Ерік Смаджа - Сміх. Біологія, психіка, культура

репрезентацію у суб’єкта-глядача-слухача, створюючи економіку психічної трати й змішаного задоволення (задоволення від стримання енергії; задоволення, пов’язане з сатисфакцією скопічних і садистичних потягів; задоволення, пов’язане з трансгресією Над-Я; задоволення, пов’язане з опануванням прикрого афекту, інтелектуального контролю, що дістається після когнітивної обробки невідповідності).

• Сукупність цих операцій «плаває» у позитивному, сприятливому настрої.

Б. Мозкове сміхотворення. — Отже, комічне перетворення виробляє сміховий мозковий стимул, пов’язаний з афектом задоволення, який дозволяє виконати подвійну програму: програму зв’язку «сміхове задоволення — сміх» і програму моторного патерна сміху. Зазначимо, що виконання останньої може реалізуватися лише за наявності сприятливих і незаборонних соціокультурних умов. За заборонних обставин відбулася б повна або часткова затримка виконання програми: невдалий або частковий сміх  повна або часткова міміка обличчя. Крім того, ця подвійна програма передбачає постійну взаємодію між кортикальними, лобовими і скроневими структурами та лімбічною системою (зокрема, аммонів ріг, гіпокамп, поясна кора, септа).

Отож розглянемо мозкову фазу виконання моторної програми сміху:

• лобова кора з її передфронтальними долями є подвійною структурою контролю та програмування (структурою моторного патерна сміху і структурою зв’язку смішне–сміх);

• гіпоталамічна ділянка становить водночас основне місце інтеграції різних кортико-підкортикальних і бульбарних даних і синхронізації різних ефекторів, а саме мозкового стовбура. Отримуючи кортикальну програму, він організує її виконання іншими структурами;

• мозковий стовбур за наявності гіпотетичного «пейс­мекера» (згідно з працями Ашкеназі), розміщений в ретикулярній формації, викликає і координує синергічну дію різних рухових складників сміху, що реалізуються на основі численних полісинаптичних зв’язків між усіма моторними ядрами задіяних черепних пар, включаючи V, VII, IX, X, XI, XII;

• серед задіяних нервових шляхів особливо зазначимо шляхи добровільної моторики — пірамідальні, екстрапірамідальні та мозочкові;

• на рівні нейрохімії вивчення, з одного боку, наркотичного сміху, а з другого — дослідів з хімії задоволення спонукають нас думати, що катехоламінергічні системи (дофамін і норадреналін) щільно залучені до сміху.

В. Моторне і голосове здійснення сміху. — Має кілька скоординованих і синергетичних дій, що творять міміку обличчя та синхронні вокалізації.

a) Лицева м’язова активність. — Основними активними м’язами обличчя є:

• великий виличний м’яз;

• щічний м’яз;

• м’яз сміху;

• м’яз, що розширює ніздрі;

• нижній круговий м’яз вік (зокрема претарзальна частина).

б) Дихальна активність (за працями М. Лекока, Фрая та Гейдера). — Сміх здійснюється у момент видиху. Міжреберні м’язи використовуються більше, ніж у звичному диханні, щоб глибше задіяти грудну клітину. Діафрагма підштовхується догори сильним скороченням м’язів живота, тиснучи на черевну порожнину.

Згідно з Фраєм і Гейдером[49], сміх розпочинається з видихання великої амплітуди, після чого йде пауза, потім сміх підтримується короткими уривчастими вдихами-видихами (мікроцикли), які сприяють повнішому звільненню легень від резервного повітря. Сміх завершується глибоким вдихом, за яким іде пауза.

в) Фаринголарингіальна активність (згідно з працями М. Лекока[50]). — Під час сміху голосові зв’язки здійснюють швидкі рухи синхронного відведення-приведення м’язів (абдукція-аддукція) діафрагмальної моторики. Горло і горлянка також пожвавлюються рухами, які є вертикальними, передзадніми, ритмізованими вокалізаціями, і синхронною велярною артикуляцією, що складається зі швидких і уривчастих рухів м’якого піднебіння і піднебінно-горлової дужки. Під час кожного вдихання відкривається носоглотка.

2. Супровідні та наслідкові явища, м’язові та нейровегетативні. — Паралельно з м’язовою активністю, властивою сміхові, відбувається розслаблення таких незадіяних м’язових територій:

• голова, яка може втратити підтримку вертикальної позиції для балансування або закидатися назад;

• руки, які можуть розтискатися;

• ноги, які послаблюються, змушуючи того, хто сміється, сісти.

Загальне послаблення може також переходити на сфінктер. Сміхом стимулюється автономна нервова система: супровідні нейровегетативні явища (розширення судин обличчя, стимуляція слізної секреції, підвищення частоти серцебиття — відповідна активізація симпатичної системи). Потім іде «тривала» стимуляція парасимпатичної системи, що приводить до зниження ритму серцебиття, артеріального напруження, розширення бронхів зі збільшенням вентиляції легень, розслаблення м’язів, підвищення моторики і кишкової перистальтики, більшого виділення слини та секреції травних соків. Також сміх дозволяє звільнити мозкові ендорфіни, зменшуючи шкідливі (болісні) відчуття.

Нарешті, сміх, лице-вокальне вираження задоволення, породжує тілесне задоволення, функціональне за його здійсненням і доброчинними фізіологічними наслідками, вимагаючи його невимушеного оновлення і перетворюючи цю тілесну втіху на один із найдієвіших сміхових стимулів. Отже, ми стверджуємо, що сміх — це дещо більше, ніж проста лицева міміка, що супроводжується вокалізаціями: йдеться про всеохопне психотілесне явище. Загальновизнане переконання традиційно характеризує його як насмішкуватий феномен, гідний всілякого висміювання. Віднині таке ставлення застаріло й не є релевантним.

Завершуючи огляд етологічного, патологічного, психоаналітичного та фізіологічного підходів, визнаємо, що початково нерозбірлива складність сміху вочевидь розплутана. Тепер потрібно вивести сміх із «лабораторії» і «лікарні», куди його запроторили з метою експериментів і діагностики, щоб повернути його в природне середовище, а саме — соціальне та культурне життя певної групи.

Четвертий розділ. Соціокультурні аспекти
I. — Вступ

Соціолог Жан Дювіньо у книжці «Властивість людини: історія комічного й насмішки»[51], говорячи про ставлення антропологів до сміху у тубільних народів, пише:

«Етнологи, антропологи зовсім не говорять про сміх. Чи справді вони ставляться з недовірою до комічного та сміхотворних сторін колективного життя? Це правда, що насмішка розладнує когерентність систем, внутрішню логіку структур або ж ваговитість спостережень… Утім, щоденні нотатки (коли вони публікуються), занотовані розмови, фотографії, фільми свідчать про моменти веселощів і вибухи радості, які згодом стирають у старанно відшліфованих матеріалах!»

Справді, здається, ніби антропологічна література, чи то етнографічна, чи то теоретична, геть не пропонує систематичних досліджень сміху і смішного в суспільствах. Смішне, комічне, гумор, сміх не є предметами «серйозними», а отже, гідними етнографічного спостереження й аналізу, відтак і теоретичного опрацювання. Однак вони