Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

Тетянкою перезирнулися, підхопили її під руки й потягли вздовж коридору.

— Та що ви мене тягнете, мов очманілі! — вирвалася Ірка. — Краще допоможи, зніми біль!

— Авжеж! — Тетянка гучно ляснула себе по лобові.— Протупила!

— Як завжди, — буркнув Богдан.

Тетянка притулила долоню до живота подруги й забелькотіла замовляння. Від її пальців потекло лагідне рівне тепло, зменшуючи біль, відновлюючи дихання. Глибоко зітхнувши, Ірка випросталась… І відразу ж помчала вперед. Туди, де гарчання змішалося з панічними криками й переляканим вереском.

— Не хвилюйся, майор його впіймає! — на бігу крикнув Богдан.

Друзі теж повернули за ріг і відразу ж зрозуміли, що майор справді зловив Серьогу. От тільки користі від цього було небагато, бо майор і сам упіймався.

Судячи з розідраного одягу, молодший програміст уже встиг познайомитися з пазурами Ментівського Вовкулаки. Серьога сидів, прилипнувши до дверей офісу, й жалібно голосив:

— Тепер що, в усіх пазурі? Це що тепер, модно?

Час від часу він безнадійно стукав у двері офісу кулаком. За дверима теж лунав стукіт. Схоже, працівники офісу, побачивши вовка, що мчав по коридору, розсудливо вирішили забарикадуватися меблями. Меблі були легкі, пластикові, і на повноцінну барикаду їх треба було дуже багато.

Утім, особливо можна було й не старатися. Бо перед офісними дверима й напівпритомним Серьогою стояли двоє. А точніше, дві. Пещена жінка в брючному костюмі, озброєна важелезною папкою, і бабця-прибиральниця в синьому халаті зі шваброю в руках. Шерсть на вовчому зашийку стала дибки, і він, грізно вигнувши спину й тупцяючи на місці, раптом злетів угору, намагаючись перестрибнути через жінок і дістатися до Серьоги.

Швабра гепнула вовка прямо по морді.

— Не чіпай хлопця, тварюко! — гаркнула бабця.

Твердим краєм папки вовк отримав по хребту, а гострий носок модельної туфельки врізався йому в ребра:

— Пішов геть, тварюко!

— Вони ж його зараз приб’ють! — нажахано заверещала Тетянка, побачивши, як у повітря злетіла швабра, аби наступним ударом розтрощити перевертню череп. На замовляння не було часу, і відьмочка просто владно крикнула:

— До мене! Ану до мене!

Вовка неначе хтось смикнув за задню лапу. І його протягло по підлозі, одним махом вихопивши з-під удару, що наближався. Швабра глухо грюкнула об підлогу.

— Це твій собака, дівчинко? — важко дихаючи, поцікавилась пещена пані.

Ментівський Вовкулака ображено завив і рвучко став на ноги.

А жінка продовжувала вичитувати Тетянку:

— Такий страшний, ледь юнака не загриз! Чому він без намордника?

Тетянка уявила собі Ментівського Вовкулаку в парадній майорській, ні, краще відразу в полковницькій формі, кашкеті — і в наморднику! Не витримала й зареготала. І відразу ж отримала гарний потиличник.

— Смішно їй! Знайшла, з чого сміятися! — злісно процідив знайомий голос.

Майор, котрий уже набув людської подоби, звівся на дві ноги. Пані похитала головою, немов відганяла муху, і витріщилася на перевертня здивованими очима:

— Чоловіче, а ви тут звідки? А де собачка?

— Собачка?! — клацнув іклами майор. — А юнак ваш, якого ледь не загризли, де, захиснице паршива?

Дама озирнулася. Позад неї нікого не було.

— Утік, боягуз паскудний! — гаркнула Ірка. — Зараз я його! Ану до мене! — незрозуміло кому крикнула вона.

Утім, кому саме, відразу ж стало зрозуміло. Швабра вирвалася з рук прибиральниці й лягла Ірці в підставлену долоню. Мазок польотного зілля по зап’ястках — відьмочка стрибнула на щітку й знялася до стелі. Однаково замружившись і схопившись за серця, пещена пані й бабця-прибиральниця сповзли по стіні.

— Де він? — закричала Ірка. — Шукай його, майоре, шукай!

— Зовсім мене за Жучку тримають! — обурився майор. — Позич ножичка, пацан! — Вихопивши в Богдана з-за пояса дволезий кинджал, Вовкулака зробив через нього переверт… І ось уже, припавши носом до сліду, величезний вовк почав переслідування.

Хвацько гикнувши, Ірка штопором угвинтилася в повітря… і погнала слідом за вовком, спритно закладаючи віражі на коридорних поворотах.

— Усю підлогу ножами поколупали, — з докором похитав головою Богдан і обережно витяг кинджал із лінолеуму. — Якось ми неакуратно з тутешнім майном.

— І взагалі — забагато галасу й біганини, — зненацька погодилась Тетянка. — Чого за ним ганятися, питається?

— А ти що пропонуєш, хай він змотається? — войовничо спитав Богдан. Навіть якщо Тетянка за виняткових ситуацій часом із ним і погоджувалась, то він із Тетянкою погоджуватись аж ніяк не бажав.

— Авжеж, нехай, — незворушно погодилась білява відьма. — Далеко все одно не втече. — Вона витрусила посеред коридору жменьку сушеної трави з невеликого саморобного пакетика й наказала: — Кільцем тобі доріженька, Серього!

— Ти навіщо сміття накидаєш? — слабко відреагувала прибиральниця, розплющивши одне око. І відразу ж його заплющила, оскільки за Тетянчиною спиною почувся тупіт ніг. Хтось біг, аж повітря свистіло.

Дівча озирнулося. Доріженька кільцем неминуче привела програміста-втікача назад до юної відьми. Очманілий хлопець мчав, не розуміючи куди. Слідом за ним неслася Ірка на швабрі, а за нею стелився по підлозі величезний вовк. Серьога весь час озирався й божевільними очима зиркав на своїх незвичайних і страшних переслідувачів, а з його горла виривався тонесенький, відчайдушний вереск:

— Не буває! Не вірю! Відьми! Перевертні! А-а-а!

Хрипло, загнано дихаючи, Серьога пробіг повз Тетянку… Підступна відьмочка виставила ногу й носком кросівки зачепила утікача за щиколотку.

Скинувши руки, хлопець гепнувся й розпростерся на підлозі. Спробував звестися. Але згори, вдаривши підметками йому в спину, спікірувала Ірка, а на плечі довгим стрибком звалився перевертень.

— Тримай його! В’яжи! Крути! — клубок тіл прокотився по коридору, а коли розпався, Тетянка знову зареготала.

Дві пари наручників скували Серьогу по руках і ногах, а крізь наручники було пропущено швабру. Серьога висів на ній, немов жертва людожерів у кіно.

— У-у-у, сміхотунка! Швабру покажи — і то ірже! — знизав плечима майор, котрий знову прибрав людської подоби. — А що тут смішного? Адже так зручніше! Я — попереду, сестричка й хлопчак — позаду. Нумо, взяли й потягли!

Ірка з Богданом та Ментівський Вовкулака підхопили швабру з двох боків — Серьога слабко заскімлив, провисаючи, — і, гордо тягнучи «впольовану» здобич, рушили до Іващенка.

— А хвости за вами хто підбирати буде? — спитала вслід Тетянка.

Ірка й майор дружно зиркнули собі через плече й нижче. А потім так само дружно поцікавились:

— Які ще хвости? Нема ніяких хвостів!

— Та я, власне, ось їх мала на увазі,— трохи розгублено пояснила Тетянка, киваючи на пані з папкою та бабцю-прибиральницю. — Вони надто багато бачили: перетворення, польоти. Напевно патякати будуть.

Вовкулака зміряв оцінювальним поглядом напівнепритомних жінок і буркнув:

— Так, проблемка! Одразу я її, мабуть, і не вирішу. Тим більше, пообідав зовсім недавно.

— Гаразд, ідіть! Ідіть собі до Іващенка, — відразу ж заквапилася Тетянка. — Я й сама впораюсь. Ідіть, ідіть, не