Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

емоційних розладів. Весь одягнений у чорне, він голосом, водночас «заспокійливим і дивно загрозливим»[101], вводив аудиторію в транс. На його виступах маси людей вигиналися й ридали за його командою, думаючи, що переживають вигнання бісів. Популярним був також Алан Чумак, колишній журналіст, чоловік із довгим білим волоссям, який на ефірах після короткого вступу повільно рухав руками по телеекрану, начебто заряджаючи цілющою енергією каструлі з водою, що їх мільйони глядачів ставили перед своїми телевізорами. Чумак лікував різні захворювання. Перша частина щоденного сеансу присвячувалася, наприклад, алергії. Тим, хто мав проблеми зі шлунком, радили включити телевізор пізніше[102].

Окультні послуги стали в Росії величезним бізнесом. Жінки зверталися до чаклунок, бажаючи повернути чоловіків чи зурочити суперниць. Іноді клієнтки просили чаклунок вплинути на партнера. Для цього за світлиною відповідної людини робилася воскова фігурка, й чаклунка встромляла їй голку в статеві органи, а потім виймала її[103]. Бізнесмени консультувалися з чаклунами перед ухваленням рішень, аби визначити ворогів, передбачити наслідки запланованих справ і обрати мішені для замовних убивств. Російська православна церква, замість того, щоб чинити опір таким тенденціям, сама стала носієм подібного культу, освячуючи підприємства, банки, будинки, автівки й навіть танки, а також виганяючи «нечисту силу» за певну платню[104].

Серед численних релігійних груп, що діяли в Росії, була й японська секта «судного дня» Аум Сінрікьо, за вченням якої у 1997 році мав настати кінець світу й урятуватися могли лише члени секти. Керівники Аум Сінрікьо налагодили контакти з російськими високопосадовцями, зокрема, Олегом Лобовим, секретарем Ради Безпеки. За його сприяння члени секти проходили підготовку на російських військових базах і закуповували новітню зброю. Діяльність організації була заборонена після того, як кілька її членів здійснили газову атаку в токійському метро, використавши газ «зарин», який убив 12 чоловік і завдав ушкоджень більш як 5 тисячам. На той час, за деякими даними, Аум Сінрікьо мала в Росії у вісім разів більше послідовників, аніж у самій Японії[105].

До того ж, у Росії радикально знецінилося людське життя — навіть порівняно з радянським періодом. У 1990-х роках кількість убивств сягала 40 тисяч на рік — утричі більше, ніж у 1990 році. Порівняно з англійцями, ризик загинути в ДТП для росіян був більшим у 5 разів, випадково отруїтися — в 25 разів, вчинити самогубство — в 7 разів і бути вбитим — у 54 рази[106].

З таким моторошним ставленням до людського життя я одного разу зіткнувся, коли жив у Москві 1992 року. Одного жовтневого вечора я вийшов зі своєї квартири в районі Коломенського на прогулянку. У ранніх сутінках наближення зими було вже відчутним. Я йшов повз імпровізований ринок біля станції метро, де росіяни продавали свій скарб; повз ятки, де вигнані війною в Абхазії грузини пекли хачапурі; повз кіоски, укріплені залізними прутами, де власники торгували цигарками, горілкою та «снікерсами» через маленьке віконце, розташоване набагато нижче рівня очей, що змушувало покупця нахилятися, розмовляючи з продавцем.

У Росії ніколи не було багато автомобілів, але тоді на проспекті Андропова можна було побачити значний рух і чимало іномарок. Я повернув на Суднобудівну вулицю, пройшов повз ряди панельних житлових будинків і зупинився перед металевою дошкою для оголошень, обклеєною об’явами бажаючих орендувати чи обміняти житло. Одна з них, написана від руки, містила такий текст: «Ви хворі та самотні? Ми готові вам допомогти». Пропонувалася пожиттєва допомога самотнім і нужденним людям в обмін на законне право власності на їхні квартири. У повідомленні не було назви чи адреси організації, лише номер телефону. Автори обіцяли владнати всі юридичні формальності й стверджували, що допомагають уже багатьом людям у цьому районі.

Я довго стояв на пронизливому вітру, читаючи рядки оголошення. Після падіння комуністичного режиму державні квартири можна було приватизувати, й вони ставали власністю тих, хто в них мешкав. У районі проживало чимало самотніх людей. Я вперше стикався з квартирним рекетом, але інтуїтивно розумів, що кожен, хто погоджувався на таку угоду, підписував собі смертний вирок. Невдовзі виявилося, що мої підозри були небезпідставними: в лісах і на сміттєзвалищах по всій Росії сотнями знаходили тіла самотніх людей похилого віку.

Малоймовірно, що у російської держави вартість людського життя була більшою. Під час правління Єльцина російські громадяни пережили болісну втрату цілого світогляду, який надавав сенсу (хай і хибного) їхньому життю. На противагу цьому уряд усунув усі обмеження на продаж алкоголю. Результатом стало те, ЩО при зниженні навпіл купівельної спроможності середнього росіянина його зарплатня відносно вартості горілки збільшилася втричі. Доба дешевої горілки та, як наслідок, заспокоєння населення знизили опір розкраданню країни, але дорогою ціною — ціною здоров’я нації[107]. Водночас держава була неспроможна профінансувати систему охорони здоров’я. Вперше росіянам доводилося платити за численні медичні послуги — від необхідних ліків до рятівних операцій, і відсутність грошей багатьом коштувала життя. За різними оцінками, у період єльцинського правління передчасно померло від 5 до 6 мільйонів осіб[108]. Завідувач лабораторії Державного центру профілактичної медицини РФ Ігор Гундаров вважає, що в 1990-х роках у Росії відбувалася спроба «трансплантації душ», тобто спроба «замінити стару, неринкову душу на новий, прагматичний, діловий підхід до життя. Ця зміна не супроводжувалася намаганням пояснити, задля чого вона потрібна. Для багатьох людей, яким треба було жити заради чогось, такі зміни виявилися нестерпними, й вони втратили волю до життя, бо життя більше не мало жодного сенсу»[109].

Єльцин мав шанс, який дарується дуже небагатьом. Він став надзвичайно популярним главою держави в поворотний момент історії країни після падіння СРСР і міг допомогти Росії раз і назавжди порвати з її тоталітарним минулим. На жаль, він розумів тоталітаризм як економічне явище й гадав, що демократія потрібна лише для зміни економічних структур. Насправді ж у комунізмі, який пропагував «класові цінності», завжди важливою складовою була мораль, цю порожнину можна було заповнити тільки відродженням універсальних цінностей, що їх заперечувала комуністична система. В першу чергу це означало запровадження верховенства права. Але внаслідок зосередженості Єльцина на впровадженні капіталізму та здійснення цього переходу в такий беззаконний спосіб утиски в Росії не припинилися, а лише увійшли в нову фазу.

Коли Єльцин передавав владу Володимиру Путіну, він сказав: «Бережіть Росію». Виснажена й деморалізована країна не співчувала Єльцину, який залишав свій пост. Натомість вона вітала Путіна, сподіваючись, що його обрання знаменує початок чогось нового.

3. ВЕРТИКАЛЬ ВЛАДИ

Після спустошення, залишеного добою Єльцина, майже будь-який