Prosto Chelovecek - Charmed.Rebirth Of A Legend.Part 1., Prosto Chelovecek

ГЛАВА 18. ШЕРВУДСЬКИЙ ЛІС.

ГЛАВА 18. ШЕРВУДСЬКИЙ ЛІС.

— Ваша кров безцінна, — сказав старійшина, зітхаючи. — Жодної краплі її не хочеться проливати, але...
— Та ми й так це знаємо, — перебила його Пайпер, склавши руки на грудях. — У боротьбі зі злом неможливо не проливати крові. Така вже наша відьомська доля...
— Яку ми ніколи не проміняємо, адже допомагати невинним — наше покликання, — підтримала її Фібі, з теплотою поглянувши на сестер.
— От тільки які ми відьми без Книги Тіней? — зітхнула Пейдж і обвела поглядом сестринство.

Їхню розмову уважно слухав Аватар, що стояв біля дверей, схрестивши руки. Його очі блищали від прихованого знання, яке він ось-ось мав розкрити.

— Ви про Книгу Тіней? — запитав він, зробивши крок уперед. — Про ту, яку Кастіель передав Гаргулю?

Фібі скривилася, її кулаки стиснулися.
— Просто в ній зібрана вся мудрість поколінь відьом, — пояснила Пейдж, нахилившись до нього. — Книга передавалася з покоління в покоління, і тепер вона втрачена назавжди...
— Ну, не те щоб назавжди, — з лукавою усмішкою промовив Аватар.

Дін насторожився, відчувши щось недобре в його словах.

— Ти хочеш сказати, що Кастіель нас не зрадив? — спитав він, хмурячись.
— Не зовсім так, — Аватар повільно похитав головою.
— Що ти маєш на увазі? — запитала Пайпер, звузивши очі.

Аватар зробив паузу, немов зважуючи кожне слово.
— Може навмисно, а може й ні, — нарешті сказав він, — але Кастіель передав Гаргулю точну копію вашої книги, яку ми йому підсунули.

В кімнаті запала тиша. Пейдж відкрила рота, але не знала, що сказати.
— А як же на це відреагував Гаргуль? — порушила мовчанку вона. — Він же мав помітити підробку?

Аватар усміхнувся.
— Копія була створена за допомогою вашої магії. На книзі залишився видимий слід, і Гаргуль вважає, що отримав...

Він клацнув пальцями, і в його руках з'явилася знайома книга.
— … справжню Книгу Тіней. Вона ваша по праву. Тримайте і не губіть більше.

Фібі здивовано розплющила очі.
— Невже це… наша книга?! — її голос затремтів.
— Ураааа!!! — вигукнула Пейдж і підстрибнула від радості.
— Дякую вам! — Фібі взяла книгу тремтячими руками і з любов’ю притиснула до грудей.

Аватар злегка кивнув.
— Завжди будь ласка. Якщо буде потрібна наша допомога — звертайтеся.

Його тіло розчинилося у золотистому світлі, залишивши за собою лише легкий шепіт вітру.

Фібі повільно розгорнула книгу. На першій сторінці лежала записка. Вона взяла її й почала читати :
— "Книга Тіней, яку ви тримаєте зараз у руках, є вашою по праву. Аватари зберегли її і створили копію, яку підсунули демонам. Копія не має жодної сили. Дізнавшись про це, Гаргуль розлютиться і знищить підробку. Заховайте її у найпотаємнішому місці і нанесіть захисне закляття ‘PATRONUM’. Якщо колись знадобиться наша допомога, досить промовити ‘AVATARUS’, і ми прийдемо до вас, де б ви не були. 
Верховний Аватар."
— Фібі, що там написано? — запитала Пайпер, вдивляючись у вираз обличчя сестри.
— Все те, що казав Аватар, — відповіла Фібі, стискаючи книгу. — Нам треба заховати її від Гаргуля.

Тим часом у темній залі Гаргуль нервово ходив туди-сюди. В його очах палахкотів вогонь гніву.
— Гортаг загинув, Голема немає, реліквії втрачені… — гарчав він, стискаючи кулаки. — Прокляті відьми!!!

Він зупинився й важко вдихнув.
— Треба їх перехитрити. Треба випередити їх.

В його голові вирували думки, хаотичні, заплутані, але врешті-решт йому прийшла ідея.
— Кого ж послати до них?..

Здалеку долинуло шипіння. Повітря потемніло, і кімнату окутав сірий дим. У його середині проступила силуетна тінь, що поступово набирала форму. З нього виступив демон нижчого рівня — Хамелеон.
Його тіло змінювалося просто на очах: спершу високий худий чоловік, потім кремезна жінка, потім дитя. Він міг приймати будь-яку подобу.
— Викликали? — Хамелеон хрипко розсміявся, його голос змінювався від баса до писку.

Гаргуль дивився на нього, вдоволено посміхаючись.
— Так. Треба перехитрити відьом і дістати Спис Долі, — промовив він, уважно спостерігаючи за реакцією демона. — Ти зможеш це зробити?

Хамелеон розсміявся.
— Можу. Раз плюнути. Прийму подобу котроїсь із них, вони приймуть мене за сестру і допоможуть дістати Спис.
— От тільки треба ліквідувати когось із них, — додав він, змінюючи голос на ідеальну копію Пейдж.

Гаргуль сів у крісло й ляснув по підлокітнику.
— Пайпер найсильніша з них. Ліквідуєш її і приймеш її подобу.

Хамелеон примружився.
— А що з самим Списом? Він добре охороняється?
— Спис охороняється істотою Костяною Гончою, — пояснив Гаргуль. — Дістати його зможе лише людина з чистою душею і сміливим серцем. Але за однієї умови...

Він зробив паузу, витримавши ефектну тишу.
— Якщо пожертвує своїм життям заради порятунку брата.

Хамелеон хмикнув.
— І все? Тобто мені лишається просто забрати Спис і принести його тобі?
— Саме так, — підтвердив Гаргуль.

Демон розсміявся, його голос луною рознісся темною залою.
— Простіше простого! Чародійки навіть і не встигнуть отямитися!

З цими словами він зник у тумані, лишивши за собою тільки легкий запах сірки.

Чародійки схилилися над Книгою Тіней, зосереджено промовляючи захисне закляття. Їхні голоси злилися в єдиний ритм, а повітря в залі загусло від магічної енергії. Над книгою з’явився м’який золотавий ореол, що згодом розсіявся, залишаючи відчуття спокою та захищеності.
— Цікаво, що будемо робити далі? — пробурмотіла Пайпер, закриваючи книгу й переводячи погляд на старійшин.
— Далі вам треба спуститися до Чистилища в Печеру Святих, — сказав Леон, входячи до зали.

Дін Вінчестер пирхнув і театрально закотив очі.
— О, невже до Святих завітаємо? — з удаваним ентузіазмом запитав він. — Передайте їм, щоб уже ставили чайник і пекли торт, скоро в гості завітаємо ми.
— Розділяю твій ентузіазм, — саркастично підтримав брат. — Але чай уже буде холодний, коли ми туди дістанемось.

Леон посерйознішав і зробив крок ближче.
— Вхід до Чистилища знаходиться біля Шервудського лісу. Портал відкривається рівно опівночі.
— В запасі ще цілих шість годин! — радісно вигукнув Дін. — Значить, можна ще й поспати.
— Часу мало, — твердо заперечив Леон. — Треба бути готовими до всього. Гаргуль не проґавить нагоди заволодіти реліквією.
— То як нам знайти цей портал? — поцікавилася Фібі.
— Він знаходиться біля Каменю Королів у Шервудському лісі. Потрапивши туди, ви повинні знайти Печеру Святих. Вона єдина в Чистилищі, тому стежка приведе вас саме туди.

Леон витягнув з-за пояса невелику книжечку в шкіряній палітурці та перегорнув кілька сторінок.
— В книзі є опис істоти, що охороняє реліквію. Слухайте уважно:
"Костяна Гонча з’являється в місцях масових поховань, де пролилося багато крові. Вона охороняє Спис у Чистилищі. Її зовнішність відповідає назві: скелет, що за формою нагадує собаку, але завбільшки з людину. Вона складається з людських кісток, і для неї немає різниці між ворогом і випадковою здобиччю. Від неї можна врятуватися лише використавши вогонь з очей відьми. Спис зможе дістати лише людина з чистою душею, якщо пожертвує своїм життям заради порятунку брата."

Повисла тиша.
— Милий песик, — здавлено мовила Пайпер. — Не хотіла б собі такого.
— Чому? У тебе ж є "вогонь з очей відьми", — підколола її Фібі.
— Але я не хочу опинитися в ролі "здобичі".
— Гаргуль вже, напевно, когось послав за реліквією… — почав було старійшина, але його перервало раптове спалахування синього світла.

Із сяйва вийшов Кастіель.
— Гаргуль послав за Списом демона Хамелеона, — повідомив він, — я підслухав його розмову.

З цими словами ангел зник, залишивши після себе легке потріскування енергії.
— Дуже-дуже погано, — пробурмотів Коул.
— Мені не подобається твоє "дуже-дуже погано", — нервово мовила Фібі. — Достатньо було б просто сказати "погано".
— Хамелеон — хитрий і підступний демон нижчого рівня, — пояснив Коул. — Він може приймати будь-яку подобу і форму. Гаргуль послав його не просто так, і це мене тривожить.
— Подумаємо над цим пізніше, — перебив Дін. — Зараз головне знайти того, хто пожертвує своїм життям для порятунку брата.
— Ми обоє можемо це зробити один для одного, — відповів Сем. — Але, Діне, ти очистив душу після Пекла, і, можливо, саме ти зможеш здобути Спис.
— Розберемося на місці, — сказала Пайпер.

Леон, який досі стояв з книгою, закрив її і продовжив:

— В Чистилищі ви знайдете лише одну з трьох частин Списа.
— Так, стає цікаво, — скептично зауважила Прю. — Тобто нам доведеться…
— Спис Долі — це надмогутня реліквія, — пояснив старійшина. — Аватари разом зі старійшинами розділили його на три частини й розкидали по світах, у тому числі й магічних. Якщо всі частини потраплять до рук демонів, це призведе до загибелі всіх світів.
— Тобто… — Дін підняв брови. — Мені доведеться пожертвувати своїм життям лише за якийсь шматок Списа?
— Так, — підтвердив старійшина. — І ця умова діє для всіх частин.
— Тобто мені доведеться ризикувати собою і братом тричі?! — Дін сердито глянув на Леона.
— Доведеться, — серйозно сказав Леон. — Без цього неможливо здобути Спис. Кожна його частина — ключ до наступної.
— А як бути з Хамелеоном? — запитала Фібі.
— Хамелеон — демон нижчого рівня, вбити його можна будь-яким способом, — відповів Коул.
— Можемо згодувати його нашому песику, — хмикнула Пайпер. — Думаю, Гонча буде задоволена.
— Отже, з однією проблемою вирішили, — сказала Прю. — З іншою розберемося на місці. Нам пора до Шервудського лісу, до відкриття порталу залишилося менше чотирьох годин.

Через півгодини всі вони стояли на вході до Шервудського лісу.

Перед ними тяглися високі дерева, чиї темні силуети коливалися під поривами нічного вітру. Ліс здавався незвично тихим, ніби чекав на них.
— Давайте знайдемо той Камінь Королів, — сказала Пайпер, вдивляючись у темряву.

Всі мовчки рушили вперед, слідуючи стежкою, що вела вглиб лісу.

Раптом із-за дерев попереду вийшла висока постать.

Вони завмерли.

Перед ними стояв Аватар.

Пайпер трохи відстала від групи, коли почула, як хтось покликав її:
— Пайпер, можна тебе на хвилинку? — сказав знайомий голос.

Вона озирнулася. Біля дерев стояв Аватар. Його обличчя залишалося спокійним, але в очах було щось невловимо тривожне.
— Я зараз, — відповіла Пайпер сестрам і, злегка напружена, рушила за ним углиб лісу.

Дерева навколо ставали густішими, темрява поглинала обриси, місячне світло ледь пробивалося крізь гілки. Пайпер раптом усвідомила, що віддалилася досить далеко.
— Агов? Де ти? Навіщо мене кликав? — гукнула вона.

Раптом позаду почувся грубий, скрипучий голос:
— Позаду.

Пайпер різко повернулася, але не встигла нічого зрозуміти — сильний удар по голові змусив її втратити рівновагу. Світ завмер, а потім розчинився в темряві...

Вона отямилася від болю. Голова пульсувала, в скронях билося серце. Її руки були міцно зв’язані за спиною, а очі затягнуті чимось шорстким і грубим.
— Де я? — пробурмотіла вона, намагаючись отямитися.

Її власний голос луною відбився від стін — звук глухий, заглушений. Вона була в якійсь печері.
— Чому в мене зав’язані очі? — додала Пайпер, повільно ворушачи пальцями, намагаючись намацати хоч щось.

Грубий, знайомий сміх змусив її напружитися.
— Щоб ти не спалила мене на місці, — почувся той самий голос, що покликав її в лісі.

Пайпер стисла зуби.
— О, так це ти, Хамелеон, — сказала вона з презирством.
— Авжеж, це я, — посміхнувся демон. — І незабаром твої сестри самі віддадуть мені Спис Долі.
— Невже ти думаєш, що вони не помітять підміни? — різко відповіла Пайпер.
— О, не просто не помітять. Вони самі допоможуть мені дістати реліквію! — розсміявся Хамелеон.

Пайпер смикнула руки, але вузли були зав’язані надто міцно.

— Навіть не намагайся, дурна відьмо, — сказав він, відчувши її спробу вирватися. — Я намалював захисне коло проти відьом. Ти не зможеш втекти.

Вона почула, як кроки віддаляються. Печера завмерла в тиші.

Пайпер намагалася зосередитися. Якщо вона не може скористатися своєю силою, доведеться шукати інший вихід.

Тим часом Хамелеон у подобі Пайпер повернувся на галявину, де чекали відьми.

— Про що ви там говорили? — запитала Фібі, поглядаючи на «сестру».
— Про Гончу, — збрехав демон.
— Щось нове сказав? — уточнив Коул, звужуючи очі.
— Все те саме, — відповів Хамелеон. — Проте вказав, де шукати Камінь Королів. Він за тим дубом.

Він впевнено рушив уперед, змушуючи інших слідувати за собою.

— Скільки часу залишилося? — запитав Дін.
— Дві години, — відповів Сем, звірившись із годинником.
— Що ж, доведеться чекати, — зітхнула Фібі.

Місяць повільно піднімався над лісом. Годинник у старій церкві пробив північ. Відьми підійшли до Каменя Королів.

З останнім ударом годинника повітря навколо застогнало, загуділо. Під ногами почала мерехтіти світлова спіраль. Раптом простір перед ними розколовся, немов дзеркало, і портал розкрив свої темні пащі.

— Вперед, — сказав Дін і першим зробив крок у портал.

За ним рушили інші, навіть не підозрюючи, що поруч із ними — ворог.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍