Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

— Не можна, — сказав Голден. — Вони почнуть у нас стріляти.

— Будь ласка, бля, позакривайте роти! — втрутилася

Авасарала. — І припиніть смикати цей блядський корабель.

Просто оберіть напрям і на дві хвилини заспокойтеся.

Її запит на дзвінок залишався без відповіді п’ять хвилин. Потім

десять. Коли «Кінг» подав аварійний сигнал, відповіді все ще не

було. Відразу після цього почалася трансляція.

— Говорить адмірал Нгуєн, капітан військового корабля ООН

«Аґата Кінг». Я готовий здатися кораблям ООН за умови

негайної евакуації. Повторюю: готовий здатися будь-якому

військовому судну ООН за умови негайної евакуації.

На тій самій частоті відповів Саузер.

— Говорить «Окімбо». Яка у вас обстановка?

— Підозра на біологічну небезпеку, — відповів Нгуєн.

Його голос напружений і високий — ніби хтось його душить.

На тактичному екрані кілька білих цяток вже рушили до

зеленої.

— Тримайтеся, «Кінг», — сказав Саузер. — Скоро будемо.

— Хрін там, — сказала Авасарала і тихо вилаялася, відкривши

канал. — Хрін там. Говорить Авасарала. Оголошую на «Аґаті

Кінг» карантин і герметизацію. Усім суднам заборонено

стикуватися з ним чи приймати майно або персонал. В іншому

випадку на них теж чекають карантин і герметизація.

Дві білі цятки розвернулися. Три інші продовжили політ. Вона

знову відкрила канал.

— Я що, одна пам’ятаю Ерос? Народ, що, на вашу бісову думку, потрапило на «Кінг»? Не наближатися.

Решта білих цяток теж розвернулася. Коли Нгуєн нарешті

прийняв її запит, вона вже й забула, що він досі відкритий.

Нгуєн мав хріновий вигляд. Навряд чи у неї кращий. «Скільки

воєн завершилося таким чином?» — подумала вона. Двоє

виснажених, знеможених людей, які витріщаються одне на

одного, поки навколо них палає світ.

— Чого ще ти хочеш від мене? — запитав Нгуєн. — Я здався.

Програв. Мої люди не повинні помирати через твою злобу.

— Це не злоба, — відповіла Авасарала. — Ми не можемо.

Протомолекула на свободі. Твої круті програми контролю не

працюють. Вона заразна.

— Це не доведено, — заперечив він, але його вираз був

красномовнішим за слова.

— Це вже почалося, правда? Увімкни внутрішні камери. Ми

подивимося.

— Я не збираюся цього робити.

Вона відчула, як її груди стисло. Це сталося.

— Мені дуже шкода, — сказала Авасарала. — Ех. Як мені

шкода.

Брови Нгуєна піднялися на міліметр. Його стиснуті губи були

блідими і тонкими. Їй здалося, що у нього сльози на очах, але це

міг бути просто недолік сигналу.

— Ти мусиш увімкнути транспондери ракет, — сказала

Авасарала, а коли він не відповів, продовжила: — Ми не можемо

брати протомолекулу на озброєння. Ми не розуміємо, що це

таке. Не можемо її контролювати. Ти щойно відправив смертний

вирок Марсу. Я не можу тебе врятувати, не можу. Але увімкни ці

транспондери й допоможи мені врятувати Марс.

Час ніби застиг. Погляди Голдена і Наомі гріли їй спину, наче

батарея. Нгуєн похитав головою, у нього засмикалися губи, він

поринув у розмову із самим собою.

— Нгуєне. Що відбувається? На твоєму кораблі. Наскільки там

погано?

— Забери мене звідси, і я ввімкну транспондери. Потім кинь

мене на гауптвахту до кінця життя, мені байдуже. Тільки забери

мене з цього корабля.

Авасарала хотіла нахилитися вперед, але це тільки посунуло її

колиску. Вона шукала слова, які могли б його повернути, які

пояснили б йому, що він помилявся, що він був на боці зла

і тепер жахливо помре від своєї ж зброї, — слова, які могли б усе

виправити.

Вона

дивилася

на

цього

злого,

малого,

недалекоглядного, наляканого чоловічка і намагалася знайти

спосіб повернути його назад до звичайної людської порядності.

Їй не вдалося.

— Я не можу.

— То припини марнувати мій час, — відрізав Нгуєн і перервав

зв’язок.

Вона вляглася, прикривши очі рукою.

— Із того корабля надходять ну дуже дивні показники, —

повідомив Алекс. — Наомі? Ти це бачиш?

— Вибач. Дай секунду.

— Що в тебе, Алексе? — запитав Голден.

— Активність реактора на нулі. Внутрішня радіація в усьому