Влада Клімова - Найдорожчий скарб, Влада Клімова

– Гнаточку, вони не настільки набожні. Але в агенцію можуть попертися. Зараз я зателефоную й попереджу про наш візит, – взяла айфон Тіна, а в голові снувала лише одна думка: розказувати мамі, що вони планують дитинку чи ні?

Розділ 39. Закоханий інвестор

Сьогодні був напрочуд чарівний весняний день. Здавалося, що у пташок велика зарплатня. Але ні! Вони вміють радувати чудовим співом людей зовсім безоплатно!

Закохана парочка з’явилась на порозі дому Юлії Павлівни з білосніжним букетом троянд та улюбленими смаколиками. Ось тільки випивки наречені в дім пані Джулії нести не наважувались. Адже сеньйор Габріо в цьому питанні був невблаганним. Гарячий іспанець казав, що коли на столі немає його вина, то й столу взагалі не треба!

Пані Лагода відчинила дітям та своїм виглядом приємно здивувала молодь. Не дивлячись на смуток за донькою, виглядала вона фантастично й очі її сяяли не гірше ніж у Тіни з Гнатом. За спиною у жінки стояв сеньйор Тесоро й таємниче посміхався гостям.

Після традиційних обіймів та компліментів, хазяйка запросила дітей за пишно вбраний стіл і, коли всі розсілись, слово взяв сеньйор Габріо.

– Ola, хороші мої! Ось ми й зустрілися з Вами знову в цьому прекрасному домі, на чолі з чарівною господинею - моєю коханою Джулією. Через промені ваших шалених очей, я не буду питати: як ваші справи? А про себе скажу. Минулого разу ми тільки познайомились з паном Гнатом та я пообіцяв, що обов’язково втілю в життя одну мою найзаповітнішу мрію. Тепер вона здійснилася. Ця неймовірна жінка дала згоду стати моєю дружиною! – сеньйор Тесоро поцілував Юлії Павлівні руку й продемонстрував на її пальці прекрасний діамант.

– Мамочко, ти вийдеш заміж раніше за мене? – скрикнула від щастя Тіна й кинулась до жінки з обіймами.

Гнат встав і своїм оксамитовим поглядом подивився на майбутнього родича. Він потис іспанцю руку та з посмішкою сказав:

– Тепер я Вас вітаю в родині, сеньйоре Габріо! Це дійсно неймовірно щаслива новина для всіх нас. Тіночко, злізь з мами, бо задавиш!

Тіна ще раз пригорнулась до Юлії Павлівни й покірно пішла на своє місце.

– Браво, сеньйоре! Це називається «приборкання непокірної». Наскільки я пам’ятаю, Тіна й маму з першого слова зроду не слухалась. Вибач, кохана, але це факт, – знову налив свого фірмового вина іспанець.

– Тепер давайте розв'язувати нагальне питання, яке щойно підняла донечка. Негоже, після всіх випробувань, родині хоч в чомусь роз’єднуватись. Я вважаю, що в нас з вами повинно бути подвійне весілля. А в шлюбну подорож - попливемо разом на яхті. Або ж приймемо запрошення містера й місіс Росс та й полетимо до Чікаго. Я там був. Прекрасне працелюбне місто! Та й Тіночці треба якось побувати там, де вона народилась. І не зиркай так на мене, кохана! Я не відбираю в тебе доньку, бо Тіночку від тебе ніхто не відірве, навіть цей чорнобривий пан, – завершив промову сеньйор Габріо. Але Гнат був з ним незгоден:

– Та ні, шановний! Це не все. Ми вітаємо вас з заручинами та кажемо: «Гірко!»

– Пане Гнате? – засоромилась у свої сорок один наречена.

– Ні-ні, матусю. Гірко! – підняла келиха Тіна й молодь дала зрозуміти, що без поцілунку не відчепиться. Іспанцю та його красуні-нареченій нічого не залишалось, як скромно виконати прохання діточок.

Далі вони частувались та багато розмовляли. Гнат розповідав якісь фінансові байки, Тіна доповідала про готовність дипломної роботи, сеньйор Габріо хвалив свої виноградники, а Юлія Павлівна розгублено поглядала то на молоду парочку, то на свого нареченого і в її очах стояли щасливі сльози.

На балконі сеньйор Габріо з таємничою посмішкою спитав у Гната:

– То як, пане генеральний директор, Ви ще не передумали прийняти мене в родину своїх вкладників?

– Ні, не передумав. Тим більше, що родина в нас уже й так одна. Але я буду неймовірно вдячний Вам, сеньйоре Габріо, за фінансову підтримку моєї компанії. Не повірите, та цю ідею підкинула моя чарівна наречена.

– Чому ж не повірю? Тіна завжди була розумницею. Ще в дитинстві вона ніколи не просила в моєї коханої іграшок. Не встигнемо відвернутись, а воно вже з книжкою біжить, – зізнався сеньйор Тесоро.

– Ви аж так давно знайомі з Юлією Павлівною? – здивувався Гнат.

– Так, синьйоре! Ми з моєю Джулією познайомились тоді, коли вона ще сяяла на подіумі. Господи, яка ж вона була красива! Я тільки побачив і пропав навіки, – щиро зізнавався у своєму коханні іспанець, а Гнат слухав його й бачив їх з Тіною. Як таке може бути?

– Але ж Ви наразі говорите про мене, сеньйоре Габріо! Це я побачив Тіну на своєму корпоративі, підвівся й просто пішов до неї. Я навіть не знав, що скажу. Дивився й розумів, що вона моя доля. Марив кожен день бути поряд, аж доки ми не стали одним цілим, – доповнив зізнання Гамаюн.

– Amen, пане Гнате! І завтра, зранку я приїду до Вашої компанії та віднині наші справи будуть спільними у всьому!

Чоловіки знову потисли один одному руки й повернулися до столу. А щасливі мама з донькою встигли погосподарювати та трішки попліткувати про своє-дівоче.

Розділ 40. Хвороба

Стараннями сеньйора Тесоро інвестиційний фонд Гната Гамаюна поповнився доволі значним вкладом і тепер компанія «Кращі інвестиції» знову, по праву, вважались однією з найуспішніших фінансових структур міста.

Пані Джулія, з красивою обручкою на пальці, щеголяла у своїх модельних справах. Тіна старанно готувалась до захисту дипломної роботи та дуже хвилювалась. Мабуть, тому жіноча «хвороба» прийшла у звичайні строки та дещо відтермінувала мрію про бажане й невідкладне материнство.

Сьогодні Гнат приїхав додому трохи раніше й хотів запропонувати нареченій романтичну вечерю, але застукав її в сльозах.

– Що з моєю маленькою господинею? Хто посмів викликати слізки в ці прекрасні оченята? – жартував доброзичливий чоловік, бо знав, що його кохана може плакати навіть коли побачить, як з гнізда випала пташка...

Але все виявилось трохи серйознішим. Тіна мовчки взяла його руку й провела у себе нижче живота. Ні, ця маленька жінка не ходила по дому голою. Просто відразу стало ясно, що в неї там прокладка. Звісно настрій Гната теж трохи зіпсувався. З цією чарівною дитиною він перестав бути дорослим та часто вірив в казку з першої миті її існування.

– Тіночко, ти погано почуваєшся? Прийми пігулку, воно й попустить, – спокійно вимовив він.

– Почуваюсь так, наче вбила когось дуже дорогого! Гнаточку, чому воно не захотіло там рости? Ми ж його так просили... – кинулась до чоловіка на груди дивачка.

– Скарбе мій єдиний, але ж це лише перший раз! Ну, може вони повинні призвичаїтись одне до одного. Ми так довго мучили їх утриманням. Не кожна дитинка миттю чіпляється в жінці. Хтось чекає на це роками, – ляпнув Гамаюн, щоб заспокоїти та краще б він цього не говорив.

– Я не хочу чекати роками! Я хочу, щоб наше диво там уже жило. А воно взяло й вискочило, – голосила його прекрасна біда.

– Ну, не переймайся так, ріднесенька! Головне, щоб фізично почувалася добре, – намагався вирівняти ситуацію Гнат.

– Але я почуваюся наче вбивця! – скрикнула Тіна.

– То в тебе там болить? – ще більше розхвилювався чоловік, наче то були перші критичні дні, які вони переживають разом.

– Та нічогісінько в мене не болить, тільки душа розривається й серце вірити не хоче! – продовжувала рюмсати зазвичай весела і жартівлива кохана.

– Це добре, що нічого не болить, а серденько ми твоє постараємося вилікувати. Поїхали, повечеряємо у Жана. Ти ж любиш його кухню! Прикладімо до щічок трішки холоду та підмалюємо губенята. Ніхто й не дізнається, що моя красуня плакала, – лагідно пестив шовкове лице Тіни дбайливий чоловік та ніжно заглядав у почервонілі смарагди її очей.

– Думаєш? Можемо поїхати до твого француза? – з надією спитала вона.

– Звісно, моє сонечко! Не треба мучити себе вигаданою проблемою. Ти так швидко загоряєшся новою ідеєю, а будь-яку справу треба робити поступово й настирливо. Обіцяю, що я буду дуже настирливим, – звабливо прикусив свою пухку губу Гнат та навіть не розумів причини її сліз.

– Добре, поїхали. Бо в мене сьогодні зовсім руки ні до чого не стояли й вечері немає, – чесно зізналася Тіна, а Гнат підхопив її в обійми та й поніс до ванної кімнати. Він так кохав свою крихітку, що вона здавалася йому просто пушинкою. Колишній боксер, з першого дня, носив її на руках наче прекрасну іграшку.

В улюбленому ресторані Гната «ФанФан» вони побували не вперше. Шеф-кухарем тут працював його сирітський брат Іван, що змалку захоплювався приготуванням їжі. Звісно в притулку не було страв французької кухні, але з дітей-сиріт, як правило, виростають дуже цілеспрямовані люди. От і талановитий Іванко спочатку поїхав навчатися премудростей кулінарного мистецтва до Франції, а коли став відомим - повернувся до рідного Києва й відкрив у центрі гарний ресторан та ще кілька кафе, де обов’язково годували малозабезпечених. Ну, й звісно страви рідного притулку, тепер завжди були витратною статтею на балансі його закладів.

Додому Тіна з Гнатом повернулись у зовсім іншому настрої. Зрозуміло, що цієї ночі чоловік не був настирливим, як обіцяв, а лише ніжно пригортав до себе «хвору». Своїм неймовірним голосом він розповідав їй різні історії, аж доки красуня не заснула. Та й сам, обіймаючи до ранку свій тихий скарб, він добре виспався. І це теж було зовсім непогано!

Розділ 41. Прокляття

Скоро Тіна забула про свою неймовірну біду та прекрасно захистила диплом. Правда, цю подію родина святкувала без сеньйора Габріо, бо він наразі знаходився на своїй віллі. Цей нестримний іспанець загорівся не тільки ідеєю подвійного весілля, а й спільним проживанням родини на своїй середземноморській віллі. Наразі він активно перебудовував маєток. І те, що гендиректор «Кращих інвестицій» та власниця модельної агенції «Квіти Джулії» повинні будуть кинути справи свого життя, його хвилювало найменше.

Юлія Павлівна спекла свій фірмовий вишневий пиріг, що з дитинства полюбляла Тіна й родина всілася за стіл. Сеньйор Тесоро поздоровив новоспечену фінансистку по відеозв'язку й життя виглядало просто чарівним.

Пізно ввечері закохана парочка повернулася додому. Гнат був трішки «під шафе» та запропонував Тіні продовжити в ліжку роботу над помилками. Вони старанно працювали майже всю ніч, але скоро жіноча хвороба прийшла до Тіни нахабно та вчасно. Тепер і в досвідченого чоловіка вже виникли деякі сумніви. Він справді не розумів: чому юна жінка, що дісталась йому незайманою квіткою, так довго не вагітніє? Адже вони спробували абсолютно все, що встиг дізнатись чорнобривий мачо під час тривалого вояжу ліжками й серцями жінок.

Звісно у маленької красуні знову була істерика та небажання жити без діточок! Тоді Гнат Гамаюн, не сказавши їй ані слова, пішов та й перевірився в спеціальному медичному закладі. Він пройшов доволі принизливі процедури, але якщо це потрібно для спокою та щастя його молодої родини, байдуже.

Через кілька днів медична установа, з усією недешевою відповідальністю, видала йому докладний звіт. Ті папери свідчили, що для продовження роду Гнат Гамаюн, на диво здоровий та ідеальний чоловік. Йому навіть запропоновували донорську співпрацю, але від такого «щастя» він відмовився й поніс медичні свідчення до домашнього сейфа.

Чоловік не збирався нічого нікому доводити, просто людина що давно займається фінансами - в усьому любить непохитний порядок. Гнат заникав ту синю теку якомога глибше під папери та майже забув про неї. І свою маленьку жінку він не збирався ні в чому звинувачувати, просто знав, що Господь чомусь вважає не на часі робити їх батьками.

Дивно, але Тіна страшенно переживала про ненастання материнства та до лікарів не йшла. У мами Юлі нічого не питала та й подруг з досвідом в неї не водилося. Гнат теж не смів натякати їй про похід до гінеколога і це виглядало, наче якесь прокляття. Але рішення прийшло неочікувано й раптово.

Ще навесні, коли Тіна підкинула Гнату ідею з гарним вкладником, гендиректор «Кращих інвестицій» мріяв бачити кохану серед своїх співробітників. А після успішного захисту диплома вона відразу зайняла одну зі звичайних вакансій. Гамаюн радів, що його красуня знаходиться поруч та й Тіна працювала грамотно. Не через підлабузництво, а за їх старанну працю і чарівну вроду, колектив щиро любив цю парочку.

– Кохана! Зайди до нас, будь ласка, й візьми звіти за перший квартал. Я забув їх у сейфі, а на нараді без даних мене навіть слухати не стануть, – попросив якось чоловік телефоном.

– Так, Гнатку, я зовсім поруч з домом. Зараз миттю привезу. Кохаю тебе! – весело відповіла його половинка й опинилася вдома, біля сейфа.

А треба сказати, що між цих розумників не виникало жодних таємниць. Буває так, що люди давно в шлюбі й мають спільних діточок, а самі ховають одне від одного гроші та покупки. Можливо комусь подобається такий фетиш, але ж це дикість! Ось між Гнатом і Тіною все було спільне: кохання, думки, гроші, ключі, коди й паролі. Все!

Тіна підхопила банківські документи та вже хотіла замкнути сейф, коли побачила синю теку з логотипом медичного закладу. Звісно Гнат призабув, що лежить внизу на полиці, а папери наче спеціально вилізли жінці на очі. Спочатку вона страшенно злякалася за здоров’я коханого. Може в нього проблеми, але ж Гнат не скаже. Тому вирішила подивитись!

А коли глянула в результати обстежень - у бідолашної був шок не менший, ніж тоді на Дарниці, від поцілунку незнайомки з Гнатом! Тіна уважно прочитала медичні звіти й заклякла на місці. Дати свідчили, що чоловік обстежився понад місяць тому та їй не сказав жодного слова. Радувало єдине: висновки свідчили, що він абсолютно здоровий!

Виходить, що хвора таки вона? Чому завжди щирий і доброзичливий Гамаюн ні словом не обмовився їй про свої дії? Може не хотів ображали чи звинувачувати? Але ж навіщось він все це над собою зробив!

Тіна сиділа в його затишному домі, за робочим столом в кріслі, де вони багато разів кохалися й були неймовірно щасливими. Але тепер вона зовсім не розуміла: як їй бути? Ніколи, до цієї миті, між ними не було жодних таємниць і вона сподівалась, що не буде. Ця стала першою й дуже страшною, але тепер змовчати не вийде.

Розділ 42. Поспішний крок

Перед очима нещасної плавали яскраві кола й Тіна не розуміла: як житиме далі? По-перше, виходить що вона нікчемна каліка, яка не зможе дати коханому продовження роду та жаданого безсмертя. Гнат прекрасна людина й потрібно дозволити йому жити нормальним життям, з дітьми й онуками. А їй необхідно терміново зникнути. Таке жінка прийняла рішення!

На телефоні висвітився його контакт.

– Тіночко, де ти? Я страшенно хвилююся, тебе довго немає в офісі, – почула вона та від сліз не могла сказати жодного слова.

– Пробач, я ногу підвернула, – вперше у житті збрехала йому Тіна.

– Бідолашна! Не переймайся, полеж. Нараду я переніс, а ввечері привезу гарну мазь. Все буде добре, – бідкався добрий чоловік.

«Та як же воно буде добре, Гнаточку?» - скрикнула її душа, а в грудях сильно запекло. Дівчині здавалося, що в серце увігнали розпечену шаблюку й вона помирає. Гине разом з їх безмежним Коханням, що так ненадовго розквітло в споріднених душах. Майже з першої зустрічі обоє тихенько мріяли про вічність, серед діточок і навіть не уявляли, яка біда чекає на них!

Тепер вона мовчки сиділа в кріслі Гната й говорила з Богом:

«Господи! За що ти так жорстоко караєш, нас з Ним? Хіба ж ми винні, що безмірно кохаємо? Хіба була винна мама Юля, коли покохала того гада, а він штовхнув її на страшний гріх. А може це я розраховуюся за маму? Але ж ми з нею навіть не кровні, хоч і люблю я її всією душею. Та за щось же, Богу я все-таки завинила...»

Шустра на прийняття рішень Тіна, вже встигла поговорити зі своїми далекими рідними батьками. Що-що, а «рубати з плеча» вона вміла феноменально! Може тому, що загубилась і була нічия, а потім у неї з’явилась чарівна мама, навчання, коханий та навіть рідні батьки. Значить треба перекреслити все й опинитися на іншому кінці світу.

Містер і місіс Росс, коли почули свою дівчинку - від щастя втратили розум і розповідали, як їй швидше потрапити до них. Вони не питали: чому? Просто дуже чекали на свою Ешлі!

А що робити знедоленим, кого вона збирається кинути тут? Про це маленька жінка чомусь зовсім не думала, коли вчепилась у перемовини з туристичними агенціями. Довгий шлях її не влаштовував! Два туроператори не мали для Тіни втішних варіантів, але престижна столична агенція миттю зголосилась допомогти. Десь через пів години термінова поїздка, з перельотом, знайшлася. Звісно в такому випадку Тіні просто поталанило, що хтось відмовився від подорожі. А щоб не втрачати коштів, агенція жваво скинула всі дані та рахунок на завтрашній виліт до Чікаго, навіть з хорошою знижкою.

Тепер залишалась тяжка розмова з Гнатом. Ввечері він приїхав з квітами, піцою й гарною маззю від розтягів сухожиль. Тіна сиділа в його кріслі й знервовано крутилась туди-сюди. Гнат хотів поцілувати свою наречену, але вона вперше відсахнулась та кинула на стіл синю медичну теку.

– Що це? – спитала похмуро.

– Вибач, маленька! Ти знайшла ту гидоту? Треба було викинути, – знітився чоловік.

– Навіщо ж викидати? Ти зробив певну роботу й тепер знаєш, що здоровий. Це чогось та варте. Ось тільки мені сказати забув. Боявся, що я ображусь чи буду почуватися винною? А я такою й почуваюся, Гнатку! Чому ти без мене все зробив? – знову залилась гіркими сльозами вона.

– Прости, крихітко! Я запанікував. Думав, що старий та не годний до батьківства. Ось і пішов. Та ні в чому ти не винна. Ніколи такого не скажу! Просто треба перевіритись разом, а потім можливо зробимо, як твоя мама і в нас будуть дітки...

– Гнате, ти дійсно готовий продовжувати цю епопею з чужими дітьми? А ти знаєш, як страшно почути в школі від однолітків: «Підкинута»? Я добре знаю! Тому ніколи в житті не побажаю такій гарній людині, як ти, чужих дітей. Тут написано, що ти можеш мати багато своїх. Просто не зі мною. Тобі потрібна нормальна здорова жінка. Ось і все...

– Тіночко, що ти кажеш? Крім тебе, мені взагалі ніхто не потрібен! Ніякі діти, лише ТИ. Ось і все, – кинувся перед нею на коліна Гамаюн. А Тіна плакала й пестила його рідну та дуже нещасну голову. І це ж він ще не знав про її рішення покинути континент та попрямувати до Штатів.

– Гнаточку, встань. Я не заслуговую! Це ще не все. Завтра я відлітаю до Чікаго, – випалила Тіна.

– Що? Тіно, я тебе нікуди не відпущу! – скрикнув Гнат і ще міцніше вчепився в її тіло.

– Мені не потрібен твій дозвіл. Ми неодружені. Знаєш, можливо мама відчувала. Якби одружилися, було б більше горя. А так я полечу, а ти з часом знайдеш собі здорову жінку й створиш з нею справжню родину.

– Як ти можеш таке говорити? Ти ж знаєш, що більше в мене не буде жінок. Я знаю лише одну. Тому не пущу, чуєш? Не можна робити таких поспішних кроків. Поїхали до мами Юлії, може вона тобі пояснить. Я без тебе дихати не зможу, – плакав у неї в ногах Гамаюн.

Розділ 43. Я чекатиму

Такого вечора вони не уявляли навіть у страшному сні. У безмежно щасливих людей уже було одне на двох життя і кохання та коли вони захотіли примножити свою радість - прийшла страшна біда.

– Гнаточку, прошу встань! Ну, навіщо я тобі? Ми обоє сильні, тому зможемо почати жити нарізно. А мама? У неї є сеньйор Тесоро, він розрадить. Забере до себе в Іспанію, будуть разом його внуків няньчити. Знаєш, можливо це моя нагорода, що є до кого прихилити голову дуже далеко, якщо тут непутяща, – не знала як іще довести свою правоту Тіна.

– Господи, маленька моя, давай ніжку помажемо, а потім погодуємо тебе, – катував своєю дбайливістю Гнат.

– Перестань! Нормально все з моїми ногами. Збрехала я тобі, вперше в житті збрехала. Але й ти оцими паперами не зовсім щирим зі мною був. Гнате, відвези мене, будь ласка, до мами. Я хочу з нею попрощатися. У мене літак вранці. Рішення я не зміню. І ти не можеш мене зупинити, не хочу я брати такого гріха на душу. Прошу: відвези!

Тепер Гамаюн забув про свою фінансову компанію й про мільйони, про статус і про підлеглих. Він плазував у неї в ногах та молив не покидати його. Виглядало це жахливо! Адже ні після смерті батьків, ні битий в сиротинці, Гнат не відчував себе таким розтоптаним. Він не знав, як зупинити час, щоб повернути те прекрасне, що між них було.

– Гнатку, якщо кохаєш, допоможи мені. Я ж не штучна істота, щоб відключити кохання до тебе. Я знаю, що ти найкращий на землі, але виконай моє прохання. Мені потрібне переміщення у просторі, – тихо попросила Тіна.

Гамаюн почув її та підвівся на ноги. Він дивився у прекрасні смарагди та бачив біль. Страшний біль, що перетікав з карих очей у зелені й назад, а виходу не бачив жодного. Він уже знав: якщо вона вирішила, шансів зупинити не існує. Тому протер лице руками й сказав тим своїм чарівним, наразі мертвим голосом:

– Добре, я відвезу тебе до мами. Я дозволю тобі залишити мене. Я поверну тобі свободу і ти можеш робити все, що захочеш. Якщо вважаєш за потрібне змінити своє життя саме так, я не буду стояти на твоєму шляху. Тому, що кохаю єдину в світі та ніколи не зможу прийняти іншу жінку. Ти відібрала у мене душу і я буду чекати. Якщо колись ти захочеш повернутися - я буду тут. Віддам ціле життя, тільки б твоє сяйво знову було моїм. Пам’ятай про це, мій найдорожчий скарбе!

Так гірко Гнат плакав перший раз у житті та йому було байдуже, як він виглядає. А Тіна взяла вже складену валізку, востаннє глянула на прихисток їх божевільного Кохання й вийшла з квартири. Щоб прокинутись від цього страхіття чоловік до крові стиснув у руках ключі, але на жаль, це був не сон!

Вдома у Юлії Павлівни теж був скандал та істерика. Різні за статтю й віком, а ще за професіями й життєвим досвідом, вони з Гнатом поводилися зараз як дві подружки, в котрих відбирають щось дуже дороге. В такій ситуації цим «щось» була для однієї рідна названа дочка, а для іншого - неймовірно кохана жінка. Та це не зупинило Тіну!

Перед розставанням, в коридорі, Гнат попросив її про послугу:

– Будь ласка, поцілуй мене як тоді, коли дуже кохала. Щоб вистачило на роки чекання. Прости, що образив. Прости що не зміг дати того, що ти прагнула. Я кохатиму тебе вічно, моя маленька єдина втіха на цій землі...

– Прости мене, Гнаточку. Я теж кохаю тебе одного на світі. Тільки так буде правильно. Прошу тебе: живи й спробуй стати щасливим! – Тіна виконала його прохання й обом стало ще нестерпніше.

Він сам штовхнув двері квартири Юлії Павлівни, щоб та швидше зачинилась. Не міг цей сильний красень продовжувати страшну агонію дикого болю, що вирувала в його душі.

Сьогодні Тіна з мамою спали в одному ліжку, як у дитинстві, коли вона хворіла. Юлія Павлівна була поруч й теж ні про що не прохала. Вона розуміла, що не має права зупиняти дочку, котра вирішила повернутись до рідних батьків. Жінка мовчки дякувала Богу, що подарував їй грішній стільки років щастя з цією маленькою красунею.

Вранці, коли Тіна чекала на таксі, вона зняла з пальця обручку й попросила:

– Мамо, віддаси якось Йому! У мене він не прийняв би. І я не змогла...

– Господи! Може ще подумаєш? Це Його доб’є, – просила не за себе, а за Гната Юлія Павлівна. Але Тіна мовчки похитала головою та поклала часточку свого життя на комод.

Літак з Борисполя піднявся в повітря вчасно, за розкладом. І це була не куля над Дніпром, а все як любила Тіна - двигуни гуділи, усміхнені стюардеси носили напої, а вона тримала курс до якогось невідомого життя й здається сама не розуміла: навіщо це робить?

Розділ 44. Америка-Америка

Наступної доби літак з втікачкою безперешкодно приземлився в чиказькому аеропорту О’Гара й Тіна зателефонувала батькам. Містер і місіс Росс чекали її з таким нетерпінням, що зняли номер у готелі, поблизу аеропорту й дівчині не знадобились ні поїзд, ні таксі. Шалені від щастя Емілі та Мартін кинулись обіймати Тіну, наче вона їздила кудись у відпустку, а тепер повернулась і вони встигли за нею дуже скучити.

Ця парочка була такою ж веселою та ввічливою, тільки тут пані Емілі весь час гримала на чоловіка й тримала Тіну за руку так, наче та може розтанути у повітрі. Скоро на мінівені Россів вони вибрались зі страхітливої «каші» аеропорту та поїхали в бік міста. Тато Тіни (чи Ешлі) зараз важко сказати, сидів за кермом сімейного Форда й щасливо поглядав на доньку. А мама весь час пестила її долоньку, тихо витирала слізки й не могла надивитись на неочікуване диво.

Тіна так зморилась від довгого перельоту, що хотіла спати та майже не слухала розповідей рідних батьків. А вони, наче дві пташки, весь час весело щебетали та блаженно раділи її появі.

Жили Росси в передмісті, як кажуть у зеленому благонадійному районі. Їх дім не був розкішним, але доволі гарним та великим. В полі зору знаходились такі ж спокійні особняки, оточені найрізноманітнішою зеленню. Звісно каштанів тут ніде не було видно. Місцева флора скоріше нагадувала південні широти та й сьогоднішній день видався дуже спекотним.

Щаслива господиня провела свою дорогу дитину в кращу з кімнат особняка й повідала: де що знаходиться. Тіна довго стояла під приємним душем. Потім вона перевдяглась та пішла до столу. Батьки виставили багато смачного, але ні гарячого українського борщу, ні пиріжків мами Юлі, до яких так звикла киянка, тут не було.

Гостя чемно подякувала та пішла до себе. Але як тільки доторкнулась до пухкої подушки - відразу почала плакати. Перед її очима стояли спотворені горем обличчя Гната й мами. Так, через розставання з нею вони були страшенно нещасні та й вона тепер не розуміла: навіщо народилася на світ?

Спілкування з батьками було якесь напружене й Тіна не витримала та за столом видала наступне:

– Дякую вам, Емілі й Мартіне, за вашу гостинність. Я розумію, що звалилася наче сніг на голови й треба щось пояснити. Але ж ви добрі й розумні люди. Тому, будь ласка, не чекайте від мене миттєвої прихильності. Мені потрібен час. А наразі можна я буду називати вас лише на ім'я?

– Боже правий! Звісно можна. Та власне в нас всі так роблять. Діти й онуки кличуть родичів на ім'я й немає у цьому нічого дивного. А ще ми зовсім не проти називати тебе, Тіночкою, як нарекла пані Джулія. Вона зберегла для нас найдорожчий скарб і ми до кінця життя будемо вдячні цій жінці, – щиро відповіла місіс Росс. А Тіна почула ті страшні слова про пані Джулію та скарб і з криком кинулась геть, до своєї кімнати.

– Думай, що говориш! – постукав себе пальцем по голові містер Мартін, а його дружина лише винувато знизала плечима й розвела руками:

– Але ж я не сказала нічого поганого, Мартіне. Добре, я буду обачнішою…

– В тому й справа! Ти ж бачиш, що дитина прилетіла зовсім не при собі. Значить там сталося щось жахливе. А ти зі своїми компліментами до тієї пані влізла. Я теж не знаю, як краще себе вести. Будемо чекати, воно само покаже, Еммі, – порався біля посудомийної машини містер Росс.

– Добре, як скажеш. Я тут планувала, на честь повернення Ешлі, грандіозну вечірку. Хотіла познайомити наших друзів з донечкою. Але зрозуміла, що поки не на часі, – тяжко зітхнула Емілі.

– Ну, ти як завжди, Еммі! Яка вечірка? Вона бачити нікого не хоче. Хіба не розумієш: дитина втекла від когось чи від чогось страшного? Поки не розберемось у всьому - ніяких урочистих заходів. Може днями покажемо їй бізнес чи місто? Я взагалі не знаю, що робити. Єдине радує, що дитина поруч, – розгублено обіймав дружину Мартін Росс.

Ввечері до них заглянув один з винуватців усіх цих подій, а саме приватний детектив, що допомагав з пошуками.

– Вітаємо, Джоне! Ласкаво просимо. Сідайте, зараз приготую Вам каву, – крутилась по кухні місіс Росс.

– Дякую, щира господине! Чув про вашу радість. Слава Богу, донька не тільки знайшлася, а й вирішила повернутися додому, – сів на улюблене місце старий знайомий.

– Так! А звідки Ви знаєте, Джоне? – здивовано здійняла брівки місіс Росс.

– Дорога моя Емілі! Ну, я ж не тільки пончиками бавлюсь, а ще й працювати люблю. Така в мене професія: чути й бачити все. Та вже весь ваш квартал новиною гуде. Був у справах в аеропорту й там знайомий прикордонник повідомив, що наша пропажа перетнула кордон рідної країни, – з посмішкою в пишні вуса, попивав каву детектив.

Розділ 45. Ділан

Пройшло кілька діб і Тіна-Ешлі потихеньку почала звикати до нового перебігу часу та подій. Звісно їй страшенно не вистачало синього київського неба й добротних сталінок Печерського району. А тут всюди простягалися пишні зелені простори, на яких стовбичили тихі особняки, з непомітними благородними пожильцями. Це було надзвичайно нудно!

А всередині дівчина весь час відчувала криваву рану, що затягнулась болючою кіркою, та в будь-яку хвилину могла розірватися й кровоточити без упину. Зранку батько регулярно виїздив у місто, щоб перевірити ресторанчики та займатися нескінченною роботою для задоволення потреб клієнтів. Вечорами він телефонував про закупки й домовлявся з фірмачами та складами. А пані Емілі була заклопотана домашнім господарством і ненав’язливо вводила Тіну в курс їх стабільного життя.

Раніше, в Києві, дівчина була зайнята навчанням і коханням, а тепер лише била байдики. До приготування їжі її не допускали, бо все приїжджало готовеньке й смачненьке. Тому зі сказаного виходило, що для підтримки здорового глузду - дівчині конче потрібно зайнятися хоч за якоюсь справою.

– Я перепрошую, Мартіне! А можна мені поїхати якось з Вами на роботу? – спитала Тіна за вечерею.

– Та, звісно можна, дитино! Я давно хотів запропонувати, але ж оця буркотлива жінка вічно зупиняє мої бажання. Мені так багато треба тобі всього показати! – неймовірно зрадів батько Тіни.

– Ну, так! Якщо хтось винен, то відразу я, – замахала на чоловіка руками Емілі й Тіні їх стосунки починали дещо подобатись. Не дивлячись на всю новизну, родина Россів дійсно була щира й життєрадісна.

Вранці спадкоємиця чиказької мережі швидкої їжі «Великий бургер» одягла більш-менш ділову сукню та сіла до батькового авто. Емілі радісно помахала їм рукою й розуміла, що життя налагоджується.

Спочатку містер Росс показав працівникам юну господиню. Він так гордо представляв Тіну в кожному колективі, що робітники лише тихо всміхалися. Адже у величезному місті було так багато безробітних, що краще поклонитися невідомій дівчині, ніж опинитись десь у нескінченній черзі на біржі праці.

В кінці екскурсії містер Росс повернув мінівен у великий двір між двох висоток та додав:

– Тіночко, тут наш офіс і я тебе познайомлю з керівником справами «Великого бургера». А потім заїдемо на обід до моєї гордості та продегустуємо кращі роботи майстрів. Ділане, де ти ходиш, чорт забирай! – владно скрикнув містер Росс і на порозі кімнати з’явився молодий чоловік, років тридцяти.

Невисокий і кремезний, він виглядав так, наче був живою рекламою «Великого бургера». Його глибоко посаджені блакитні очі, з цікавістю, оцінили новинку й він розцвів у традиційно привітальній посмішці, яка тут сяяла на обличчях майже у всіх людей.

– Вітаю, містере Росс! Я завжди поруч. Тільки почув - відразу перед Вами! Кого це Ви привели? Невже знайшли відповідну кандидатку для управління фінансами?

– Та щоб тобі, Ділане! Доньку-красуню я привів познайомити, а в нього лише робота в голові. Це наша прекрасна Тіночка-україночка. Ну, й звісно неповторна міс Росс.

Тепер той Ділан здивовано оглянув красу перед своїми очима та впевнено сказав:

– От якби Ви мені цього не сказали, босе, я подумав би, що місіс Емілі зробила пластику. Вітаю, шановна міс Тіно, в нашій царині. Мене звати Далан Гант і я завжди до Ваших послуг!

Через його прізвище Тіна згадала героя «Місії...» і їй стало чомусь смішно. Вона вирішила пожартувати:

– Вітаю, Ділане! А Ви родич Тома Круза чи його героя?

– Мене про це часто запитують. Та я вже звик до дивної популярності, – відповів керівник справами й невиховано підкреслив, що Тіна висловилась неоригінально. Це її зачепило!

– Перепрошую, Ділане! Ось така я нудна особа, – зітхнула дівчина.

– Що Ви? Я не мав на увазі нічого подібного. Просто дійсно, хоч прізвище міняй! Але ж воно в мене одне. Босе, а що мені робити з тими звітами? Я можу вести справи з будь-якими людьми, але купи паперів просто до сказу доводять, – перейшов до робочих питань керівник справами, хоч весь час кидав на Тіну схвильованим поглядом.

– То викинь їх та й край! Ділане, ти ж не дитина, шукай людину. Чи ти мені пропонуєш цим зайнятися? – різко відреагував на запитання підлеглого містер Росс і Тіна відчула в собі батьківські гени. – Пішли, доню, від цього непутящого. Я тебе нашою найкращою смакотою пригощу!

Розділ 46. Мама

До самого вечора Тіні не давало спокою питання про роботу в офісі. Звісно те місце і сам керівник справами їй не сподобались, але сидіти вдома й катувати себе спогадами про божественні очі Гната - було ще нестерпнішим. Тому за вечерею Тіна наважилась:

– Мартіне! А що ви сьогодні з Діланом говорили про управління фінансами? Вам справді потрібна людина для роботи зі звітністю?

– Так, донечко! Дуже потрібна, – хитро посміхнувся містер Росс, бо пам’ятав професію Тіни та щирі відгуки про її блискучі здібності у вивченні економіки.

– То може я допоможу? Набридло сидіти вдома й гортати журнали. Не треба ніяких заробітків, просто хочу розвіятися й попрацювати, – сказала вона.

– Бачиш, Мартіне, це в дитині говорить моя мама. Тіночко, ти просто копія бабусі. Я показувала вже альбоми й ти бачила вашу феноменальну схожість. Більш безкорисливої людини я в житті не зустрічала. Але про заробітки я не згодна. Людина, що працює, повинна отримувати винагороду. Це закон! – зраділа Емілі.

– Але ж мені нічого не треба. Я й так на всьому готовому живу, то хоч трохи попрацюю, – долучилася до суперечки Тіна й відчувала, що оживає.

– Добре, доню! Та й Ділан сьогодні ледве не вискочив зі штанів, коли нашу донечку побачив, Еммі, – ляпнув Мартін, а Тіна миттю зблідла та подякувавши за вечерю, зникла у себе в кімнаті. І зрозуміли батьки, що в їх дитини проблеми з коханням. А ще з тим красунчиком, що під час знайомства в Києві, називав себе її нареченим.

Через деякий час Тіна ознайомилась з паперами, зробила порівняльний аналіз фінансових законів двох країн та невимушено навела лад у фінансових звітах батьківської фірми. Ось тільки душевний стан дівчини викликав у Россів велике занепокоєння. Якось ввечері, коли Емілі знову розповідала Тіні про родичів, вона ненароком, зачепила в розмові Гната. Дочка завертілась, наче пташка в клітці, не стрималась і заплакала.

– Тіночко, ми шукали тебе майже двадцять років і я виплакала море сліз, але не можу чути, як ти ридаєш ночами. Що зробив тобі той красивий чоловік? Ми ж не чужі та прекрасно розуміємо, що ти не просто перетнула океан. Так, ми довго були далекі, але я твоя мама й мені серце крається. Неймовірно хочеться допомогти своїй дитині!

– Емілі, прошу Вас, не треба! Я не зможу розповісти, дуже боляче, – прошепотіла Тіна й пригорнулась до жінки, а та вперше у житті міцно обхопила її руками й попросила:

– А ти все-таки спробуй, доню! Так ти допоможеш мені віддати свій багаторічний борг! Зроби мені послугу.

– Добре, я розповім, – тяжко зітхнула Тіна й почала. – Ви спитали: як Гнат мене образив? Він не міг! Такої світлої душі мені більше ніколи не зустріти на землі. Це я образила їх з мамою Юлею на все життя і не буде мені прощення. А наше Кохання...

– Що? Ну, говори як є. Я ж тебе на світ народила, тому зрозумію, – настирливо просила Емілі Росс.

– Наше Кохання було безмежне й неймовірно красиве. Він кожної ночі знімав для мене з неба всі зорі, а я дарувала йому цілий світ. А потім ми захотіли стати батьками, але в нас не виходило. Я дурна нікуди не зверталась, а він злякався за себе й таємно перевірився та виявися абсолютно здоровим. Я не змогла собі цього пробачити, тому просто втекла до вас. Я завдала їм страшного болю і в мене все вигоріло ось тут. Та з цим мені жити, – показала вона на серце.

– Тобто ти навіть не знаєш напевно: безплідна чи ні? Він просто звинуватив тебе в цьому? – заговорили в жінці материнська відданість та обурення за дочку.

– Ні-ні! Гнат взагалі нічого не хотів. Тільки, щоб я була з ним. Він молив залишитись. Казав, що будемо перевірятись або візьмемо чужих діточок. Емілі, він святий! А я його кинула, – задихалась сльозами Тіна.

– Дитино, а чому ж ти відразу не сказала? Навіщо мучишся? Я твоя мама й повинна зробити все для твого щастя. Якщо він такий гарний чоловік, треба не кидати, а боротись. Завтра ж поїдемо до медичного центру та почнемо з’ясовувати. У нас гарна й сильна медицина. Може з тобою все в порядку, але ж треба зрозуміти. Я піду з тобою всюди й не зупинюсь, доки ти не станеш щасливою. Я теж хочу внуків і ми обов’язково знайдемо їх у тобі, – розчулено пригорталась до Тіни жінка.

Чомусь весь час виникає запитання! Навколо дівчини крутиться купа гарних людей, та й сама вона здається непоганою. Але ж карма в неї така, чи доля, бо маючи нестримне бажання бути щасливою, вона залишається страшенно нещасною?

Розділ 47. Тато

Наступного дня Тіна не поїхала в офіс «Великого бургера». А місіс Росс сказала чоловікові, що в жінок є свої справи та вони його не стосуються. Усміхнена жінка, як і дочка, вміла бути швидкою та непереборною. Вона викликала таксі й повезла дівчину прямо до центру Cal-Devon. Там чітко окреслила своє прохання про обстеження доньки й для Тіни почались нудні та інколи доволі принизливі процедури.

До кінця тижня зеленоока красуня вже знала все про свою кров, серце, нирки й навіть очі. А профільні медики поставили їй простий та дуже гидкий для молодої жінки діагноз: полікістоз яєчників. Звісно, що без лікування стати мамою з подібним діагнозом - надії примарні. Їй порекомендували або довготривалий процес профілактичних заходів, або надійніший спосіб: хірургічне втручання, з максимумом сучасних технологій та мінімумом шкоди для красивого тіла пацієнтки. На хірургічне втручання дівчина погодилась.

Зовсім випадково чи велінням долі, але саме в Штатах Тіна отримала відповіді на свої тяжкі запитання. З клініки молода леді вийшла з хорошими прогнозами, численними рекомендаціями та неймовірним бажанням зателефонувати до Києва.

Виходить, що місіс Росс була дуже сумлінною й відданою мамою. Вона ж розуміла, що Тіна тепер в будь-який час, кинеться назад до української столиці та знову залишить про себе лише приємні спогади. Але серце матері не вміє думати про власну вигоду, воно просто віддає дитині все, чого та потребує.

Розквітла та сповнена надій Тіна, повернулася до роботи в офіс «Великого бургера» й продовжила вести фінансову звітність батьківської фірми. Вже пройшло пів літа, але з Києва не було жодної звістки.

Вона розуміла, що Гнат на неї страшенно ображений і спілкування для нього невимовно болісне. А мама Юля, хоч і мала до життєвого болю стійкий імунітет, але теж мовчала. Виходить, що ці двоє залишили втікачці власний вибір, яким вона продовжувала катувати своє серце.

– Ділане, це ти? – якось почула вона шурхіт в коридорі, але той не відповів. Натомість в офіс заскочили двоє темношкірих хлопців і в руках одного була зброя.

– Давай гроші! Все, що є! – скрикнув один та спробував навести на неї дуло. Ноги у дівчини затремтіли більше ніж тоді, коли підіймалась в кошику над Дніпром і Тіна віддала їм свою сумочку.

Хлопець висипав все, що там було на стіл та гримнув:

– Ну дуркуй, мала! Давай те, що в сейфі!

Але ж в офісному сейфі не було грошей, лише папери. Виторг знаходився в бургерних й звідти прямував до банків. Вона знизала плечима й відповіла правду:

– В сейфі немає грошей!

– Так я тобі й повірив. Відчиняй! – кричав чорнявий. Поки Тіна вагалась, хлопець стукнув її зброєю по голові. Потім відчинив сейф, викинув все, але грошей не знайшов.

– Зніми з неї прикраси! – порадив інший.

– Так на ній нічого немає. А ще кажуть: багатії! Навіть сережок у вухах не носить! – обурився нападник, схопив айфон Тіни та й кинувся геть.

Коли дівчина прийшла до тями, у неї на голові вже був вологий рушничок, поряд сиділи тато й Ділан, а біля сейфа працювали поліціянти.

– Дитинко, як ти? – перелякано дивився на Тіну батько.

– Ласкаво просимо до Чікаго, міс Росс! Чого ти двері не зачиняєш? Я ж завжди кажу: замикайся коли я не в офісі! – посміхався Гант.

– Але я думала, що ти десь поруч, – відрізала Тіна.

– Вона думала! Ось надавали тобі по тій думалці, тепер будеш розумнішою.

– Ділане, ти звільнений! – скрикнув містер Росс і Гант притих.

– Не треба, тату! Все в порядку. Він правий, – попросила Тіна, а голова боліла й навіть нудило.

– Ось якби я не був такий щасливий, що дитина мене назвала татом, точно звільнив би. Йди геть з очей! – випровадив хлопця містер Росс і посміхнувся: – Дякую, донечко! Я дуже за тебе злякався.

Ввечері місіс Росс за вечерею влаштувала чоловікові страшний розгром. А Тіна лише посміхалася та відчувала, що вона вдома з родиною.

– Мамо, прошу перестань! В мене й так голова ще розколюється, – посміхнулась дочка, а бідна жінка замовкла на мить та потім кинулась обіймати свій скарб і від радості заплакала.

Розділ 48. Гнат

З часу, коли Тіна почала називати батьків не на ім’я, а як годиться рідній дитині, Росси були просто в захваті! А ще дівчині страшенно хотілося порадувати новинами про своє здоров'я маму Юлю. Ну, а вже почути Гната - взагалі було манією. Та й страх, що його звабить якась красуня, доводив Тіну до божевілля.

Вона систематично гіпнозувала поглядом дорогий контакт, але натиснути виклик не наважувалась. Що як Гнат не захоче розмовляти з нею через образу? Господи! Чому цій дівчині лікували тіло, адже потрібно було голову?

Вчора в офісі Тіна відчайдушно посварилася з дурнуватим Діланом. У спілкуванні він став просто неможливим. Кричав, що вона безмозка лялька та хазяйська донечка. Після такого розгнівана дівчина мовчки покинула офіс, але батькам нічого не сказала.

Саме тому, перед сьогоднішнім походом на роботу, Тіна вирішила підняти свій «бойовий дух» та все-таки поговорити з Гнатом. Вона прокинулась о сьомій ранку, бо різниця в часі просто вбивала! Додала +8 і молила Бога, щоб о 15.00 Гамаюн не знаходився на якійсь нараді. Абонент довго не відповідав, був дійсно зайнятий, але настирлива дочекалася з’єднання:

– Компанія «Кращі інвестиції». Вітаю! – почула неймовірно дорогі нотки голосу, хоча зараз вони були сухими й офіційними.

– І я Вас вітаю, гендиректоре! Привіт, Гнатку! – не змогла довго таїтись Тіна, а там вдалині, запала миттєва тиша.

– Тіно??? Чому з іншого номера? Я ж ігнорую невідомі дзвінки. Господи, де ти? – змінився його голос та Гнат ще не вірив, що чує її.

– Стрімкий світ забрав у мене старий телефон і тепер це мій новий номер. Та то дурна історія, колись розповім. Скажи: наразі можна з тобою розмовляти? – посміхнулась дівчина.

– Тобто там зовсім ніяк? Телефони крадуть? Тіночко, повертайся додому, тут добре! Знаєш, сьогодні мені приснилось високе синє небо і ти зателефонувала... Це диво! – захлинався тепер його баритон, а в очах Тіни стояли сльози.

– Не все так просто, – зітхнула вона. – Я працюю в батьківській компанії й вони на мене розраховують. Гнате, ці люди дивовижні! А тебе я запрошую до нас у гості, – вирвалось з неї таке, чого зовсім не планувала.

– Тіно! Я навіть ще не вірю, що чую тебе, а ти відразу зарошуєш мене на інший континент. Тобто додому ти не збираєшся? – миттю зробив висновок він.

– Хм! Пане Гамаюн, але ж я й тут вдома! Це місце мого народження, а красень Київ, то наче казка, що тривала двадцять прекрасних років. Гнаточку, я дуже хочу побачити тебе! – наполягала вже вона.

Це було дивно та Гамаюн мовчав. Раніше в нього на все знаходилась для неї відповідь. Може чоловік відчув, що маленька Тіна виросла і це його збентежило?

– Ну, з батьківщиною зрозуміло. А мене ти запрошуєш на екскурсію, чи як? Коли їхала, ти сказала, що НАС більше не існує. Невже передумала? – згадав той страшний вечір Гамаюн і тепер в голосі звучали гіркота й невпевненість.

– А я й запрошую, щоб зрозуміти: чи МИ ще існуємо. Міжнародний зв’язок - штука гарна, але нашого питання не вирішить. Треба бачити очі й чути серце. Я так думаю, – продовжувала добивати логікою Гната вона.

– З цим я повністю згоден і обов’язково прилечу, тільки пізніше. Зараз не можу, прости. Піврічна звітність, нерви, важкі часи. На тижні визначусь з датою. Але тепер ми обов’язково зустрінемось. Тіно, я теж цього дуже хочу! Номер можна залишити в обраних? – уточнив Гамаюн.

– Якщо він для тебе «обраний», то так! – пожартувала вона й серйозно додала: – Я буду чекати й телефонувати. Я дуже сумую...

– Дякую! Будемо ділити свій сум, доки не побачимось. А тепер скажи мені щось, від чого я зрозумію, що це не марення, – натякав Гнат на красиві слова. Вона й сама сказала б, але без дозволу вагалась.

– Я кохаю тебе, Гнате Гамаюн, як раніше. Нічого не змінилося! Це ти хотів почути? – сонячно посміхнулася вона, бо згадала своє запитання, коли він прохав перейти на «ти».

– Так, саме це! Все життя хочу чути від тебе такі слова. Я безмежно кохаю тебе, Тіночко! Нічого не змінилося, – тепер захмелів його неймовірний голос та відчувалось, що в серці чоловіка знову розквітає весна.

Розділ 49. Хочеться вірити

Ще одну ніч у своєму холостяцькому житті Гнат Гамаюн провів погано. Тільки цього разу, серед марень, у своїх обіймах він бачив її. Чоловік прокидався з блаженною посмішкою, але в ліжку був один! Щоб не втратити розуму Гамаюн сів за комп’ютер, але працювалось йому теж погано. На екрані, замість змінних даних, він весь час бачив неймовірні зелені очі, а в вухах звучали її слова: «Кохаю, як раніше».

Чесно кажучи, красунчик-спортсмен й зовні дещо змінився. Його чарівне обличчя осунулось і стало худорлявим та блідим. Всі дорогі костюми обвисали на стрункій фігурі, наче вбрання дівчат на подіумі. Але йому було байдуже, бо без Неї він не мав ні апетиту, ні будь-яких бажань чи життєвих сил.

І знову вечір, в очікуванні дива. Гнат попив кави та головний біль не відпускав. Він пішов до аптечки, але почув виклик. Кинув усе й молився, щоб то була Вона. То дійсно була Вона!

– Доброго вечора, Гнаточку! Не заважаю? – спитала дурницю Тіна.

– Ніколи. З того часу, як ти зателефонувала я чекаю і став зовсім дурним. Сьогодні в офісі народ знову отримав від мене «на горіхи». Хоча я сам винен. Не можу сконцентруватися, весь час думаю лише про НАС, – щиро жалівся колись усміхнений та вольовий фінансист.

– Гнатку, прошу: не зривайся на людях і себе бережи. Я хочу бачити ті божественні очі щасливими. Вони в тебе неймовірні і я за ними страшенно сумую, – говорила Тіна й чутно було, що вона знаходиться у вирі великого міста. Купа голосів та звуки авто заважали милуватись її голосом.

– Ти працюєш десь у середмісті? – хотів виявити кмітливість Гамаюн.

– Так, Гнатку. У нас тут всюди середмістя! Це такий страшний вулик, але я вже звикаю. Хоча батьки живуть у доволі спокійному й зеленому районі. Ось там можна відпочити.

– Тобто тобі все подобається? – знову перепитав чоловік.

– Прошу, не ревнуй, будь ласка! Так, мені подобається тут, але без тебе дуже важко, – чесно зізналась вона. Гнат чомусь пропустив її болюче зізнання та спитав інше:

– А Юлії Павлівні ти спеціально не телефонуєш? Вибач, Тіно, але їй теж дуже важко. А ще вона повернула мені твою обручку. Що це означає?

Його красивий голос затремтів та й усміхнене лице Тіни перестало сяяти. Вона зітхнула й сіла на лавку в невеличкому сквері.

– Гнате, я не зможу відповісти на відстані. А про маму ти правий, – різко відреагувала дівчина.

– Прости, якщо образив! Тільки слухавку не кидай, я цього не винесу, – попросив співрозмовник і Тіна від болю заплющила очі. Та наразі вона відчула, як хтось лизнув її руку. Дівчина зойкнула й побачила красивого сенбернара, що стояв поруч і заглядав їй у вічі.

– Сіборне, до мене! Не чіпляйся до людей! Будеш покараний! Вибачте, будь ласка,– суворо глянув на прекрасного пса його чорношкірий господар. Але Тіна обожнювала цю розумну породу й навіть спробувала попестити пса по голові.

– Нічого страшного, містере! Він у вас чудовий. Не треба його карати. Я не боюся собак, вони інколи добріші за людей, – відповіла вона господареві нового знайомого.

– Це правда, міс! – ввічливо кивнув головою афроамериканець. – Добре, не покараю. Вибачте, що потурбували.

Тепер Тіна повернулася до розмови з Гнатом і від собачої уваги на душі стало трохи тепліше.

– Вибач, Гнатку. Кавалер тут підійшов познайомитися. Красивий такий, білявий, – пожартувала вона.

– Та я чув, але ж з ним був ще й господар, – став страшенно ревнивим Гамаюн.

– А як мама взагалі? – швидко міняла теми дівчина.

– Добре, наразі на Мінорці. Вони з сеньйором Тесоро повінчались і в них медовий місяць, – знову відчула біль в його голосі Тіна та пошкодувала, що лагідний пес не залишився поруч. Ось якби він ще раз лизнув їй руку, може було б легше?

– Гнатку, за маму я дуже рада! З сеньйором Тесоро вона щаслива. Молодець, не залишив її наодинці з сумом. А відносно нас - тепер все залежить тільки від тебе, – скинула з очей слізки Тіна.

– Я постараюсь зробити нашу зустріч ближчою, маленька. Я б міг говорити з тобою всю ніч, але ж ти на роботі. Піду попрацюю, бо не засну, – забув про головний біль Гнат та згадав свою неповторну посмішку.

– Так, Гнаточку, мені треба йти. Я бажаю тобі солодких снів! Спи ночами, будь ласка. І на людях не зривайся, вони хороші й усі тебе люблять, – згадала дівчина добрі часи в «Кращих інвестиціях».

– Не йди... – прошепотів через простір Гамаюн й Тіна глибоко вдихнула повітря, якого не вистачало. – Вибач, то був крик моєї душі. Я кохаю тебе, мій скарбе, і скоро приїду. Обіцяю.

Як хочеться в це вірити!

Розділ 50. Мама Юля

Тільки наступного дня Тіна вирішила зателефонувати мамі Юлі. Це виглядало так, наче зачарована принцеса проснулася від сну та починає згадувати добре минуле.

Спочатку Юлія Павлівна плакала, потім багато розповідала про страшні муки Гната після від’їзду Тіни, а про себе змовчала. Але ж її маленька дівчинка вже подорослішала та розуміла все чітко і ясно.

– Мамуню, а що тепер з «Квітами Джулії»? Ти закрила агенцію? – згадала названа донька, як дорожила Юлія Павлівна іміджем свого модельного дітища.

– Ні! Офіційно агенцію я поки не закривала, але дівчаток забрала з собою сюди. Ти ж розумієш, що дехто з них навіть мріяти не смів про подіуми Європи. Та в Габріо доволі серйозна агенція і з ним співпрацюють гучні імена високої моди. Дівчатам страшенно подобається та й задніх вони не пасуть! Нещодавно наша Ліля взяла приз за краще дефіле в Мілані. Габріо дипломом нагородили, а мені теж приємно, що дечому квіточок навчила.

– Мамо, а що сталося з Танею? – чомусь різко перемкнуло Тіну з хорошого на тяжке.

– Все добре, Тіночко! Нашій Тані скоро народжувати. Каже, що в неї буде хлопчик і вона абсолютно не шкодує, що кинула подіум. Інколи телефонує мені й плаче від щастя. Вибач, доню! Ти спитала, а я дурниці мелю. Забула, що тобі таке болить, – знітилась Юлія Павлівна.

– Ні, мамо! Вже відболіло. Кажуть, я тепер абсолютно здорова та повністю готова до материнства. Знайшли місцеві лікарі мої проблеми й знищили лазарем. Я тепер, як новенька, мамо. Правда, нікому не потрібна, – ділилася жіночими справами Тіна.

– Я перепрошую, нічого не розумію. Які проблеми? Яким лазарем? – заплуталась в інформації далека від народжуваності жінка.

– Розумієш, мамочко, коли я приїхала сюди, то всі ночі ридала без упину. Батьки - люди ввічливі та якийсь час мовчали. Але потім мама не витримала й присіпалась із запитаннями. Ну, а коли вислухала, то просто взяла мене за руку та й відвела на лікування до спеціального центру. Там мене спочатку запихали ліками, але безрезультатно. Тому запропонували операцію й повідсікали все зайве. Зараз кажуть, що краще швиденько народжувати, але немає від кого. Чіплявся тут днями до мене один гарненький сенбернар у сквері, але ж він не мого виду, – тепер весело жартувала Тіна про страшні раніше речі.

– Господи, бідна ти моя дитино. Стільки всього вже пережила за своє крихітне жіноче життя. А що ти вирішила з Гнатом? Бо коли я йому твою обручку повертала, думала, що бачу востаннє. Наче життя з чоловіка пішло. Та він відповідальний, роботою тримається. Поздоровляв нас з Габріо по відеозв’язку. Я навіть не впізнала тих шалених очей. Сивина і погляд порожній та сумний, – доповіла Джулія.

– А ми вже кілька разів розмовляли з ним, мамо. В мене тут телефон вкрали, ну й звісно контакти всі геть. Я йому з нового набирала аж доки не відповів. Уявляєш, він не сердиться, я запросила його сюди. Обіцяв, що зі звітами розбереться й прилетить. Я хочу все повернути. Не можу я без нього, мамочко, – навзаєм зізнавалась Тіна, що в неї на душі.

– Габріо! Йди швидше сюди, – весело скрикнула Юлія Павлівна. – Тіночка наша телефонує. Дитина знову з’явилася для нас на світ! Ну от: пляшку з вином на радощах розбив. Та не переймайся, коханий, то на щастя! Уяви, доню, ніс бутель з вином, а як про тебе почув - так з рук і випустив!

– Мамуню, не свари сеньйора Габріо! Він же наш порятунок. Гнату з фондом допоміг, тебе від мене врятував. Я ж чую, що ти щаслива! – посміхнулась Тіна.

– Та як мені його сварити? Доню, він дійсно наче той бальзам. Весь час всім допомагає. І трудиться день і ніч. Я лише тепер розумію, що давно треба було відповісти на його пропозицію. Скільки всього обійшлося б у житті! Хоча з іншого боку, якби ми сюди раніше переїхали, де б ти Гната зустріла? Та від долі не втечеш і все йде, як повинно.

– Кохане наше дитятко! Buenos dias! Як ти? – почула Тіна з трубки хрипкий голос маминого сеньйора. – Я так зрадів, що помив терасу улюбленим червоним. Скажи, наша квіточко, в тебе все добре? То я від радості зараз оближу всі сходи, а потім ще й мою Джулію заодно!

Тепер Тіна весело розсміялась і згадала минулі роки. Коли вона росла у нього на руках і цей чоловік, не знаючи майбутніх намірів її названої мами, все одно відносився до абсолютно чужої дитини, наче до своєї рідної. Таким був і залишається цей чарівний іспанський сеньйор.

Тіна розпрощалася з рідними людьми й тепер відчувала себе неймовірно багатою. Тут, у Сполучених Штатах, вона народилася й повернулась до рідних батьків, що в ній душі не чують.

А ще в неї є кохана батьківщина - Україна, що виростила та вивчила її. В Іспанії щасливо живе названа мама. Та найголовніший у її житті - чарівний український бізнесмен Гнат Гамаюн. Тіна на диво міцно поєднана з ним долею й Божим провидінням. І тепер вона настирливо сподівається, в майбутньому, побачити красиві карі оченята їхніх синів...

Розділ 51. Чекаю!

Тіна вже збиралася спати, як почула виклик. Вона схопила трубку й побачила, що телефонує Гнат. Звісно вона чекала саме Його!

– Привіт, маленька американська принцесо! Я хотів побажати тобі солодких снів, – почувся з трубки його чарівний голос.

– Вітаю, Гнатку! Звідки ти знаєш, що я збираюся спати? – майже проспівала вона.

– Але ж в тебе десята година вечора. А я хочу отримати вранішній позитив, – здалеку шалів Гамаюн.

– Ти все працюєш, а коли збираєшся прилетіти? – не відставала Тіна. – Навіть тато з мамою чекають на нову зустріч з тобою.

– Тато з мамою? А ти? – ось і повернулись до чоловіка жартівливий тон та впевненість.

– Але ж я вже казала, та можу повторювати без упину: хочу-хочу-хочу бачити Тебе й не тільки... Коли будеш поруч, я доведу! – дуріли такими думками, на відстані обоє, що легко втратити розум.

– Тіночко, не муч мене. Мені ж цілий день людьми керувати, а я лише хочу дивитись у твої очі й більше нікого не бачити. Прости грішника, хотів позагравати! Я буду в тебе 18-го, напередодні вилітаю. В мене вже є квиток і віза, – з посмішкою розсекретив щасливу дату Гнат.

– Господи, за це я тебе й кохаю! Бо ти неймовірний і вреднючий, як я. Тому ми нероздільні, Гнатку. Я дуже щаслива, але треба якось прожити ці три дні нарізно, – проковтнула повітря Тіна й відчувала на очах сльози.

– Тіно, я вже й на роботу не хочу, відразу в аеропорт. А в мене прохання. Пришли мені себе в ліжечку, будь ласка. Я раніше хотів попросити, але не наважувався, – Тіна миттю клацнула камерою та відправила. Пройшла якась хвилька й дорослий чоловік, захлинаючись від дитячої насолоди, відповів:

– Дякую, моя маленька німфо! Ти стала ще прекраснішою. Яке блаженство знати, що ці смарагдові вогники - МОЇ.

– Гнатку, а тепер я чекаю на твоє личко, – з посмішкою вимагала схвильована дівчина.

– Тіно, вибач, НІ! Кажуть, я постарішав і боюся не сподобатися тобі. Ось прилечу, тоді й побачиш, – обережно натякав чоловік на те, що вона з ним зробила.

– Точно постарішав, бо таким дурним я тебе не пам’ятаю. Як ти можеш не сподобатися мені? Хіба власну душу питають: як вона виглядає? Гнаточку, ми ж домовилися кохати навіть через сто років. Прошу тебе, пришли!

– Добре, тримай! – згодився Гамаюн і вона побачила на екрані дійсно худого й посивілого, але до болю дорогого чоловіка.

– Красунчику мій! Ти навіть рідніший і неймовірно чарівний. Прилітай, твої щічки ми тут швиденько підправимо. У батьків дуже смачні бургери, люди інколи в черзі стоять. Я й так і сяк собі відмовляю, але це майже неможливо. Тато найкращі продукти замовляє. Він у мене дуже сумлінний та відповідальний. Тепер я розумію, чому забрала до свого серця саме тебе. Через гени батьків, які підказували шукати щирого й доброзичливого чоловіка. А ти в мене саме такий! Який іще, я тобі розповім після зустрічі, – завелась не на жарт Тіна, а Гнат слухав і дійсно хотів вже лише одного: бути з нею поруч.

– Дякую, тобі Кохана! Сьогодні я, мабуть, здивую колектив. Таким вони не бачили мене з часу... Вибач, я не хотів! – зазвучали гіркі нотки в його голосі.

– Нічого. Не ти винен, що я здуріла та наробила стільки біди. Гнаточку, я виправлюсь, обіцяю! Ти тільки сюди нічого теплого не бери. У нас вже корту добу стоїть неймовірна спека. Люди познімали з себе все, що могли. А кондиціонери садять енергію по всьому регіону. Ти головне СЕБЕ привези. Сьогодні я бачитиму щасливі сни про НАС, коханий!

– Солодких тобі снів, моя чарівна дитинко. Я кожного разу не можу відключити зв’язок. Прошу: допоможи мені, – зовсім розтанув Гамаюн.

– Добре, піду дивитися сни про наше майбутнє. Дякую, що ти МІЙ! – Тіна відключила зв’язок і відчувала, як божевільно хоче кохатися з Ним. Але треба трішечки почекати.

Розділ 52. Приємний жарт

В районі аеропорту О’Гара існує великий вибір готелів. Дівчина ще й досі пам’ятала, як зустрічали її батьки. Тому вирішила, що до міста вони з Гнатом точно не дотягнуть, бо їм терміново знадобиться затишний куточок для «першої розмови». Вона забронювала невеличкий гарний номер та з нетерпінням чекала 18 липня.

Але кляті дні тягнулись наче гума на сонці! Вона вже кілька разів зчепилась у сварці з Діланом та якось почула від нього доволі дивне припущення:

– Слухай Тіночко-україночко, ти що закохалася в мене? Чого ти чіпляєшся з будь-якого приводу? Взагалі-то я не проти, хоча в мене є дівчина. Але до тебе їй звісно дуже далеко...

Після всього, що тепер вирувало в щасливій душі закоханої красуні, вона лише дзвінко розсміялася, так що просто зупинитись не могла. Тіна вже й води попила, але її продовжував розбирати сміх.

– Дуже дякую Вам, містере Гант! Ділане, я давно так не сміялася. Ти мене просто до сліз насмішив. Господи, якби ж ти тільки знав: як далеко твої дивні думки від істини, – відповіла вона татовому підлеглому та ще й досі трималася за живіт. Добре, що лікували її у медичному центрі за допомогою малоінвазивної хірургії, бо звичайні шви, від сміху, наразі точно б розійшлися.

– Не розумію, що тут смішного? Ми добре працюємо разом. І твій тато завжди наказує мені оберігати тебе, – образився на її реакцію трішки марнославний хлопець.

– Ділане, прошу тебе, зупинись! Бо мене знову сміх розбирає. Тато каже, щоб оберігав, а не кохав. Ти різницю між цими поняттями хіба не знаходиш? Ні? Що ж, скоро сам усе зрозумієш, – таємниче посміхнулася Тіна та відчувала вогонь всередині лише від однієї думки про свого прекрасного Гната.

– І що ж такого станеться «скоро»? – не здавався управитель справами.

– Я тебе обов'язково де з ким познайомлю, тоді не будеш ставити дурних запитань. А поки сходив би та приніс нам чогось прохолодного. Мене ця спека просто доконає! – обурювалась Тіна.

– Дивна ти! У нас кондиціонер стоїть на +18. Я навіть замерз, а їй бачите, спекотно, – знизав плечима Ділан.

Та звідки ж йому-бідоласі було знати: як горить все всередині Тіни лише від однієї думки про ті гарячі оксамитові очі Гната? Час до зустрічі дійсно тягнувся страшенно довго, але 18-го вранці, містер і місіс Росс розцілували чарівну донечку, сіли до свого надійного Форда та й поїхали на кілька днів до брата, у Вісконсин. Так вони хотіли створити для Тіни й Гната неповторну інтимну атмосферу в домі. А рада-радісінька красуня вхопила таксі та й помчала в бік аеропорту.

Вона перевірила номер і він дівчині справді сподобався. Ліжко відповідало тому, що було на фото, гарне й велике. Приємна прохолода, м’які килими, все готове для повернення неймовірного Кохання...

Розділ 53. Безсмертя

Тіна прийшла до термінала очікування завчасно та настирливо поглядала на електронне табло. В О’Гарі все було продумано до дрібниць, але через величезну завантаженість аеропорту, літаки частенько кружляли в повітрі й чекали, доки звільниться необхідна смуга. Ну й звісно всі, хто чатував на прилітаючих, теж нудились та згорали від нетерпіння. А вже ті, хто страшенно довго знаходився в небі, тим паче молились на посадку.

Та ось все-таки київський рейс приземлився й Тіна почала очима шукати Гната в натовпі. Бідолашній здавалося, що люди спеціально не квапляться. Аж раптом вона побачила того, на зустріч з ким все її єство чекало кілька довгих місяців.

Дівчина радісно підстрибнула й помахала йому, але Гнат чомусь не відповів. Тоді вона почала стрімко пробиратись поміж людей і тепер чоловік кинув на неї розгубленим поглядом.

Зараз Тіна згадала грудневий корпоратив та першу зустріч очима. І не дивлячись на багато подій, які встигли промайнути в їхньому житті за ці пів року - казка знову відбулася. Гнат заворожено потонув в зелені очей своєї красуні, а збентежена дівчина майже перестала дихати, бо одночасно читала там: цікавість і жагу, ніжність і пристрасть, а ще шалене бажання дивитись на Неї вічно...

Але, Господи, чому він так схуд? Куди поділись накачані біцепси її коханого боксера і той шалений рум’янець, що завжди з’являвся при погляді на неї? Та головне, що її половинка знову поруч! Тіна схопила його за обидві руки й тільки тепер почула довгоочікуваний голос:

– Тіночко! Вибач, я не відразу впізнав. Ти ще прекрасніша, ніж на фото.

– Привіт, Гнатку! Та я звичайна. Це ти навіщось страшенно схуд. Прости, я винна... – прикипіла на очах у сотень людей до його грудей дівчина і знову відчула шалений стук найріднішого у світі серця та ніжний аромат його парфумів.

Гнат оповив її своїми затишними обіймами, заплющив очі й ніхто не звертав уваги на те, як у здорового дядька з очей течуть сльози... Адже це аеропорт - місце зустрічей і прощання. А для цих двох: нова сторінка їх тяжкого та неповторного Кохання.

Тіна важко зітхнула й трохи прийшла до тями.

– Що це я роблю дурна? Ходімо, Гнаточку. Ти такий зморений, а я вчепилася. Пішли, я тут нам куточок зняла, щоб відпочити. А потім поїдемо додому. Тато з мамою вже на півдорозі до ферми дядька в Вісконсині. Вони в мене особливі, – обхопила Тіна пальцями міцну долоню й не відпустила б навіть якби її вбили. А він тихо посміхався й спопеляв кохану жінку тим своїм неймовірним оксамитовим поглядом, єдиним на всій землі.

Як тільки вони опинилися в номері, Гнат оглянув приміщення й здивовано кивнув:

– Ти мене наче офіційну особу зустрічаєш. Навіщо все це? Мені потрібна лише ти.

– А мені ти. Але ж до самого дому ми б не дотягнули, – сказала й знову припала до рідних грудей.

Гнат обіймав тепер сміливіше, а Тіна згадувала його божественну жагу. Вона заплющила очі, щоб нічого не заважало вбирати кожен його подих і тут почула:

– Може життя знову зробить з нами щось страшне, але я більше не випущу тебе зі своїх рук. Тіночко, краще відразу вбий, щоб мені не мучитись без тебе. Ти ж не знаєш: як страшно не бачити цих очей, не чути твого серденька й голосу. Я помер без тебе, хоч і виглядав наче живий. Але я обіцяв чекати й дочекався.

– Гнаточку мій, не треба помирати. В нашу першу ніч ти обіцяв, що ми будемо жити вічно. Прости мене... Я дуже завинила перед тобою... Я буду покірно слухатися і вже ніколи не відірвусь від твого серденька, – прошепотіла Тіна й поповзла перед ним на коліна.

– Та що ти робиш, зупинись! Тіночко, я вже простив. Тепер не боляче. Ти в моїх руках і біля серця. Більшого мені не треба, – підняв її Гнат і полонив вуста божевільним поцілунком, якого болісно чекав довгі місяці та боявся не дочекатися ніколи.

Він хотів так багато сказати їй, але просто підхопив на руки й дихав щастям, утопаючи лицем в її тілі. Тепер йому здавалося, що не було всіх тих страшних подій. Адже вона знову в його обіймах, пестить рученятами наболілу голову. Змучений нестерпною розлукою, він розчинявся своїм гарячим поглядом в ній і вкрив собою. Вони так довго чекали на цю мить, що непотрібні були ні слова, ні пестощі, лише з’єднатись в одне-ціле назавжди...

Гнат з гучним стогоном мученика увірвався до її вогню, а Тіна скрикнула від насолоди й далі було знову щось схоже на останню мить двох одержимих полум’яних створінь. І не було на світі такої сили, щоб розділити ці два тіла і душі. Гнат поглядом благав її про щось, а Тіна виконувала все, чого він хотів. Що завгодно, тільки б кохав, тільки б не покидав більше й на мить... В красивих очах обох блаженних стояли сльози. Ось божевільний від щастя чоловік розгублено заглянув у її очі й почув:

– Більше ніколи не питай мене про це. Так, я твоя навіки й понад усе хочу, щоб був у мені завжди. Я хочу народжувати тобі дитятко кожні дев’ять місяців і не зупинюсь, доки сам не попросиш.

Далі вона відчула його нестримний вогонь у собі й скорилась неймовірно солодкому оргазму, а Гнат вбирав її прекрасні муки, молився Богу й дякував, що повернув йому небесну мрію та красу.

– О, Тіночко моя! Скажи, що це не сон і все, що ти сказала так і буде... – продовжував палко цілувати її Гнат і не міг зупинитись.

– Ні, мій єдиний це не сон. Так буде. Хочу стати мамою твоїх красивих діточок. Мене тут лікували та сказали, що я вже зможу. Знаєш, тепер я вірю в наше безсмертя серед крихіток, що виростуть у мені. Мій Гнаточку, я так тебе кохаю! – і знову плакала й тремтіла в його обіймах, наче вже перейшла межу безсмертя.

Гнат милувався своїм скарбом і зовсім не стидався власних сліз. Він щедро наповнював свою прекрасну німфу життєдайною вологою, а потім бажав повторити все знову.

До напівсмерті зморені Коханням, вони переливались поглядами й посміхались. Схрещені пальці рук не могли роз’єднатись, а вуста шепотіли:

– Кохаю більше за життя...

– Я подарую все тобі...

– Скажи, що більше не покинеш?

– Ніколи, ні в одному із життів.

– Навіки одне ціле...

– Господи! Іди до мене...

Розділ 54. Буду твоєю

Наче пташку розпластану на ліжку, Гнат залишив Тіну відпочивати, а сам пішов та прийняв на гостинній американській землі, перший приємний душ. Він блаженствував під потоками води й навіть зараз, у кабінці, таємниче посміхався. Кудись поділась бліда зовнішність одинака, яку замінив впевнений і гордий та безмежно щасливий чоловік.

Гамаюн повернувся до своєї знесиленої красуні й обережно познімав пасма золотавого волосся, що розсипались по личку й подушках. Потім нахилився та ніжно доторкнувся вустами до її гарячої щічки.

– Я безмежно кохаю тебе, мій найдорожчий скарбе! Господи, навіщо ти така неймовірна в усьому? І все це дароване мені! Тіночко моя, ти дещо вдома забула. Можна повернути? – знову інтригував ледь живу дівчину Гнат.

– Хіба це ще не все? Я більше не можу, але якщо хочеш... Все, що в мені - воно твоє, – змахнула слізки Тіна та перевернулась. Вона милувалась його бездонними карими очима й не могла відірватись.

А він взяв її долоньку й одягнув на пальчика обручку. Ту, що тікаючи від свого щастя й біди, вона залишила Юлії Павлівні. Тепер, переповнена задоволенням і блаженством красуня, зойкнула й поцілувала перстень.

– Дякую, що повернув її, Гнатку! Я кохаю тебе більше за життя і вже ніколи ця обручка не покине мого пальця і мого серця! Прошу: прости мене, єдиний, – прошепотіла Тіна. А Гнат спочатку міцно зажмурив очі, а потім глянув їй в саму душу й пояснив:

– Я казав, що не болить і вже простив. Не вмію я тримати зла на ту, що відібрала в мене душу. Так само як і ти. Не перепрошуй більше - просто кохай.

– Довіку кохатиму! Гнаточку, давай трішки відпочинемо та поїдемо додому. Я від щастя ледве дихаю, але мені треба погодувати тебе і вкласти спатки. Щоб відпочив, щоб був гарнюній, як завжди. Я зовсім замучила тебе! – торкалась Тіна його рідного личка, а її рученята ще тремтіли від любовної втоми...

– Як скажеш, зоренько моя! У мене залишилось лише одне запитання, – став чомусь дуже серйозним Гнат і тихенько попестив її животик.

– Так! На всі твої запитання і бажання, все життя, буду відповідати лише ТАК! – вкрила його руку своєю долонькою Тіна.

– Це добре! Бо я хотів спитати: чи ти вийдеш за мене, Тіно Лагода? Але якщо ТАК, я дуже радий! – замерехтіли божевільними вогнями його прекрасні очі й щаслива посмішка осяяла весь номер.

– Так! Так! Так! Скільки хочеш запитуй. Все одно скажу, що згодна. Не можу я без тебе жити, Гнате Гамаюн! – зовсім не здивувалась його пропозиції вона й лише ніжніше пригорнулась до рідних збуджених грудей.

– Тобто додому ми полетимо чоловіком і дружиною? Давай одружимося у вашому Лас-Вегасі. Ти не проти? – абсолютно серйозно запитав Гнат.

– Та хоч у племені майя! Гнаточку, я й так твоя дружина. Бог цього захотів. А де нам дадуть папірець, не має ніякого значення. Якщо хочеш - нехай це буде у Вегасі. Ти ж розповідав, що вже був там свідком, – згадала Тіна, як Гнат казав про весілля одного з заступників, саме у Вегасі.

– Було таке. Тільки тоді мені здавалося, що все якось швидко й не по-справжньому. А тепер я дуже хочу з тобою пройти через це дійство серед фонтанів і шалених вогнів та перетнути український кордон зі своєю законною дружиною. Зараз кажу, а всередині наче хвилі гуляють, – зізнався чарівний Гамаюн і поглинав Тіну поглядом звабника.

– Гнаточку, молю, НІ! Почекаймо хоч до мого дому. Я боюся, що від твоїх дарунків мене просто розірве. Прости, – похитала вона голівкою.

Блаженний від усього, що відбувається, чоловік міцно стиснув свою жінку в обіймах і згодився:

– Добре, я почекаю. Але тільки до твого дому, а потім все повторимо знову!

– Господи, ти раніше не був таким божевільним. Що з тобою, мій прекрасний повелителю? – намагалася вибратись з ліжка знесилена коханням дівчина, але її хитало й усе тіло здавалося побитим.

– Я тебе дуже довго чекав і неймовірно кохаю... А може просто старію! – розсміявся Гнат. – Тобі допомогти?

– Ні, дякую. Я постараюся звикнути до твоєї «старості». Можливо це й правда. Бо мама інколи натякає, що сеньйор Тесоро з роками як чоловік, стає дедалі божевільнішим. О, Господи! Мене наче автобус переїхав, – притримуючись за стіну, щасливо посміхалася Тіна.

– Так, того автобуса звати Гнатом! Тільки прошу тебе маленька: не виганяй з себе всіх діточок. Залиш нам трішки, будь ласка, – попередив її досвідчений чоловік, щоб Тіна не вимивала себе занадто прискіпливо.

– Не переймайся, Гнаточку. Вони всі залишаться в мені! – пообіцяла вона й, наче зомбі, побрела до ванної кімнати.

Розділ 55. Заручини

Добре, що передбачливі батьки Тіни вибралися в гості до родича. Адже шалена парочка в особняку Россів всюди робила лише дві речі: їла й кохалась, кохалась і їла. Інколи вони разом забирались до джакузі, але й там займались нестримним бурхливим сексом, як дві юні стурбовані мавпочки, що зовсім не мають розуму. Та коли містер і місіс Росс ввічливо попередили, що завтра повертаються додому - Гнат з Тіною слухняно поприбирали в домі всі сексуальні гріхи, дещо одяглися та приготувалися до зустрічі.

– Пане Гнате! – наче давно не бачила рідного сина, кинулась в його обійми місіс Росс і чоловік з гордістю розумів, що ця теща йому точно рада. Важко було не відчути, що вона точна копія його неймовірно коханої дівчинки, тільки дещо старша. Світле й добре серце Тіни дісталось їй від пані Емілі й це викликало у Гната захоплене піднесення.

– Вітаю Вас в нашому домі, містере Гамаюн! – щиро простягнув йому долоню батько Тіни.

– Прошу Вас: віднині й навіки - просто Гнат! Колись я вперше попрохав Вашу доньку кликати мене на ім’я і з того часу ходжу по світу блаженним, бо вона погодилась. Саме тому, мамо й тату, кличте мене як сина. Я просто не знаю, як віддячити Вам за цю святу дитину, що Ви подарували мені. Вона все моє життя й доля! – виголосив Гнат таке, чого навіть не планував і тепер подумав, що може час спитати дозволу про одруження, але пригальмував до застілля.

А воно планувалось веселе й пишне! З ферми дядька Біллі батьки привезли стиглих домашніх овочів та неймовірно пахучих м’ясних копченостей, що дурманили розум і викликали спазми в животі.

Наразі здавалося, що ця родина не перший рік живе разом, бо до вечері всі прикладали свій хист, дружно та злагоджено. Підсвідомо Гнат порівнював урочисті й трохи офіційні застілля, в Києві у пані Джулії, але тут блаженно насолоджувався невимушеністю звичаїв. Знову й знову він бачив: на кого схожа його зеленоока половинка й шалів від щастя.

Та й батьки Тіни відчували особливий вечір, тому схвильовано поглядали одне на одного. Коли всі розсілися, містер Мартін підвівся та якось урочисто сказав:

– Діточки мої, Еммі! Колись давно я вже кілька разів був щасливим. Звісно, коли вона відповіла мені ТАК. Потім, коли сказала, що ми чекаємо на оце диво. Коли донечка народилась і почала радувати нас кожен день... Але потім прийшла біда та ми весь час жили надією, що настане саме цей вечір. Ще в Києві ми зрозуміли, що ви доля одне одного. Але життя весь час підкидає зміни й ми радісно прийняли донечку, не питаючи причин, адже це її дім. Трішки допомогли й ось тепер я бачу не просто пару, а одне сонце, що з’єдналось з двох половинок і сяятиме завжди разом. Ми страшенно раді вашому щастю й самі дуже щасливі. Будьмо здорові!

Тіна лагідно горнулась до своєї Долі, а її мама скидала слізки й блаженно посміхалася. Родина підняла келихи, але Гнат не сів на місце. Він став, серйознішим ніж тоді, коли збирав підсумкову раду інвесторів. Бо то був лише бізнес, а тут вирішувався подальший шлях його Кохання й отим своїм неймовірно красивим голосом заговорив:

– Містере й місіс Росс! Мартіне й Емілі! Мамо і тату! Ви згадали трішки історії, тому я теж відповім. Колись у мене була щаслива родина, мама й тато. Але доля рано відібрала їх у мене, та я навчився виживати й працювати, як зміг. А потім побачив ЇЇ. Коли б мені запропонували золоті гори, повернення батьків, найкращу та найбагатшу родину, я б грішний не погодився. Клянуся, що більше ніж ЇЇ - мені нікого й нічого не треба. Вона відповіла взаємністю. Такої доброї й ніжної дівчинки я ніколи не бачив та не уявляв, що зустріну в житті. А потім познайомився з вами й зрозумів, що Тіна ваше творіння. Так, її виховувала смілива й самотня жінка. Вона трохи інша, але ж на прекрасну Тіночку не подіяли її складні правила. Я покохав вашого янгола за божественну душу, за неповторність і красу, за благородство її ніжного серця. Тепер я щиро прошу вас: віддати мені її руку, бо серце я їй вже не поверну. Не зможу, хіба лишень разом зі своїм. Емілі та Мартіне, будь ласка, дайте згоду на наш шлюб і ви зробите нас найщасливішими у світі...

Коли Гнат закінчував свою промову - Росси тихенько підвелись і дослухали стоячи. Сиділа лише Тіна. Їй було тяжко стояти з двох причин: по-перше, через наслідки шаленого кохання, яким вони вже кілька днів займалися тут скрізь, окрім стелі. А по-друге, через хвилювання в неї так тремтіли ноги, що дівчина боялася втратити свідомість. Вона лише переводила погляд з Гната на батьків, а потім назад і розуміла, що таких хвилин в їхньому житті більше ніколи не буде. Звісно фотографувати подібне дійство - то блюзнірство, тому вона просто намагалась запам’ятати все, як найсвітліші миті.

Прекрасні карі очі майбутнього зятя мерехтіли щастям. Він ніжно посміхався й розумів, що наразі хтось таки втратить свідомість. Але, слава Богу, добро непереможне й тому Мартін взяв дружину за руку та відповів:

– Дорогий наш сину! Звісно ми не зможемо замінити тобі рідних батьків, але віднині й навіки в тебе є нові батьки та наша згода на ваше весілля. Будьте щасливі, а ми будемо щасливі разом з вами. Ми вже зрозуміли, що кращого чоловіка наша донечка не могла знайти в цілому світі. Благословляємо!

– Благословляємо! – перехрестила парочку щасливців Емілі та знову витирала сльози. – Господи, який сьогодні величний день. Сідайте, будь ласка. Будемо частуватися й святкувати...

Далі розповідати про застілля Россів-Гамаюн немає ніякого сенсу. Адже кожна людина хоч раз у житті бачила, як сходить сонце, чи сяють зорі. Як народжується нове життя чи розпускаються весняні квіти. Можна наводити ще багато прикладів краси, але цей неймовірно щасливий вечір закарбується в пам’яті майбутніх молодят і щасливих батьків, як найчарівніше і неповторне дійство.

В підсумку треба сказати, що родина домовилася разом поїхати до Вегасу й дійсно відсвяткувати невеличку урочистість, що пов’яже долі Тіни й Гната навіки.

Розділ 56. Я розбуджу тебе коханням

Молодята одружились у веселому та повному розваг місті, посеред пустелі Мохаве в штаті Невада, де кожного дня одружується купа людей. Але ця парочка була особливою. Вони познайомились випадково й шалено закохались та зовсім не мріяли про всі ті страждання, якими нагородила їх Доля. Палке щастя в одну мить перетворилося на пекельний сум, а відстань могла розділити навіки. Але він вирішив чекати, а вона - боротись. І в них все склалося.

Тепер, коли батьки Тіни радісно привітали молодят та ввічливо полетіли додому, містер і місіс Гамаюн залишились у весільному номері святкувати народження своєї вистражданої й неймовірно красивої родини. Звісно Росси розуміли, що Тіна повернеться з Гнатом на його батьківщину, а до них діти будуть прилітати тоді, коли зможуть. Це навіювало сум та за час, що вони провели з чарівною донькою, стали мудрішими. Тіна наповнила їх життя довічним сенсом і блаженством.

Наразі Гамаюни зачинилися в номері для молодят та намагались обережно зняти з Тіни весільну сукню, яку подарували їй батьки. Дівчина взагалі хотіла піти до РАЦСу й під вінець у тоненькому сарафані, адже пустельний вітер гнав до міста нещадну спеку. Та щоб задовольнити бажання батьків, молоді згодились на легкий костюм з льону для Гната, а на Тіну начепили повну амуніцію нареченої.

Після урочистості Тіна вирішила дати в мережу оголошення та подарувати сукню дівчині, яка не може собі дозволити подібну розкіш. Гнат від благородства своєї крихітки був просто в захваті! Коли білосніжна краса вже висіла на плічках, парочка ще збиралася переглянути селфі. Але галерея була величезною, а терпіння закоханих - на межі.

Милуючись скарбом, Гнат неквапливо зняв з дружини залишки одягу та традиційно заколисав її у своїх обіймах. Після його появи на американському континенті й нескінченного поїдання фірмових багатошарових бургерів тестя, зять швидко роздобрів. А під нещадними променями місцевого сонця його гарне личко вкрилося бронзовою засмагою й тепер гендиректор «Кращих інвестицій» знову виглядав, як звабливий респектабельний пан, що геть забув усе погане.

Спочатку Гамаюни весело плескались серед приємної пінки в джакузі. Вони натхненно цілувались, перевіряючи одне одного на витривалість. Після чергового безсоромного поцілунку Гнат не витримав і обережно посадив дружину собі на руки, а вона лише блаженно зойкнула та, вхопившись руками за обідок ємності, почала втамовувати накопичену за день спрагу. Тіну переповнювали солодкі бажання й вони ставали все гострішими. До нестями збуджені розпусники потопали в очах одне одного й милувались взаємними стражданнями. Щоразу коли Тіна припадала вустами до гарячих губ Коханого, їх могутніше накривало божевільне відчуття єднання.

Звісно у воді такі заняття були трішки небезпечними, але саме це й доводило до піка насолоди. Приємне ковзання тіл та запаморочливо глибоке проникнення надавало їх близькості ще розкішнішого задоволення. Руки Гната залишалися вільними й тому він робив дбайливий масаж грудей прекрасної дружини та розумів, що вони підходять до взаємного бурхливого оргазму. Тіна не витримала й затріпотіла першою, а він ввічливо пропустив даму вперед і вибухнув у ній струменем вогняної сперми. Тихими цілунками чоловік підтримував легенький рівень напруги аж доки обоє не заспокоїлись.

– Навіть за хвилинку після виверження я вже знову хочу тебе... Так буде завжди, адже ти частина мене, найкраща моя частина, – вимовив блаженним голосом Гамаюн, тримаючи в обіймах ослаблу дружину.

– А ще тому, що я безмежно кохаю Вас, містере. Чим я думала, коли їхала від тебе? Ми ж не можемо жити нарізно. Лише одне в одному! Інакше помремо, – відповіла йому Тіна й тихенько доторкнулась до чарівних губ чоловіка. А він посміхнувся тією неповторною посмішкою, яку побачила вона при першій зустрічі та відповів:

– Ходімо, мій скарбе, перевіримо шлюбне ліжко. Я хочу тебе безперестанку й не бажаю зупиняти цього божевілля.

Він обережно витер її тіло пухким духмяним рушником, а в голові весь час паморочилось, адже це нестерпно збуджувало.

– Знаєш, Гнаточку, я ще й досі не вірю, що все сталося з нами за один рік і в грудні буде лише річниця з моменту, коли ти вперше заглянув в мої очі та скорив назавжди. А ще мені чомусь здається, що ми полетимо додому не самі...

– Так, моя царівно! Ще навіть неповний рік, а ми вже стільки всього пережили та поганого й хорошого... Що ти сказала в кінці? – недовірливо завмер Гнат. А вона посміхнулася, знизала плечиками й пояснила:

– За чотири дні після твоєї появи тут, до мене повинна була прийти традиційна болячка, але не встигла. Бо як тільки зійшов з трапу, я накинулася на тебе наче божевільна й тепер виходить, що в мене вже три тижні затримка...

На долю секунди Гамаюн прикрив блаженні очі, а потім притис до себе Тіну так обережно, наче їй вже скоро народжувати й прошепотів:

– Значить Бог на світі все-таки існує? Як думаєш: цього разу нам поталанить?

– Я не знаю, Гнаточку. Лише сказала те, що відбувається. Але ж я нічого нового в собі не відчуваю. Тільки хочу тебе, як одержима, а більше ніяких симптомів немає.

– Яких симптомів, дурненька? Ти найчарівніша жінка на землі, яка настирливо чекала й боролась. Ти, не роздумуючи пішла на ризиковані дії, тільки щоб втілити нашу мрію. Господь зглянувся й подарує нам бажане. Все буде добре. Ось тільки мені треба було сказати раніше. Я ж катую тебе коханням, наче старий гібон. Можливо не треба аж так мучити? – зачаровано пестив він рідне личко.

– Ну, чому ж відразу й не треба? Я не згодна. Я тебе й зараз хочу... Може пізніше нам прийдеться згадати: як ти робив це вперше. Господи, ти так тихенько тоді рухався, що я втрачала розум від насолоди. А потім, з кожним прожитим з тобою днем, я все нестримніше бажала нашого єднання. Так, це і є дві половинки цілого. Адже нам неймовірно добре разом, мій старий гібоне. Гнатку, навіщо ти кажеш про себе таке? Ти найніжніший та найчарівніший коханець на землі, а ще МІЙ законний чоловік.

– Маленька, перестань заохочувати. Я тепер боюся мучити тебе, бо страшенно хочу колисати на руках дві зеленоокі квіточки. А потім ще...і ще...

– А коли рук не вистачить, що будеш робити? – розсміялася Тіна.

– Замовлю собі запасні. Крихітко, мене на все вистачить. Я так довго чекав, що зможу все на світі. Давай, лягай до мене в обійми та поспи, я буду тебе охороняти.

– Як, тепер лише охороняти? Краще б я нічого не казала! – вмостилась на рідних грудях щаслива жінка та почула відповідь:

– Все моє життя, до останньої краплинки, належить одній Тобі. Відпочинь, я розбуджу тебе Коханням.

Розділ 57. Блаженні очі

Через кілька днів молодята Гамаюни залишили місто розваг, посеред пустелі, та прилетіли до Чікаго. Весільна відпустка гендиректора «Кращих інвестицій» закінчувалася й Гнату необхідно було повертатися до Києва. Звісно тепер він спуститься з трапу в супроводі прекрасної дружини, й це його п’янило день і ніч. Перед вильотом до Штатів Гнат вагався й не уявляв, що за неповний місяць стане найщасливішим чоловіком на землі, а його зеленоока кохана повернеться в якості його законної половинки.

Та зеленоокій феї конче потрібно було, до повернення в Україну, побувати на плановому обстеженні в медичному центрі Cal-Devon, там де її прооперували. Вона знала, що треба й страшенно хотіла отримати підтвердження або спростування своєї підозри на вагітність, але панічно боялася цього.

Вона навіть не хотіла купувати тест. Що як він покаже негативний результат і всі старання та ризики були марними? Адже після таких шалених занять коханням, якими весь час грішили молодята, завагітніти міг би навіть бетонний стовп. Саме тому Тіна знову не знаходила собі місця.

А щасливі та веселі - містер і місіс Росс не залишили без уваги ідею про гучну вечірку й тепер готувалися до неї з подвоєною енергією. Якщо раніше вони просто хотіли познайомити широкий загал друзів з красунею донькою, то зараз все стрімко змінилося. Їх кровиночка встигла одружитись з чорнобривим українським красенем, спорідненістю з яким вони відверто пишалися. Тому без багатолюдного зібрання та феєрверків точно не обійтись; і Росси працювали над урочистістю відповідально та невтомно.

– Тіночко, щось не так? Ти переживаєш, що покидаєш маму й тата? – спитав Гнат її в ліжку, напередодні гулянки-прощання.

– Зовсім трішки, Гнатку. Адже я їду додому, з коханим, в наше затишне щасливе гніздечко. Ні, не це мене хвилює, – чесно відповіла йому дружина.

– Тоді чому ти така знервована? Я ще чогось не знаю, скажи, – обіймав свій скарб дбайливий чоловік.

– Розумієш, поки я ще тут, обов’язково треба відвідати медичний центр. Так вони рекомендували, а я боюся, – не вміла нічогісінько приховувати від нього Тіна.

– І все? То поїдемо зранку. Чого ти боїшся? Особисто я більше боюся вечірнього феєрверка, бо тато замовив стільки коробок, що від вашого кварталу можуть залишитися лише друзки, – спеціально жартував, щоб розрадити її, Гнат.

– Не смійся, любий! А що як лікарі знову скажуть якусь гидоту? Я цього не переживу, бо хочу, щоб в мені вже сидів маленький Гамаюн. Але я й досі нічого не відчуваю, тільки затримка продовжується і все, – знову затремтіла Тіна.

– Крихітко, але ж «напевно», «очевидно», «можливо» тільки псують людське життя. Особисто я схильний до простих дій. Тому тримай телефон та запишись на завтра, якщо у лікаря ще є вільний час, – лагідно наказав їй законний чоловік і вона покірно виконала.

В роботизованій системі онлайн, місце для візиту знайшлося на 14.30 і тепер юна жінка поїхала до центру Cal-Devon вже не з мамою, а з Гнатом. Лікарка пам’ятала Тіну й прийняла її з ввічливою посмішкою. Та наразі пацієнтка чомусь тремтіла більше, ніж перед операцією. Звісно тоді їй не було чого втрачати, але тепер молода дружина сподівалась на красиве майбутнє й не могла підвести найріднішого на землі.

– Ви чомусь дуже схвильовані, міс Росс, – констатувала дама, коли водила камерою всередині Тіни, й уважно роздивлялася нутрощі пацієнтки на моніторі.

– Перепрошую, пані докторе, але я вже не міс Росс, а місіс Гамаюн, – гордо показала Тіна їй золоту обручку на пальці та намагалася прочитати хоч щось на незворушному обличчі гінеколога. Від такої новини сувора жінка стала поступливішою й навіть посміхнулася.

– Зрозуміло. Що ж, вітаю Вас двічі, місіс Гамаюн. З законним шлюбом та з першою вагітністю. Спочатку я не хотіла Вас спантеличувати, але якщо все саме так, то щиро вітаю! Ви рішуча жінка й миттю виконали наші рекомендації на двісті процентів.

– Дякую, лікарю! Про кращий весільний подарунок я навіть мріяти не сміла! Ні, я не виконувала Ваші рекомендації, так вже вийшло. Я кохаю свого чоловіка давно, можливо ще з минулого життя, та днями ми побралися. Тобто я з упевненістю можу сказати моєму єдиному, що ми будемо батьками? – ще не вірила бідолашна.

– Звісно, можете. Але якщо не довіряєте мені - тоді сходіть до сусіднього кабінету, але й там вам скажуть те ж саме. Можу показати, хоча Ви ще нічого не побачите. Я зроблю знімок та напишу рекомендації й чекатиму на Вас один раз на місяць.

– На жаль, не вийде, докторе! З чоловіком я відлітаю на свою другу батьківщину, до Києва. Там теж мій дім. Тому це, наша остання зустріч, але поверненню до України я щиро радію, – посміхнулася Тіна й протерла серветкою поміж ніжок.

– А, навіть так? Ну, нічого страшного. В столиці України прекрасна репродуктивна медицина й гінекологія. Я особисто знайома з кількома професіоналами в нашій сфері. Можу дати Вам контакти, – вже писала щось лікарка на клавіатурі та скоро дістала з принтера текст і перший знімок УЗД, на пам’ять.

– Дякую Вам, докторе! Ви врятували мене від суму й самотності та подарували нашій родині мрії про прекрасне майбутнє. Я пам’ятатиму про Вас уже життя й розкажу колись нащадкам, – привела себе до ладу щаслива Тіна та вже знову витирала слізки.

– Будь ласка, місіс Гамаюн. Але ж дарувати майбутнє - це моя професія й життєвий вибір. Я рада, що Ви залишаєте нашу країну з позитивними емоціями та нащадком у собі. От тільки зі сльозами та хвилюванням закінчуйте. У Вас все добре, але жартувати з крихітним створінням не варто. Ще раз вітаю й щасливого польоту! – знову посміхнулась сувора жінка й на цьому Тіна залишила її кабінет.

В коридорі тихенько сидів Гнат. Коли Тіна вийшла, він підвівся й уважно заглянув у смарагди її очей. А вона гордо подала йому тепер свою сіреньку теку й тихо сказала:

– Гнатку, це тобі! Перше фото нашої першої дитинки. Тільки, дуже прошу, не дурій!

Та Гнат Гамаюн почув лише початок фрази. Він не слухав про пристойну поведінку в публічному місці. Це було здійснення мрій усього його життя! А тим більше з Нею – жінкою своєї мрії. Від збудження та неймовірного щастя він підхопив дружину на руки й заколисав так, як завжди робив це вдома.

Декілька працівників медичної установи лише тихо посміхнулись, адже знаходились у відділенні, де інколи констатують недобре. Та частіше буває саме так, як зараз. Напевно стрункий кароокий красень зрадів звістці, що стане батьком. Щоб зрозуміти це непотрібно бути провидцем, достатньо просто глянути в його блаженні очі та порадіти за людей.

Розділ 58. Гірко!

Святкова вечірка, з нагоди одруження єдиної доньки Россів, розпочалася на зеленій галявині жваво та вчасно. Зрозуміло, що через професійну діяльність родини - нестачі страв на столах точно не було. Окрім традиційних гарячих бургерів, що підносили з дому, сьогодні знайшлася б гастрономічна втіха на будь-який смак.

Тіна прогулювалася по галявині в красивій легенькій сукні, зі щасливою посмішкою на вустах. Після сьогоднішньої звістки про маленьке диво всередині її тіла, тепер ніщо не могло затьмарити опроміненого смарагдового погляду. На радощах, красуня бажала дарувати нащадку найсмачніше, й тому весь час підхоплювала то канапку з лососем, то сендвіч з маринованими огірочками...

Наразі вона й незчулась, як поруч опинився Гант.

– Господи! Ділане, ти так підкрадаєшся, що я заїкою зроблюсь, – підсвідомо схопилась за талію вона.

– То ось про яку новину ти натякала тоді в офісі. Я й подумати не міг, що ти тут так швидко вискочиш заміж за подібного франта. Він хто: актор чи модель? Дивись, як жваво вашим сусідкам мізки крутить, – ображено сказав керівник справами «Великого бургера».

– Ділане! Я тебе прошу: не сміши мене знову. Як воно в тебе виходить? Що не припущення, то шедевр. Ні, мій коханий чоловік не актор і не модель, хоча запросто міг би бути. Він - моє безмежне щастя та єдина радість на землі. А ти не переймайся, буде свято й на твоїй вулиці. Дякую за все і бувай здоровий! – піднесено сказала Тіна та попрямувала до свого Гната.

Вона щиро милувалася тим, як містер Гамаюн дійсно зібрав навколо себе цікавих жіночок та з легкістю розповідав їм різноманітні байки, а дами уважно слухали, вдячно сміялися й плескали в долоні. Сьогодні Гнат сяяв не менше Тіни, адже і в його житті настав найщасливіший день, а звабливі карі очі чоловіка мерехтіли шаленими блискавками.

Ось містер Росс, під ручку з Емілі, вийшли на середину галявини та попросили тиші.

– Шановні друзі! Сусіди! Ми з родиною наразі дуже раді бачити Вас усіх. Давно не виходило зібратись докупи такою чарівною компанією. Але сьогодні ми покликали дорогих гостей не просто так. Довгі роки ви підтримували нас в пошуках кровинки й ми звісно в боргу перед вами. Але тепер прекрасна донечка з нами, та нещодавно вона зробила батькам ще один царський дарунок - привела в дім цього благородного красеня, який напередодні став її законним чоловіком. Ми з Еммі живемо тепер, наче в блаженному сні, та дуже просимо всіх вас поринути в нього разом з нами. А тепер давайте дружно скажемо молодятам: «Гірко!»

Усміхнені люди ще мить переварювали урочисту промову господаря садиби, а потім повітря просто вибухнуло дружним та багатоголосим:

– Гірко! Гірко! Гірко!..

Тіні з Гнатом нічого не залишалось, як обережно обійняти одне одного та доторкнутись вустами, давно з’єднаними Долею і Богом.

Потім почалися веселі танці й друзі родини, час від часу, підходили до молодят, щоб привітати. Багато хто, до промови Мартіна, навіть уявити не міг справжніх причин зібрання у Россів. Тому тепер перепрошували за відсутність весільних подарунків. Але хіба Тіні з Гнатом вони були потрібні? Вдень закохані отримали головний подарунок на ціле життя й, ніжно пригорнувшись, вони тихенько рухалися в танці.

Зараз, під чиказьким зоряним небом молодята згадували все, що встигло трапитись з тієї миті, коли Юлія Павлівна покликала Тіну на корпоратив Гната. Саме вона, того не підозрюючи, стала доленосною ланкою в перебігу подій, що започаткували величне Кохання двох прекрасних земних створінь. Потім жінка спочатку жалкувала про свій вчинок, пізніше допомагала та радила щось мудре. А життя невпинно, разом з неймовірним щастям, дарувало цим двом багато болю та страждань. Але ж як прекрасно сяють зараз їх блаженно закохані очі!

Скоро буде повернення до України, а потім вже політ на Мінорку й там щиросердний сеньйор Габріо Тесоро, законний та щасливий чоловік Юлії Павлівни Лагоди - теж влаштує для молодят фантастичну вечірку й подарує обіцяну весільну подорож на яхті.

Виходить, що життя спеціально тримало подружжя Гамаюнів у великій напрузі, щоб пізніше перетворити його на нескінченне свято? Але так не буває! Та можна сміливо припустити, що після всіх випробувань, вони точно подолають будь-які труднощі та залишиться навіки щасливими й нерозлучними!

Їх безмежне Кохання не згасне, а безсмертя про яке мріяли - їм принесуть троє синів та маленька донечка, на появу котрої з нетерпінням чекають: Тіна з Гнатом, Емілі й Мартін Росси та звісно Юлія й Габріо Тесоро, кожен у своєму затишному гніздечку, серед наших шалених та непростих світів.