Данило Борисович Яневський - Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський

необхідних сил і засобів для розв’язання нової всеєвропейської війни, Ризька (1921 р.) мирова угода з Польщею.

Її суть: Варшава в обмін на визнання за нею вже зайнятих «українських» територій визнала комуністичні режими Росії, України та Білорусі. 5 жовтня 1920 р. угоду миру між Радянською Росією та Польщею було підписано. 18 жовтня українські збройні підрозділи отримали наказ припинити бойові дії. 21 жовтня військове керівництво Польщі видало наказ, згідно з яким було заборонено надавати будь-яку підтримку чи допомогу українським або білоруським військам, які продовжували бойові дії проти червоних.

Одна частина розколотої навпіл армії УНР опинилася на території Румунії, основні сили чисельністю до 30 тис. вояків — у Польщі, де вони були роззброєні та інтерновані. 18 листопада відбулося останнє засідання проводу УНР на східноукраїнських теренах. Там і тоді визначили» чергове завдання Ради Народних Міністрів — зберегти голову Директорії — Головного отамана Симона Васильовича Петлюру, в особі якого ототожнюється ідея державності Української Народної Республіки» (підкреслення наше — Д. Я.). Інші завдання — «зберегти армію, уряд, урядовців та українських громадян, що примушені були по політичних обставинах залишити Батьківщину».

Українська шахівниця. Українська Соціалістична Радянська Республіка.

Подобається це комусь чи не подобається, станом на першу половину 1921 р. УСРР — об’єкт та суб’єкт діючого на той час міжнародного права. Вже у січні 1919 р. було сформовано/«інстальовано» третю за рахунком Радянську Україну (дві попередні спроби провалилися). Ця «незалежна українська» держава мала свою конституцію. Написана вона була російською мовою. Повна назва — «Конституция Украинской Социалистической Советской Республики, утвержденная Всеукраинским сьездом Советов на засе-дании 10-го марта 1919 года и принятая в окончательной редакции Всеукраинским Центральним Исполнительньїм Комитетом назаседании 14-го марта 1919 года»[59]. Іще одна формальна ознака «суверенності» — наявність власного, окремого від російського та загальносоюзного, Кримінального статуту, затвердженого 1922 р[60].

Раду народних комісарів, тобто уряд УСРР, маріонетку більшовицької Радянської Росії, очолив болгарський комуніст Раковський. Одночасно він керував «міністерством» закордонних справ, заступивши націй посаді етнічного українця, послідовного та фанатичного більшовика Миколу Скрипника. За час урядування Раковського уряд Радянської України спромігся розгорнути мережу фактичних українських радянських дипломатичних представництв у Німеччині, Польщі, Чехословаччині. При уряді Раковського працювали торгово-економічні місії цих країн, а також Австрії.

Все істотно змінилося після підписання у грудні 1922 р. чотиристоронньої угоди про заснування Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Після цього всі зовнішньополітичні, зовнішньоекономічні, консульські та інші питання відійшли у підпорядкування Москви. Іншими словами, УСРР була позбавлена права на власну, окрему від Москви, зовнішньополітичну діяльність. Але вона на тому і не наполягала. 20 вересня 1923 р. Народний комісаріат іноземних справ (тепер би це назвали Міністерством закордонних справ) УСРР був ліквідований. Усі питання зовнішньої політики: підписання угод, політичних, економічних, консульських і т. д., і т. п. — відійшли до Наркомату закордонних справ СРСР. Фактично і формально такий стан справ мав місце до 1944 р.

1 лютого 1944 р. Сталін вирішив (його рішення було формалізоване ухваленням сесії Верховної Ради СРСР, яка проголосувала (іншого вибору у її «депутатів» не було) за закон «Про надання Союзним Республікам повноважень у галузі зовнішніх відносин та про перетворення у зв’язку з цим Народного Комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в Союзно-Республіканський Народний Комісаріат) формально відновити права союзних республік СРСР, в т. ч. УРСР у зовнішньополітичній сфері. За 4 дні — 5 лютого — Політбюро ЦК КП(б)У та Президія Верховної Ради УРСР «ухвалили» утворити українське зовнішньополітичне відомство.

За рік, 26 червня 1945 р., міністр закордонних справ УРСР, ленінсько-сталінський поплічник Дмитро Мануїльський, від імені Радянської Української держави підписав у Сан-Франциско Декларацію про утворення Організації Об’єднаних Націй. Цього дня УРСР формально відновила свій статус суб’єкта міжнародного права. 1945 р. УРСР стала членом Міжнародного Суду, 1946 р. — Всесвітньої організації охорони здоров’я, 1947 р. — Всесвітнього поштового союзу, 1948 р. — Всесвітньої метеорологічної організації, 1954 р. — Міжнародної організації праці (МОП) та ЮНЕСКО, 1956 р. — Європейської Економічної Комісії, 1957 р. — Міжнародної агенції з ядерної енергетики (МАГАТЕ). У 1948–1949 рр. УРСР була постійним членом Ради Безпеки ООН.

І це — не всі факти, які підтверджували формальний самостійний статус УРСР у складі Радянського Союзу. 11 березня 1944 р. за наказом Сталіна «колективний голова радянської держави» — Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом «призначила» народним комісаром (міністром) оборони УРСР члена ЦК КП(б)У, депутата ВР СРСР, генерал-лейтенанта Василя Герасименка. Підкреслюю: в жодній з інших радянських республік посади народного комісара оборони не існувало. І в цьому сенсі УРСР також була унікальним випадком у системі державного устрою СРСР.

Тепер коротко перерахуємо керівників УРСР того періоду. Усі вони формально очолювали війну з УПА. І всіх їх УПА, бодай формально, пережила.

Формальні керівники комуністичної України, Голови Президії Верховної Ради: Михайло Гречуха (липень 1939 — січень 1954 р.) та Дем’ян Коротченко (січень 1954 — квітень 1969 р.). Фактично вся повнота законодавчої, виконавчої, судової та будь-якої іншої влади перебувала в руках перших секретарів ЦК КП(б)У Таких в описуваний період було п’ятеро: Микита Хрущов (січень 1938 р. — березень 1949 р.); Лазар Каганович (березень — грудень 1947 р.); Леонід Мельников (грудень 1949 р. — червень 1953 р); Олексій Кириченко (червень 1953 — грудень 1957 р.); Микола Підгорний (грудень 1957 — липень 1963 р.).

Головами уряду були: Микита Хрущов (лютий 1944 р. — грудень 1947 р.); Дем’ян Коротченко (грудень 1947 р. — січень 1954 р.); Никифор Кальченко (січень 1954—лютий 1961 р.).

Терористичну державну структуру НКВС/ МВС/ НКВД/ МДБ в СРСР очолював Маршал Радянського Союзу Лав-рентій Берія (грудень 1938 р. — червень 1953 р.). В УСРР — Василь Рясной (липень 1943 р. — січень 1946 р.) та Тимофій Строкач (до березня 1953 р.) їх влада станом на 1933 р. поширювалася на 367 адміністративні райони у складі 7 областей: Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Одеської, Харківської та Чернігівської. Загальна площа — 443 тис. кв. км. Населення — 32,2 млн. «У 1937р., — констатує відомий український науковець, доктор філософських наук Валентин Крисаченко, — у процесі розукрупнення областей утворилися Житомирська, Кам’янець-Подільська, Миколаївська та Полтавська області». 1938 р. Донецьку область поділили на Сталінську та Ворошиловградську. 1939 р. утворили ще й Кіровоградську, Запорізьку та Сумську.

Після окупації частини