Шолохов Михайло - Тихий Дін. Книга друга, Шолохов Михайло

У даному разі, думаючи про Атар-щикова, він догадувався тільки пр© одне — що той болісно шукає виходу 3 противенства, ув'язує національно-козацьке з більшовицьким.

Ця думка примусила його припинити спроби зблизитися з Атарщиковим, триматися відлюдніше, і

Вони йшли Невським, зрідк,а перекидаючись незначними фразами.

— Зайдімо перекусити чогонебудь? — запропонував Листницький, показуючи очима на двері ресторану.

— Гаразд, — погодився Атарщиков.

Вони увійшли й зупинилися, оглядуючись з деякою безпорадністю: всі столики були зайняті. Атарщиков уже повернувся було йти геть, та з-за столика коло вікна підвівся, уважно подивившись на них, брезклий, гарно вбраний добродій, що сидів у товаристві двох дам, підійшов, ґречно скидаючи котелка.

—* Прошу пробачити! Чи не хочете зайняти наш столик? Ми йдемо. — Він усміхнувся, оголяючи рідкий ряд обкурених зубів, рухом руки запрошуючи пройти. — Я радий прислужитися панам офіцерам. Ви—наша гордість.

Дами, що сиділи за столиком, підвелися. Одна, висока й чорнява, поправляла зачіску, друга, молодша, чекала на неї, бавлячись парасолькою.

Офіцери подякували добродієві, що люб'язно дав їм можливість скористуватися столиком, пройшли до. вікна. Крізь "спущену штору жовтими голками встромлялося в скатерку розтрощене проміння. Пахощі страв глушив, хвилюючи, тонкий аромат розставлених по столиках живих квітів.

Листницький замовив холодника з льодом, чекаючи, задумливо общипував висмикнуту з вази жовто-червону красолю. Атарщиков витирав хусткою пітне чоло, стомлено спущені очі його, часто моргаючи, стежили за зайкою, що мигтів на ніжці сусіднього столика. Вони ще не скінчили закусювати, коли до ресторану, голосно розмовляючи, увійшли два офіцери.

Передній, шукаючи очима вільного столика, повернув до Листницького вкрите рівною бурою засмагою обличчя. В косих чорних очах його блиснула радість.

— Листницький! Це ти?..—прямуючи до нього впевнено, без тіні збентеження крикнув офіцер.

Під чорними вусами його кипнем виблиснули зуби. Листницький пізнав осавула Калмикова, слідом за ним підійшов Чубов, Вони міцно стиснули один одному руки. Познайомивши колишніх товаришів з полку з Атарщиковим, Листницький спитав:

— Яким побитом сюди?

Калмиков, покручуючи вуса, хитнув головою назад, косячи очима по боках сказав:

— Відряджені. Потім розповім. Ти про себе оповідай. Як живеться в 14-му полку.

...Вийшли вони разом. Калмиков і Листницький відстали, повернули до першого завулку і за півгодини, пройшовши галасливу частину міста, йшли, півголосом розмовляючи, боязко поглядаючи навкруги.

— Наш 3-й корпус перебуває в резерві Румунського фронту, — жваво оповідав Калмиков. — Тижнів з півтора тому дістаю від командира полку наказа: здавши сотню, разом з сотником Чубовим їхати під оруду штабу дивізії. Чудово. Здаю. Приїздимо до штабу дивізії. Полковник М., з оперативного відділу, — ти його знаєш, — конфіденційно хмені сповіщає, що я негайно мушу виїхати до генерала Кримова. їдемо з Чубовим до корпусу. Кримов приймає мене, а як знає він, кого з офіцерів до нього надсилають, то навпрямки заявляє таке: "Влада з людей, що свідомо ведуть країну до загибелі; потрібно змінити урядову верхівку, можливо, навіть, замінити Тимчасовий уряд військовою диктатурою". Назвав Корнілова як можливого кандидата, потім запропонував мені поїхати до Петрограду під оруду Головного комітету офіцерської спілки. Тепер тут згруповано. кілька сотень надійних офіцерів. Ти розумієш, в чому наша роля? Головний комітет офіцерської спілки працює в контакті з нашою радою спілки козацького війська, на вузлових станціях і в .дивізіях організує ударні батальйони. Все це невдовзі придасться...

— У що ж виллється? Як ти гадаєш?

— Отакої! Невже, живучи тут, ви не з'ясували' собі обставин? Безперечно, станеться урядовий переворот, владу перебере Корнілов. Адже армія як один за нього/ У нас там думають так: дві рівнозначні — це Корнілов і більшовики. Керенський між двох жорен, — не той, так другий його зітре. Хай собі спить тим часом на Алісиному ліжкові. Він — халіф на годину. — Калмиков помовчав і роздумливо, граючи китицею шашки, сказав: — Ми, по суті, — пішаки на шаховому полі, а пішаки ж не знають, куди пошле їх рука грача... Я, наприклад, не уявляю всього, що робиться в ставці. Знаю, що між генералітетом — Корніловим, Луком— ським, Романовським, Кримовим, Денікиним, Каледіним, Ерделі і багатьма іншими — є якийсь таємничий зв'язок, договореність...

— Але армія... чи піде вся армія за Корніловим? — спитав Листницький, все прискорюючи кроки.

— Салдатня, звичайно, не піде. Ми поведемо її.

— Ти знаєш, що Керенський під тиском лівих хоче скинути головнокомандувача?

— Не насмілиться! Завтра ж поставлять його навколішки. Головний комітет офіцерської спілки досить категорично висловив йому свій погляд на це.

— Вчора до нього від ради спілки козацького війська були делеговані представники, — посміхаючись, говорив Листницький. — Вони заявили, що козацтво не припускає й думки про усунення Корнілова. І ти знаєш, що він відповів: "Це — інсинуація. Нічого подібного Тимчасовий уряд і не думає робити". Заспокоює громадськість і в той же час. як б...і-посміхається до виконкому совдепу.

Калмиков на ході дістав польову офіцерську книжку, прочитав уголос:

— "Нарада громадських діячів вітає вас, верховного вождя російської армії. Нарада заявляє, що всякі спроби підірвати ваш авторитет в армії і в Росії вважає за злочинні і приєднує свій голос до голосів офіцерів, георгієвських кавалерів і козаків. Грізної години важкого іспиту вся свідома Росія дивиться на вас з надією і вірою. Хай допоможе вам бог у вашому великому подвигу на відтворення могутньої армії і врятування Росії. Родзянко". — Ясно, здається? Не може бути й мови про скинення Корнілова... Та, до речі, ти бачив учора його приїзд?

— Я тільки вночі приїхав з Царського. Села.

Калмиков усміхнувся, разом оголивши рівну низку зубів і рожеві здорові ясна. Вузькі очі його зморщилися, випро-мінивши від кутків силу павутинно-тонких зморшок.

, — Клясично! Варта — ескадрон текінців. Кулемети на автомобілі. Все.це до Зимового палацу. Досить недвозначне попередження... Кха-кха-кха. Бачив би ти ці пики у волохатих папахах. О, на них варто подивитися! Своєрідне справляють вражіння!

Покружлявши по Московсько-Нарвському районі, офіцери розлучилися.

— Нам, Женю, треба не губити одному одного, — сказав на прощання Калмиков.— Лихі настають часи. Держись за землю, а то впадеш!

Услід Листницькому, як той пішов уже, крикнув, він, ставши у півоберта:

— Забув тобі сказати. Меркулова нашого пам'ятаєш? Художника?

— Ну?

— Вбили в травні.

— Не може бути!

— Та ж як убили, — припадком. Безглуздішої смерти й бути не може. В руках у розвідника вибухла Граната, самому йому по лікті відірвало руки, а від Меркулова знайшли ми тільки частину нутрощів та розтрощеного цейса. Три роки милувала смерть...

Калмиков ще щось кричав, та, знявшись, вітер завихрив сіру куряву, ніс самі безголосі кінці слів. Листницький махнув рукою, пішов, зрідка оглядаючись.

ХНІ-

6-го серпня начальник штабу верховного головнокомандувача, генерал Лукомський, через першого генерал-квартир-майстра ставки, генерала Романовського, дістав наказа зосередити в районі Невель — Н. Сокольники — Великі Луки 3-й кінний корпус з Тубільною дивізією.

— Чому в даному районі? Ці ж частини в резерві Румунського фронту? — спитав спантеличений Лукомський.

— Не знаю, Олександре Сергійовичу. Переказую вам точно наказ головнокомандувача.

— Коли ви його дістали?

— Вчора. Об одинадцятій годині вночі головнокомандувач викликав мене і наказав доложити вам про це сьогодні вранці.

Ромаиовський, ступаючи на носки, походив попід вікном і, спинившись коло стратегічної мапи Середньої Европи, що зайняла півстіни в кабінеті Лукомського,— сказав, стоючи спиною' до нього, з перебільшеною увагою розглядаючи мапу:

— Ви з'ясуйте... Він тепер у себе.

Лукомський взяв зі столу папери, відсунувши, крісло, пішов тою підкреслено-твердою ходою, якою ходять гладшаючи літні військові. На дверях, пропускаючи наперед Рома-новського, сказав, очевидно, стежачи за ходом власних думок:

— Правильно. Так.

Від Корнілова щойно вийшов незнайомий Лукомському вис