й чагарі. Йому лишається тільки наступати через ліс і чисте поле. А ви, величносте, чекатимете його між двома рядами надійних земляних укріплень: на передньому стоять півтисячі ваших старих гугенотів, об них і мені вже доводилось набивати гулі. Але там залишено й прохід, і ви можете пустити ним кінноту, по п'ятдесят вершників уряд.

— Ви все дуже добре обміркували, Біроне, і військо це знає. Воно у мене невелике, а тому кожен солдат може все бачити й розуміти. Їхній бойовий запал не сліпий, а свідомий. Отже, це наша перевага, що нас не забагато.

— Величносте! Туман такий густий, що я не бачу, смієтеся ви чи ні.

— В тумані ворог не бачитиме, як нас мало, — сказав Анрі на вухо йому. — І як добре ми розмістилися, — докінчив він і повів рукою, показуючи на свої позиції, розкидані по широкій рівнині. Тих позицій було шість; Анрі знав кожну й міг знайти її навіть у тумані.

Ні Анрі, ні Бірон і словом не згадали про те, що розумілось само собою; туман захищав, але й таїв у собі небезпеку — і для одних, і для других. Цілий день у ньому, невидимі, скрадалися туди й сюди вивідачі. У велетенському війську Ліги раз по раз спалахувала безпричинна паніка. А в королівському солдати прикладали вухо до землі й