Жюль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

– Відмінно попрацювали, друзі мої! – нахвалював Дік Сенд матросів. – А тепер перейдемо до грот-щогли. Тільки будьте уважними, Геркулесе, нічого не рвіть і не ламайте.

– Намагатимусь, – відповів велетень, не наважуючись твердо обіцяти.

Другий маневр також був неважким. Гика-шкот злегка відпустили, грот повернувся під потрібним кутом; його одразу заповнив вітер і його потужна сила додалася до сили передніх вітрил.

Потому над гротом підняли топсель і, оскільки його просто взяли на гітови, достатньо було підібрати фал і вибрати галс[33], а потім закріпити їх. Однак Геркулес та його друг Актіон, не враховуючи маленького Джека, що взявся допомагати їм, вибирали фал з такою силою, що він не витримав і лопнув.

Всі троє перекинулися навзнак, на щастя, не заподіявши собі шкоди. Джек був у захваті!

– Нічого, нічого! – загукав молодий капітан. – Зв'яжіть фал та тягніть, тільки не так сильно!

Нарешті все було зроблено належним чином і Дікові Сенду не довелося навіть відходити від штурвала. Тепер «Пілігрим» швидко прямував на схід і залишалося лише стежити за тим, щоб судно не відхилялося від курсу. Це було найпростіше, оскільки вітер був помірним і судно не рискало.

– Відмінно, друзі мої, – сказав Дік Сенд. – Ви станете справжніми моряками ще до того, як закінчиться наше плавання.

– Намагатимемося, капітане Сенд, – відповів за всіх старий Том.

Місіс Уелдон також похвалила старанних матросів.

Частку похвали отримав і маленький Джек, адже він попрацював на славу.

– Здається мені, Джеку, що це ти обірвав фал, – посміхнувся Геркулес. – Які ж сильні у тебе рученята! Не знаю, що б ми робили без тебе!

І маленький Джек, дуже задоволений собою, міцно потис руку своєму другові Геркулесу.

Проте «Пілігрим» розкрив ще не всі вітрила. Не було піднято брамсель, бом-брамсель та стакселі. Між тим, за бакштагу вони могли значно прискорити хід «Пілігрима». Дік Сенд вирішив підняти й їх.

Якщо стакселі можна було поставити без особливих зусиль, прямісінько з палуби, то з прямими вітрилами фок-щогли все було набагато складніше: для того, щоб підняти їх, необхідно було видряпатися на реї. Не бажаючи піддавати ризику нікого з членів своєї недосвідченої команди, Дік Сенд особисто зайнявся цією справою.

Він підкликав Тома, передав йому штурвал і показав, як слід кермувати судном. Поставивши Геркулеса, Бата, Актіона та Остіна біля фалів брамселя та бом-брамселя, він поліз на щоглу. Піднятися лінем вант фок-щогли, видертися на марс, дістатися до реї для Діка було справжньою грою. Рухливий та спритний юнак миттю подолав перт брам-реї та віддав сезні, що підтягували брамсель.

Потому він перебрався на бом-брам-рей[34] та швидко розпустив вітрило.

Покінчивши з цією справою, Дік Сенд зісковзнув одним із фордунів[35] правого борту прямісінько на палубу.

Тут за його вказівкою матроси розтягли обидва вітрила, тобто притягнули їх шкотами за нижні кути до ноків[36] нижче лежачих реїв, і міцно закріпили шкоти. Потому було налаштовано стакселі між грот-щоглою та фок-щоглою і цим було завершено підйом вітрил.

Цього разу Геркулес нічого не порвав.

«Пілігрим» мчав тепер на всіх вітрилах. Звичайно, Дік міг налаштувати ще ліві лісель фок-щогли, однак за таких умов їх було важко ставити і ще важче було б швидко прибрати у випадку бурі. Тому молодий капітан вирішив обмежитися вже піднятими вітрилами.

Том отримав дозвіл відійти від штурвала і Дік Сенд повернувся на своє місце.

Вітер посвіжішав. «Пілігрим», злегка нахилившись на правий борт, швидко ковзав морем. Плоский слід позаду судна свідчив про відмінний стан підводної частини судна.

– Ось і потрібний нам курс, місіс Уелдон, – промовив Дік Сенд. – Господь милостивий, нехай би тільки втримався погожий вітер!

Місіс Уелдон потисла руку юнакові. Раптова сильна втома від усіх пережитих за останні години хвилювань, змусила її піти в свою каюту, де на неї очікувало важке забуття, яке важко назвати сном.

Нова команда шхуни залишилася на палубі. Матроси несли вахту на баку, готові за найпершим наказом Діка Сенда виконати будь-яку роботу, переставити вітрила. Однак допоки сила та напрям вітру не зміниться, їм нема було що робити.

А чим же займався весь цей час кузен Бенедикт?

Кузен Бенедикт вивчав за допомогою лупи комаху, яку йому нарешті вдалося розшукати на борту «Пілігрима», звичайне прямокриле з головою, вкритою виступаючим краєм передспинки, з плоским надкриллям, округлим черевцем і досить довгими крилами, яке належало до ряду тарганів і до виду американських тарганів.

Кузенові Бенедикту пощастило наткнутися на цю знахідку в камбузі. Він поспів якраз вчасно: Негоро щойно підніс ногу, аби безжально розчавити вищевказану комаху. Вчений з обуренням рушив на португальця. Втім, це не справило на останнього ніякого враження.

Чи знав кузен Бенедикт, які зміни відбулися на борту корабля після того, як капітан Халл та його супутники вирушили на нещасливе полювання за смугачем? Звичайно, що знав. Ба-більше: він був на палубі, коли «Пілігрим» наблизився до місця катастрофи, де ще хлюпотіли у воді рештки потрощеного вельбота. Отож, екіпаж корабля загинув на його очах.

Стверджувати, що ця катастрофа не засмутила його, означало б звинуватити кузена Бенедикта в жорстокості. Почуття жалю не було чужим для нього, йому було жаль бідолашних мисливців. Він був засмучений ще й тим, що його кузина опинилася в такому скрутному становищі. Він підійшов до місіс Уелдон і потис їй руку, ніби промовляючи: «Не бійтеся! Я тут! У вас ще є я!»

Потому він повернувся до своєї каюти, без сумніву для того, щоб гарненько обміркувати наслідки цієї катастрофи і скласти план, сповнений рішучих дій.

Однак, дорогою він наткнувся на вищезгаданого таргана і, оскільки кузен Бенедикт мріяв довести, що, всупереч думці деяких ентомологів, звички тарганів, що належать до роду форасопіїв, відомі своїм забарвленням, зовсім відрізняються від звичок тарганів звичайних, він одразу ж прийнявся за дослідження, миттю забувши про те, що на світі існує шхуна «Пілігрим», що нею командував капітан Халл і що цей бідолаха загинув разом з усім своїм екіпажем. Тарган захопив його з головою. Він милувався ним так, неначе ця